26.Зональна спеціалізація сільського господарства України.

Для сільськогосподарського виробництва характерні певні закономірності розміщення на території країни. Вони зумовлені насамперед відмінностями земельних та агрокліматичних ресурсів, природних умов у різних її частинах. Різну спеціалізацію сільського господарства визначають також економічні й соціальні чинники. Це передусім потреби населення та окремих галузей господарського комплексу в сільськогосподарській продукції, географічне положення переробних промислових підприємств, забезпеченість території трудовими ресурсами, наявність розвинутих транспортних шляхів. Під впливом цих факторів в Україні сформувалися три сільськогосподарські зони. Класифікують їх залежно від галузей сільськогосподарського виробництва.

Зона молочно-м’ясного скотарства, свинарства, льонарства, картоплярства й зернового господарства (поліська) охоплює більшу частину Полісся, зону широколистяних лісів і прилеглі райони лісостепу. Для неї характерний рівнинний рельєф, помірно континентальний, з незначним надмірним або достатнім зволоженням клімат, а також лісова й лучна рослинність на дерново-підзолистих, інколи заболочених та сірих лісових грунтах. У рослинництві провідними є вирощування льону, картоплі. Зернове господарство задовольняє, в основному, місцеві потреби. Найбільше значення у межах зони мають пшениця, гречка і жито. Спеціалізація рослинництва, природні умови зумовили розвиток молочно- м’ясного скотарства і свинарства.

Буряківничо-зернова зона з м’ясо-молочним скотарством і свинарством (лісостепова та широколистяних лісів) займає більшу частину лісостепу, східну широколистяних лісів, прилеглі них райони Передкарпаття та степу. У її межах переважають чорноземні грунти з достатнім зволоженням. Це основний район вирощування цукрових буряків в Україні. Значні площі у лісостеповій зоні займають посіви озимої пшениці та кукурудзи на зерно. Тваринництво спеціалізуєгься на вирощуванні та відгодівлі на м’ясо великої рогатої худоби, свиней. На правобережжі сільськогосподарської зони, особливо в Придністров’ї, розвинуте садівництво. Зона зернових і олійних культур з розвинутим овочівництвом, баштанництвом, виноградарством, скотарством, свинарством і вівчарством (степова) займає більшу частину степу України. Характеризується вона переважанням родючих чорноземних грунтів, недостатнім зволоженням, теплим і посушливим кліматом, високим ступенем розораності земель. Зерновими тут зайнято понад половину посівних площ. Основні зернові культури — озима пшениця, кукурудза, а з технічних — соняшник, у північній частині зони — цукрові буряки, льон-кудряш. Степова зона є найбільшим виробником зерна і соняшнику в Україні. Важливе значення мають також садівництво, виноградарство й баштанництво. У тваринництві провідними є скотарство і свинарство, на півдні розвинуте вівчарство.

Зростає роль птахівництва. Крім рівнинних сільськогосподарських зон, в Україні виділяють передгірні та гірські райони Криму і Карпат. Своєрідні природні умови позначилися на особливостях сільськогосподарського виробництва в них. У передгір’ях Карпат вирощують пшеницю, цукрові буряки, льон, картоплю. На Закарпатті рослинництво спеціалізується на зернвих культурах, особливо кукурудзі на зерно, виноградарстві, садівництві та овочівництві. Із тваринницьких галузей, поряд зі скотарством, велике значення мас вівчарство, яке використовує гірські пасовища на полонинах. На Південному березі Криму товарне значення має виноградарство, вирощування ефіроолійних культур (троянди, лаванди, шавлії-). Навколо великих міст і агломерацій сформувалися приміські овоче-моло чні зони, які орієнтуються на забезпечення населення міст овочами, картоплею, фруктами, молоком, яйцями тощо.

Аграрні реформи п Україні, їх соціальне та економічне значення. Кризова ситуація у 1990-х роках призвела до падіння досягнутих раніше обсягів виробництва сільськогосподарської продукції . Основними проблемами сільськогосподарського виробництва є низька продуктивність через низький ступінь механізації праці, падіння родючості грунтів тощо.

Урожайність більшості сільськогосподарських культур у нашій країні значно нижча, ніж у розвинутих країнах Заходу. Це ж стосується і продуктивності тваринництва. Але в тих господарствах, де почали використовувати сучасні інтенсивні технології, урожайність зернових уже з 1980-х років значно перевищила середню для країни. Змін потребує і структура посівних площ. Зокрема, необхідно збільшити посіви фуражних зернових культур, створити міцну кормову базу для інтенсивного тваринництва. Потрібно поглиблювати сільськогосподарську спеціалізацію, скорочувати площі ріллі, раціонально використовувати земельні угіддя, активно проводити селекційну роботу в рослинництві та тваринництві, застосовувати новітню техніку, мінеральні добрива і хімічні засоби зь хисту рослин.

Вирішальну роль у підвищенні ефективності сільсько-господарського виробництва має відіграти земельна реформа, передача земель у приватну колективну власність, створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі.