12.Географія розселення населення в Україні. Системи розселення.

Розселення — це розподіл населення на території. Характеризується воно передусім відмінностями в густоті населення, сукупністю населених пунктів (міст, селищ, сіл) різної величини, певним співвідношенням чисельності міських та сільських жителів.

Густота населення характеризує середню кількість жителів країни чи адміністративної одиниці, що припадає на 1 км². Залежить вона від природних умов, історичного розвитку, особливостей демографічних процесів, розміщення природних ресурсів та особливостей господарської діяльності. На середню густоту населення в межах адміністративної одиниці суттєво впливає розміщення на її території великих міст.

Первинною ланкою розселення є населені пункти, тобто місця зосередження людей з необхідними для життя будівлями та спорудами. Населені пункти бувають двох типів: міські та сільські. До міських в Україні належать міста і селища міського типу.

Містами в Україні вважають населені пункти, які мають не менше 10 тис. жителів, причому більшість з яких зайняті у промисловості та сфері послуг. Міські поселення, що налічують не менше 2 тис. осіб, причому понад половина зайнятих працює не в сільському чи лісовому господарстві, називають селищами міського типу. Залежно від кількості жителів міста поділяють на малі (до 50 тис.), середні (50-100 тис.), великі (понад 100 тис. жителів). Серед великих виділяють групу міст-мільйонерів, тобто тих, чисельність населення яких перевищує 1 млн. осіб.

Сільський населений пункт характеризується тим, що більшість його жителів зайнята в сільському господарстві. Іншими ознаками сіл є малоповерхова житлова забудова з присадибними ділянками, відносно незначна чисельність населення. Серед них бувають малі сільські поселення (до 1 тис. жителів), середні (від 1 до 2 тис.), великі (від 2 до 5 тис.) та дуже великі (понад 5 тис. жителів).

Територіально цілісні поєднання населених пунктів різного типу, які взаємодіють між собою в процесі господарської діяльності та взаємодоповнюють один , називають системою розселення. У межах України міські й сільські поселення утворюють загальнодержавну систему розселення.

Густота населення, її територіальні відмінності. Середня густота (щільність) населення в Україні становила на 1 січня 2015 року 74,4 особи на 1 км², що більше, ніж середня у світі, але менше, ніж у більшості європейських країн. Останні п’ятнадцять років величина цього показника невпинно зменшується.

На території України населення розміщене нерівномірно. Найбільша середня його щільність на початок 2015 року у східних (Донецька — 161,9, Луганська — 83,1 осіб на км²) та західних областях (Львівська — 116,2, Чернівецька — 112,3 осіб на км²). Високу щільність мають Київська (з містом Києвом) та Дніпропетровська області. У східних областях і в Дніпропетровській області висока середня щільність населення пов’язана з великою кількістю міст, зокрема дуже великих, що утворилися у процесі швидкої індустріалізації цих регіонів. У західних областях відносно висока густота населення пов’язана з високою середньою густотою сільського населення, що склалося історично.

Найнижча середня щільність населення в поліських (Чернігівська – 33,1 , Житомирська – 42,1, Рівненська – 57,9 , Волинська – 51,8) та степових (Херсонська – 37,5, Кіровоградська – 39,8 осіб на км² ) областях. У них незначна кількість великих та середніх міст і низька густота сільського населення. Зумовлена така ситуація природними умовами (заболоченістю на Поліссі, дефіцитом вологи у степовій зоні), а також тим, що активне нове освоєння південних районів почалося тільки наприкінці XVIII ст. Позначилися на густоті населення, особливо в межах лісостепової зони, великі втрати населення в результаті війн, депортацій та штучних голодоморів XX століття.

Система міською розселення України. З розвитком суспільства, особливо промисловості га сфери послуг, зростає кількість міст і частка міського населення, поширюється міський спосіб життя, який характеризується вищим ступенем благоустрою. Цей процес називають урба­нізацією. Рівень урбанізації прийнято оцінювати передусім за часткою міських жителів у загальній кількості населення.

За підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року, 67,2 % населення в Україні проживало в містах. Тобто рівень урбанізації порівняно з 1940 роком (34 %) зріс майже вдвічі. Збільшення чисельності міського населення су­проводжувалося як зростанням його кількості в містах, які вже існували, так і виникненням нових міст, перетворенням у міські сільських населених пунктів, входженням приле­глих сіл до міст, що швидко зростають. Загальна чисельність міст в Україні на сьогодні становить 459 (у 1940 році їх було 255), а селищ міського типу — 886.

На початок 2009 року в містах проживало 68,4 % гро­мадян України. Зростання рівня урбанізації відбувається пе­реважно за рахунок міграції жителів із сільської місцевості до міст, а також вищого, ніж у селах, природного приросту. Останнє пов’язане з тим, що із сіл до міст мігрує населення переважно дітородного віку.

Рівень урбанізації в нашій країні має значні територі­альні відмінності. Найвищий він у Донецькій, Луганській та Дніпропетровській областях, де становить відповідно 90 %, 86 % та 83 % усього населення області (мал. 70). На дві об­ласті східного регіону припадає близько 25 % міських жите­лів країни (89 міст та 240 селищ міського типу). Високий рі­вень концентрації промисловості й населення спричинився до створення в цьому регіоні кількох агломерацій (скупчень міст і сільських поселень навколо одного, основного, рідше двох великих міст): Донецько-Макіївської, Горлівсько - Єнакіївської тощо.

Характерними рисами сучасного процесу урбанізації є зосередження більшості міського населення у великих містах. Зараз їх 49, серед них — міста-мільйонери: Київ (2,6 мли осіб), Харків (1,5 млн осіб), Дніпропетровськ (1,1 млн осіб). Одеса (1,1 млн осіб) і найближчі до них за чисельністю жителів Донецьк (близько 990 тис. жителів.) Запоріжжя (понад 790 тис. жителів), Львів (понад 735 тис. жителів), Кривий Ріг (близько 710 тис. жителів), Миколаїв (близько 510 тис. жителів). Навколо них сформувалися агломерації переважно з малих і середніх міст.

Ще однією рисою, що проявилася в урбанізаційних процесах з 1990-х років, є скорочення темпів приросту міського населення, особливо в малих містах та селищах міського типу. Це значною мірою зумовлено зменшенням притоку до них населення із сільської місцевості.

Сільське розселення в Україні. Максимального значення чисельність сільського населення досягла ще в 1926 р. (30,3 млн осіб). З того часу вона невпинно зменшувалася. Після Другої світової війни передусім за рахунок відтоку сільських жителів у міста, а з початку 1980-х років і в результаті процесів депопуляції .

Основними формами сучасного сільського розселення в Україні е сільські поселення, до яких належать сільські населені пункти (села), хутори, окремі службові поселення (залізничні роз’їздь, лісництва тощо). Таких поселень в Україні на 1 січня 2009 року налічують понад 28,4 тисяч

Середня людність сільського населеного пункту в Україні становить 560 осіб. Цей показник є найбільшим у Карпатському та Південному регіонах, а також у Черкаській області. Найменші села в Україні — у її північно-східних, східних і поліських регіонах. Це пов’язано з тим, що в них ще частково залишилась хутірська форма сільською розселення.