6. Ідейно-художній аналіз «Одіссеї»: тематика, особливості композиції, сюжет, фольклорні мотиви, засоби створення образів.

Антична література  (приблизно від VIII ст. до н.е. по V ст. нової ери) Основні риси античної культури і літератури: космологічність, раціональність, антропоцентризм, виховний потенціал, святковість, калокагатія (поєднання естетичного і етичного начал, передбачає досконалість і тілесної будови, і духовно-морального складу, тобто поряд з красою і силою наголошується справедливість, мужність, мудрість, і т. ін.). Головні етапи історії давньогрецької літератури: 1)    архаїчний (докласичний), в якому розрізняємо долітературний і гомерівський періоди; 2)    аттічний (класичний); 3)    елліністичний;  4)    римський.  Розвиток римської літератури мав такі етапи: 1)    література періоду республіки; 2)    література періоду імперії. Античність (від лат. – стародавній) – історія та культурні надбання Стародавніх Греції і Риму, основа, на якій пізніше розвинулася культура європейських народів. Час, до якого належать пам’ятки античних літератур, обіймає період приблизно у 1200 років. Давньогрецька література Архаїчний (докласичний) період – до кінця VII ст. до н.е. Найстародавнішими писемними пам’ятками грецької літератури є поеми “Іліада” й “Одіссея”, які приписуються Гомеру. Ці великі поеми з розвиненим мистецтвом розповіді, з усталеними вже прийомами епічного стилю необхідно розглядати як результат тривалого розвитку, попередні етапи якого не залишили писаних слідів і, ймовірно, взагалі ще не мали писемного закріплення. Точно невідомо, коли жив Гомер, більшість вважає ймовірною датою – VIII ст. до н.е. Розповідаючи про Гомера і його епос, не можна проминути існування так званого “гомерівського питання”, яке виникло ще в давніх греків. Поява сумнівів щодо Гомера зумовлена відсутністю точних відомостей про рапсода, хоча до нас дійшло 8 його біографій. Початок “гомерівському питанню” як науковій проблемі було покладено у ХVIII ст. дисертацією французького вченого Д‘ Обіньяка про “Іліаду” (1715) і дослідженнями німецького філолога Х.А. Вольфа “Пролегомени до Гомера” (1795) “Одіссея” описує мандри Одіссея і його повернення на батьківщину – в Ітаку, до вірної дружини Пенелопи і сина Телемаха. Основний сюжет поеми належить до типу сказань про “повернення чоловіка”. Твір охоплює лише 40 днів – це останні епізоди десятилітньої подорожі Одіссея й розповідь про пережите і побачене в далеких краях. За композицією “Одіссея” значно складніша від “Іліади”. Якщо події “Іліади” розгортаються в лінійній послідовності, то в “Одіссеї” така послідовність порушена: оповідання починається з середини дії, а про попередні події можна довідатися пізніше, з розповіді самого Одіссея про його мандри. Характеризуючи образ Одіссея, необхідно особливу увагу звернути на такі його риси, як воля, мужність, енергійність, впевненість у своїх силах, жага пізнання, потяг до незвіданого. “Одіссей – образ людини того періоду в історії стародавньої Греції, коли греки воювали, відкривали нові землі, колонізували їх. За тих умов, безперечно, людина мусила не тільки майстерно володіти зброєю, але й бути обачною та розважливою. Одіссей втілює також ідею одвічного суму за батьківщиною, що підносить гомерівський епос на рівень високого гуманізму”.1 Гекзаметр (“шестимірник”) – найдревніший античний вірш (виник у другому тисячолітті до н.е., художньо оформлений вже у Гомера), в його основі – чергування довгих і коротких складів.