9. Виникнення та походження терміну «лірика». Жанрові різновиди давньогрецької лірики та представники.

Термін лірика (від слова ліра) виникає багато пізніше розквіту ліричної поезії, в III - II ст до н.е .. Буквально вона означала вірш або рід поезії, яка виконувалося під акомпанемент музичного інструменту (ліри, Кифари, флейти та ін.). Самі греки використовували слово "мелика" - від грецького "мелос", тобто пісня. Говорячи про лірику, що виникла в Стародавній Греції в VII-VI в.в. до нашої ери, слід пам'ятати, що вона являє собою своєрідний художній синтез - з'єднання слова, співу, музики і танців. Різниця між цими видами ліричної поезії і характер виконання обумовлені походженням цих жанрів від різних типів фольклорної пісні. Декламаційні види лірики - елегія і ямб, пов'язані походженням з епічною поезією, - перетворилися на суто літературні жанри, втративши зв'язок з музичним акомпанементом. Мелична лірика (мелика) цей зв'язок з музикою не втрачала протягом тривалого часу.

СЕМОНІД Аморгскій - автор повчальних елегій і ямбів. У хрестоматійних збірниках тексти його творів, як правило, відсутні, але більшість студентів з цікавістю прочитають великий уривок з його сатиричного вірша "Жінки"

Гіппонакт (друга половина VI ст. До н.е.) - автор уїдливих нападок на своїх ворогів, творець особливого ямбичного розміру - холіямба. Характерно пародійне ставлення до героїчного епосу, карикатурно-знижене зображення себе в образі бідняка-жебрака, вимагав у богів милостині.

Каллін Ефеський (поч. VII ст. До н.е.) - найдавніший елегійний поет, сучасник Архілоха. До нас дійшла тільки одна елегія, в якій поет звертається до співгромадян із закликом захищати зі зброєю в руках рідне місто від ворога.

10. Художні особливості, жанрові різновиди, тематичне різноманіття та представники декламаціонной лірики.

/ \

Пісенна Декламаційна

/ \ / \

Сольна Хорова Елегійна Ямбічна

(монодйчна) (елегія) (ямби)

Лірична Давньогрецька лірика

поезія пов’язана з піснями, що існували в доісторичні часи. Саме з цих робочих та обрядових пісень лірика черпає строкатість поетичних розмірів. На зв’язок із музикою вказує сама назва, об­рана давніми греками для нових літературних творів — «ліри­ка», що буквально означало «мистецтво гри на лірі», тобто мУзична частина виконання була не менш важливою за словесну. Вирізняють два великі різновиди ліричної поезії — Декламаційну та мелічну (від мелос — пісня). Декламаційна лірика згодом відмовляється від супроводу Музичних інструментів. Найулюбленішим жанром декламаторів була поезія, написана у вигляді двовіршів, першим рядком яких був повний, а другим — неповний гекзаметр. Усічений другий рядок наближав елегію до виразного мовлення, замінюючи плинність гекзаметра пружним ритмом. Давньогрецька елегія не має практично нічого спільного з елегією сучасною — сумними віршами про швидкоплинність життя, самотність тощо. Давньогрецька елегія оптимістична, її погляд спрямовано в сьогодення, її творця турбують не власні проблеми, а небезпеки, на які наража­ються співгромадяни. Поет прагне своїм словом прислужитися всьому місту-полісу, повчати нерозумних та підтримувати мудрих. Іншим поетичним розміром декламаційної лірики був ямб. Традиція виводить ямби з міфічних часів і пов’язує з ім’ям служниці Ямби, яка єдина змогла розрадити богиню Деметру після викрадення її дочки, Персефони. Ямби ще більше скидалися на невимушене щоденне мовлення. Ямбічна стопа складалася з короткого та довгого, виділеного інтонаційно, складів. Темою ямбів було, як правило, дошкуль­не висміювання суперника, підкреслення його негативних рис. Разом із ямбами широко використовувались обернені до них стопи — хореї, що складалися з довгого, виділеного наго­лосом, та короткого складів. Елегія — один із жанрів лірики, у якому виражені настрої журби; у Давній Греції — оптимістичний за змістом двовірш, другий рядок яко­го розмежований цезурою на дві рівні частини.

