7. Сучасна демографічна ситуація в Україні. Демографічна політика в Україні.

Причини,що впливають на зміни чисельності населення, є дуже різноманітними й по-різному проявлялися в певні історичні періоди. Вивчає їх наука демографія, а тому всі процеси, що пов’язані зі зміною чисельності населення, називають демографічними. Відповідно особливості протікання цих процесів у певний конкретний період називають демографічною ситуацією. Її вважають сприятливою, якщо чисельність населення щороку не набагато збільшується, а кількість народжених дещо перевищує кількість померлих.

В Україні з останньої чверті XX століття демографічна ситуація почала значно погіршуватися. Так, з 1979 року спостерігається депопуляція сільського населення України, тобто такий стан, коли кількість померлих перевищує кількість народжених. З початку 1980 років депопуляція охопила все (сільське і міське) 800 населення північно-східного та центрального регіонів країни. Поступово вона поширилась і на інші області, а за підсумками 1991 року смертність перевищила народжуваність у масштабах усієї держави. За цей рік природний приріст становив -0,8 на 1000 осіб.

У подальші роки демографічна ситуація в Україні все більше ускладнювалася. Найгірші показники природного приросту зафіксовані за підсумками 2000-2002 та 2005 років 7,6 на 1000 осіб. У 1998 році мізерний додатний приріст населення спостерігався лише у двох областях — Закарпатській та Рівненській, а у 2001 році вже в усіх регіонах спостерігалася депопуляція. Статистичні дані перепису засвідчують, що в Україні за пе­ріод між переписами населення 1989 та 2001 років чисель­ність населення зросла тільки в м. Києві, Закарпатській та Рівненській областях, а також залишилася майже без змін у Волинській області. Найбільшого скорочення чисельнос­ті населення за згаданий період зазнали в північно-східній та східній частині держави — Чернігівська (на 12 %, або 176 тис. осіб), Луганська (на 11 %, або 317 тис. осіб), До­нецька (на 9 %, або 491 тис. осіб), а також Житомирська (на 10 %, або 156 тис. осіб) області.

За підсумками 2014 та 2015 років, показники природного приросту в Україні дещо зросли, становлячи відповідно -5,2 та -5,5 на 1000 осіб. Це відбулося за рахунок зростання народжу­ваності, досягнутої завдяки суттєвій грошовій підтримці з боку держави сімей, що народжують дітей. Однак через відносну ви­соку смертність Україна й надалі належить до групи країн з най­гіршою демографічною ситуацією у світі. Так, коефіцієнт при­родного приросту населення в Німеччині за 2006 рік становив -0,2, Греції - 0,6, Болгарії - 8,6, Росії - 3,7, Угорщині -2,5, Польщі - 0,5, Румунії - 1,2 на 1000 осіб. У Франції, Великій Британії, Іспанії та багатьох інших європейських краї­нах спостерігається незначне перевищення народжуваності над смертністю населення.

Починаючи з 2007 року, природний приріст знову стає додатнім у Закарпатській області, а за 2008 — у Закарпат­ській (1,7 на 1000 осіб). Рівненській (0,7 на 1000 осіб) об­ластях та місті Києві (0,7 на 1000 осіб). Наблизився до нуля природний приріст у Волинській (-0,3 на 1000 осіб), Івано- Франківській (-1,0 на 1000 осіб) та Чернівецькій (-1,2 на 1000 осіб) областях. З іншого боку, найгірші показники природного приросту фіксують у Чернігівській, Сумській, Луганській та Донецькій областях.

Найкращою є демографічна ситуація в західних областях України, дещо гірша — у південних та центральних і найскладніша — у східних.

Щодо чисельності населення в Україні, то вона почала зменшуватися не 1991 року, коли в державі зафіксували депопуляцію населення, а з 1993 року. Ці два роки зростання забезпечував значний додатний механічний приріст (різниця між кількістю прибулих і вибулих осіб у межах території держави) жителів нашої країни.