- •2. Соціально-економічна географія
- •1.Формування сучасної території України. Етнічні землі та державна територія України: проблема невідповідності.
- •2. Особливості сучасного егп і пгп України.
- •3. Адміністративно-територіальний устрій України: формування, стан і перспективи реформування
- •4. Внесок с. Рудницького в розвиток вітчизняної суспільної географії.
- •5. Внесок в. Кубійовича з розвиток вітчизняної суспільної географії.
- •6. Демографічні процеси в Україні і світі в XX ст.
- •7. Сучасна демографічна ситуація в Україні. Демографічна політика в Україні.
- •8. Історико-географічні аспекти формування міської мережі в період 19-20 ст.
- •9. Основні підходи до класифікації міст (за чисельністю населення, за функціями, за генетичною ознакою).
- •10.Рівень урбанізації в регіонах України: причині і тенденції.
- •11.Сільське розселення: зміст поняття "село", територіальний розподіл сільського населення по Україні. Соціальні проблеми сільського населення
- •12.Географія розселення населення в Україні. Системи розселення.
- •13.Внутрішні міграції населення в Україні: передумови і головні напрямки. Зовнішні міграції населення України.
- •14.Головні тенденції зміни етнічного складу населення України в XX ст.
- •15.Географія Східної діаспори і Західної діаспори.
- •16.Географія найбільших релігійних конфесій України.
- •17.Зайнятість і безробіття у різних регіонах України: сучасний стан і проблеми вирішення.
- •18.Соціальна структура населення України: проблеми трансформації на сучасному етапі. Географія соціальних негараздів в Україні.
- •19.Природно-ресурсний потенціал України.
- •20.Географія та перспективи розвитку пек України.
- •21.Металургійний комплекс України.
- •22.Машинобудівний комплекс України.
- •23.Хіміко-індустріальний комплекс України.
- •24.Лісопромисловий і будівельний комплекси України.
- •25.Комплекс галузей легкої промисловості України.
- •26.Зональна спеціалізація сільського господарства України.
- •27.Транспортний комплекс України.
- •28.Зовнішньоекономічні зв'язки України.
- •29.Рекреаційно-туристичний потенціал України.
- •30.Основні підходи та принципи економіко-географічного районування України.
- •31.Основні підходи та принципи суспільно-географічного районування України.
- •32.Сучасна політична карта світу.
- •33.Демографічний вибух та його вплив на статево вікову структуру населення у різних країнах світу.
- •34.Етнічний і релігійний склад та географія населення світу.
- •35.Розвиток і географія світового процесу урбанізації.
- •36. Тенденції світових міграційних процесів та розселення населення
- •37. Етапи формування світової системи господарства.
- •38. Міжнародна економічна інтеграція.
- •39. Секторальна структура економіки. Вплив нтр на галузеву структуру
- •40. Вплив нтр на територіальну організацію світового виробництва
- •41.Як змінювався паливно-енергетичний баланс світу? Які чи події явища впливали на цей процес?
- •42. Тенденції змін у металургійному виробництві.
- •43.Які виробничі особливості та галузева структура сучасного машинобудування світу?
- •44. Охарактеризуйте географію вирощування зернових культур у світі.
- •45.Охарактеризуйте значення і місце транспорту в світовому господарстві, особливості та перспективи розвитку окремих видів транспорту.
25.Комплекс галузей легкої промисловості України.
Основними галузями, які належать до легкої промисловості , є текстильна (виробництво різних тканин), швейна (пошиття одягу, білизни тощо), шкіряно-взуттсва (вичинка шкіри і пошиття взуття) та хутрова (виробництво хутра і хутрових виробів). Отже, комплекс легкої промисловості працює для забезпечення потреб населення у взутті, одязі, предметах галантереї тощо. Частина продукції (технічна тканина, шкіра) надходить на індустріальні підприємства.
У 1990-ті роки у легкій промисловості відбувся значний спад обсягів виробництва. Частка продукції комплексу легкої промисловості, яка на початку 1990-х років становила 10,8 % загального обсягу виробництва всієї індустрії України, знизилася до 1,1 % у 2008 році. Обсяги виробництва у галузі з 1998 року зростають, але повільніше, ніж в інших галузях промисловості.