• Ямб — двоскладова стопа з наголосом на другому складі.

• Хорей — двоскладова стопа з наголосом на першому складі.

• Строфа— кілька віршованих рядків, об’єднаних римою та змістом.

Мелічна лірика походить від веселої первісної пісні, співа­ної під час роботи або дозвілля. Пісню виконує або сам поет, підіграючи собі на лірі, або хор. Особливістю меліки було й те, що поети через співоче вико­нання створювали цілі строфи — групу поетичних рядків, об’єднаних спільною, повторюваною ознакою. Ось такий ви­гляд має «сапфічна» строфа (від імені поетеси Сапфо). Найвідомішими представниками м е л і к и були Сапфо й Анакреонт. Особливістю античної лірики було те, що різні її різновиди створювалися різними давньогрецькими діалектами. Поезія ніби прагнула об’єднати всіх греків, продемонструвати за відмінностями спільні джерела їхньої духовності. Головні ознаки давньогрецької лірики:

• – міцний зв’язок з народними піснями, музичний супровід;

• - строкатість форм;

• - прив’язаність до сьогодення, актуальних проблем;

• - переосмислення міфологічного начала;

• - намагання змалювати внутрішній світ людини;

• - спроби використання внутрішнього монологу;

• - ототожнення ліричного героя з автором;

• - повчальність у поєднанні з розважальністю.

Роди й види в літературі й поезії розвивалися послідовно. Кожний з жанрів затребуваний певними соціальними й суспільними процесами. Архаїка - епос, потім дидактика, потім - лірика.

Термін «лірика» з\'являється дуже пізно – у вчених третього століття до нашої ери. Це те, що виконується під ліру або кіфару, іноді флейту, авлос. Це завжди пісенна поезія. До третього століття греки всю поезію називали – меліка (від «мелос» - мелодія). Наявність мелодії кладеться в основу класифікації поезії. Всю поезію ділили на власне мелос: сольний (монодійний) і хоровий, та декламаційну лірику. Вона ділиться на елегії і ямб.

          

Елегія походить від слова «елегос» - значення його трактується по-різному. Одні вважають, що це назва очеретяної флейти, другі - що це азіатське слово, плач по небіжчику. У древні часи не було любовних, скорботних жанрів - перші елегії – це військові маршові пісні. Елегія розрізняється як військова, цивільна, філософська, дидактична. І тільки на останньому місці – любовна елегія, що оповідає про узагальнену ситуацію. Звична нам елегія з\'явиться тільки в Римі.

Невідомо звідки з\'являється назва «ямб». Довгий час його пояснювали міфом про служницю Ямбу або дієсловом «кидати». Ямби писали й ворогам. Перший автор і перший вірш, що дійшов, - 6 квітня 648 року - Архілох. Яскравий поет, цікава особистість, писав і елегії, і ямби. Його життя було важким, він ріс на Паросі, батько - аристократ, мати - рабиня. Батько його визнав, але суспільство ні. Стає найманим солдатом. Нещасна любов - опис любовної ситуації. Був закоханий у Ніобулу, посватався, але батько відмовив. Архілох хоче помститися, складає такі ямби, такі епітети, що навіть з\'являється легенда, що той вчинив самогубство від ганьби. У віршах чітко видно, як зміняються етика взаємин: наприклад, вірші про втечу.

Архілох - поет багатозначний. Він починає замислюватися, філософствувати, намагається побачити життєвий ритм, говорить про чорні й білі смуги.

 

Творець елегійної та ямбічної лірики, Архілох писав переважно сатиричні вірші. Він складав байки, елегії, гімни, епіграми, але найбільше полюбляв ямби. Дошкульні ямби Архілоха порівнювали з отруйним жалом. Стародавні греки походження слова \"ямб\" пов\'язували з ім\'ям гострої на язик служниці Ямби. Своїми дотепними жартами вона приму­сила розсміятися навіть невтішну богиню Деметру, що по­бивалася за викраденою дочкою.

11. Художня свіоєрідність пісенної лірики, основні теми, мотиви та жанри поезій Алкея, Анакреонта, Сапфо, Піндара.

12. Походження грецької драми. Культ Діоніса і становлення жанрових різновидів давньогрецької драми. Устрій давньогрецького театру.

