35.Розвиток і географія світового процесу урбанізації.

Урбанізація (від латинської urbs - місто) – історичний процес виникнення, збільшення народонаселення і кількості міст, концентрації в них економічного потенціалу. Урбанізація супроводжується підвищенням ролі міст в житті суспільства, розповсюдженням міського способу життя і формування систем розселення. Проблеми міст 21 століття утворили статус глобальних.

Урбанізація — процес підвищення ролі міст і міського населення у розвитку суспільства, поширення міського способу життя. Світовий процес урбанізації характеризується такими особливостями: 1) швидкими темпами росту міського населення (в 1900 р. в містах проживало 13% світового населення, в 1950 р. — 29%, в 1992 р. — 43%). У середньому частка міського населення збільшується майже на 0,8%; 2) концентрацією населення і господарства у великих містах. У 1900 р. в світі нараховувалось приблизно 360 міст, в яких мешкало понад 100 тис. жителів, в 1990 — 2500. Особливу роль у цьому процесі відіграють міста — мільйонери (людністю понад 1 млн. осіб): в 1900 р. нараховувалося 10 таких міст. У 1990 р. — 276 (із числом жителів, що складають 12% населення Землі); 3) території великих міст швидко розширюються. Близько розміщені міста зливаються, втягуються в орбіту крупного міста — «ядра», об'єднуються в єдине ціле господарськими, трудовими і культурно-побутовими зв'язками. Утворюються агломерації — своєрідні скупчення населених пунктів. Серед найбільших агломерацій світу Мехіко (до 20 млн. осіб), Сан-Паулу (17,4 млн.), Токіо (18,1 млн.), Нью-Йорк (16,2 млн.), Шанхай (13,4 млн. осіб) та ін. Вищою ланкою процесу урбанізації стали мегалополіси — гігантські нагромадження агломерацій і міст, які близько знаходяться одне від одного і мають тенденцію до злиття. Цей термін був введений географом Ж. Готтманом в 50-х роках до майже безперервної забудови, яка протягнулась на північному сході США від Бостона до Вашингтона (мегалополіс Босван), де проживає майже 40 млн. осіб. В Японії на Тихоокеанському побережжі також склався мегалополіс, в якому — 60 млн. осіб.

Урбанізація породжує ряд проблем, що потребують ефективного вирішення. Концентрація промисловості та автомобільного транспорту різко погіршила екологічний стан у містах. У країнах, що розвиваються, урбанізація набула особливо стрімкого і стихійного характеру. Безземелля і неможливість отримати роботу в селі виштовхує мільйони молоді в місто. Такі міста ростуть за рахунок утворення трущобних районів з антисанітарними умовами життя (бідонвілей у франкомовній Африці, фавел у Бразилії, геджеконду в Туреччині і т.д.). Цей тип урбанізації називають трущобною, або помилковою урбанізацією. В трущобах і скваттерських поселеннях уже зараз проживає 80% населення Аддіс-Абеби, 70% — Касабланки. Таким чином, керівництво урбанізацією — одна з важливих проблем людства.

Коли частка міського населення перевищує 70%, темпи урбанізації зазвичай сповільнюються. Явище урбанізації має свої особливості у різних типах країн. Основними ознаками, що відрізняють цей процес у країнах розвинених та тих, що розвиваються є рівень та темпи урбанізації. Рівень урбанізації показує, яка частка людей країни від загальної кількості проживає в містах. Високим вважається рівень урбанізації понад 50%, середнім – 20 – 50%, низьким – менше 20%. Темпи урбанізації відбивають, як швидко йде зростання міського населення.