Легка промисловість набула розвитку в Україні у другій половині XIX ст. Перші шкіряні заводи виросли в Бердичеві , Києві. Пізніше побудовані джутова фабрика в Одесі, канатний завод у Харкові, які працювали в основному на привозній сировині. У XX столітті, особливо після Другої світової війни, набули розвитку нові галузі — трикотажна, штучної шкіри тощо. Підприємства галузі зараз працюють у більшості великих і середніх міст країни.
Виробничі особливості та розміщення галузі легкої промисловості. Основною галуззю комплексу легкої промисловості є текстильна, сировиною для якої с волокна: рослинні (бавовна, льон, коноплі), тваринні (вовна, шовк), а також штучні й синтетичні (віскозний шовк, лавсан, капрон, нейлон тощо). Залежно від сировини у текстильній промисловості виділяють лляну, шовкову, вовняну, бавовняну, а також трикотажну (виробництво полотна і в’язаних виробів з натуральних і хімічних ниток) підгалузі.
Шкіряно-взуттєва та хутрова галузі легкої індустрії використовують як сировину шкури свійських і диких тварин, а також штучні шкіру та хутра.
Природна сировина для легкої промисловості проходить первинну обробку, яку здійснюють на льонопереробних, шовкомотальних, вовняних, бавовняних очисних та інших підприємствах. Процес виготовлення тканини, крім первинної обробки сировини, містить три основні стадії: прядіння, ткацтво й обробку тканини . Після першої отримують прядиво, утворене однією або декількома нитками. Із прядива на ткацькому виробництві отримують різні види тканин. Обробка тканини передбачає вибілювання, фарбування та оздоблення.
Для легкої промисловості, зокрема текстильної, характерні два типи підприємств: фабрики і комбінати. На фабриках здійснюють один або два виробничі процеси, а тому вони бувають прядильно-ткацькі, ткацькі чи оздоблювальні. На комбінатах здійснюється повний виробничий процес — від прядіння до оздоблення.
Більшість галузей легкої промисловості щодо факторів розміщення мають подвійну орієнтацію. Первинна обробка, а також лляна, шовкова галузі тяжіють до сировини. Виготовлення готової продукції, бавовняних і вовняних тканин орієнтується на споживача та трудові ресурси, тобто підприємства, які їх виробляють, розміщують у великих містах й особливо там, де необхідно забезпечити роботою жінок (центрах розвитку паливної, металургійної промисловості тощо).
На місцевій сировині базується в Україні виробництво лляних тканин. Найбільші льонокомбінати працюють у Рівному та Житомирі. Бавовняні комбінати на привізній сиро вині діють у Херсоні, Донег{ьку, Тернополі. Бавовняні тканини також виробляє низка фабрик. Шовкова промисловість розвинута в Києві (Київський та Дарницький шовкові комбінати), Черкасах.
Найбільшими центрами виробництва вовняних тканин є Чернігів, Луганськ, а трикотажних виробів (білизняних, панчішно-шкарпеткових) — Київ,Харків, Житомир, Львів, Одеса, Донецьк,Чернівці.
Швейна промисловість розміщена практично в усіх районах і містах країни. Найвідоміші фірми і виробничі об’єднання є в Києві, Львові, Харкові. Найпотужніші шкіряно-взуттєві підприємства діють у Харкові, Києві, Львові, Луганську, Дніпропетровську, а хутрові — у Харкові та Тисмениці (Івано-Франківська область).
У зв’язку із прорахунками у плануванні розвитку легкої промисловості, а також загальною кризовою ситуацією в економіці виникли значні проблеми в галузі. Зосередження на території країни великих промислових підприємств, особливо бавовняної промисловості, призвели як до проблем постачання сировини, яку ввозять з-за кордону, так і до надмірної концентрації жіночої робочої сили в деяких містах. Водночас для інших видів сировини є недостатні потужності для переробки. Загальною проблемою, як і в інших галузях промисловості України, є відстала технологія виробництва і низька якість продукції. Її розв’язання може відбуватися шляхом реконструкції та модернізації, створення спільних підприємств, пошук ринків постачання сировини тощо.