13. Загальна характеристика творчості Есхіла: внесок в розвиток давньогрецької трагедії; проблематика, герої та драматична структура трагедій.

14. Ідейно-художня своєрідність трагедії «Прометей прикутий» Есхіла: композиція, структура твору, проблематика, зв’язок із міфом та ідеологічна спрямованість.

15. Художні засоби створення образу Прометея в трагедії Есхіла (монолітність, статичність, схематичність); Прометей як перша особистість у європейській культурі; поняття «вічний образ».

16. Загальна характеристика творчості Софокла: внесок у розвиток драми, нововведення; джерела сюжетів творів; особливості проблематики; дійові особи й розвиток конфлікту.

17. Ідейно-художня своєрідність трагедії Софокла «Едіп-царь»: розкриття внутрішнього світу героя; прийом контрасту в системі образів і в композиції; трагічна іронія.

18. Драматургія Еврипіда, її основні риси: філософська проблематика, психологізація та індивідуалізація образів, особливості внутрішнього конфлікту, характер драматичної інтриги, «бог з машини».

19. Художні особливості трагедії Еврипіда «Медея». сюжет, проблематика, своєрідність конфлікту, психологізація образів.

20. Художні особливості трагедії Еврипіда «Іпполіт»: сюжет, психологізм образів, роль богів у вирішенні конфлікту.

21. Виникнення давньогрецької комедії. Основні засоби та прийоми комедійної творчості (гротеск, сатира, фантастика та ін.). Специфічні риси давньоаттичної комедії.

22. Художня своєрідність творчості Аристофана, тематичні та жанрово-стильові особливості його комедій.

23. Художня своєрідність комедії Аристофана «Жаби»: сюжет, проблематика, композиція, система образів, засоби комічного.

24. Зародження та розвиток давньогрецької прози. Її різновиди та представники.

25. Специфічні риси давньогрецької філософської прози. Погляди Платона на поета та мистецтво поезії у діалогах «Іон», «Бенкет». Теорія поезії в «Поетиці» Аристотеля.

26. Елліністична поезія: основні жанри, тематика, поетичні прийоми, пошуки нових літературних форм. Феокріт як засновник жанру буколіки.

27. Специфіка новоаттичної комедії. Жанрова та художня своєрідність комедії Менандра «Відлюдник».

28. Давньогрецький роман: виникнення, види, сюжетна схема, образи героїв. Проблематика та жанрова своєрідність роману Лонга «Дафніс і Хлоя».

29. Спадкоємний характер та специфічні риси культури та літератури Риму. Основні періоди розвитку давньоримської літератури та їх загальна характеристика.

30. Художні особливості комедії Плавта «Скарб»: композиція, система персонажів, засоби комічного.

31. Сюжетно-композиційні особливості комедії Теренція «Свекруха». Шляхетний характер традиційних масок. Мова комедії.

32. Загальна характеристика римської літератури періоду пізньої республіки. Ораторське мистецтво Цицерона, філософська проза Лукреція.

33. Художні особливості поезії неотериків: традиції еллінізму, специфіка світосприйняття, жанри. Лірика Катулла: художне сприйняття дружби, кохання, поезії та краси.

34. Специфіка літературного процесу доби Октавіана Августа. Роль літературних гуртків; звернення до великих художніх форм; основні теми та напрямки літератури.

35. Загальна характеристика ранньої творчості Вергілія: тематика та художні особливості «Буколік» та «Георгіків».

36. Історія створення та сюжетно-композиційні особливості поеми Вергілія «Енеїда».

37. Міфологічна основа поеми Вергілія «Енеїда», її співвідношення з історичними подіями. Патріотизм та національний характер поеми.

38. Двоплановість поеми Вергілія «Енеїда», образи богів та героїв, наслідування гомерівської поетики.

39. Жанрова та тематична своєрідність поезії Горація. Філософський зміст його творів.

40. «Метаморфози» Овідія: сюжетні витоки, структура, тематично-композиційна єдність твору.

41. Специфіка жанру любовної елегії в «золотого добу» римської літератури. Любовні елегії Овідія, Тібулла, Проперція.

42. Ідейно-філософська концепція «Метаморфоз» Апулея, специфіка композиції та хронотопу, значення вставних новел.