25.Комплекс галузей легкої промисловості України.

Основними галузями, які належать до легкої промисловос­ті , є текстильна (виробництво різних тканин), швейна (пошиття одягу, білизни тощо), шкіряно-взуттсва (вичинка шкіри і пошиття взуття) та хутрова (виробництво хутра і хутрових виробів). Отже, комплекс легкої промисло­вості працює для забезпечення потреб населення у взутті, одязі, предметах галантереї тощо. Частина продукції (тех­нічна тканина, шкіра) надходить на індустріальні підприєм­ства.

У 1990-ті роки у легкій промисловості відбувся значний спад обсягів виробництва. Частка продукції комплексу лег­кої промисловості, яка на початку 1990-х років становила 10,8 % загального обсягу виробництва всієї індустрії Укра­їни, знизилася до 1,1 % у 2008 році. Обсяги виробництва у галузі з 1998 року зростають, але повільніше, ніж в інших галузях промисловості.

Легка промисловість набула розвитку в Україні у другій половині XIX ст. Перші шкіряні заводи виросли в Бердичеві , Києві. Пізніше побудовані джутова фабрика в Одесі, канат­ний завод у Харкові, які працювали в основному на привоз­ній сировині. У XX столітті, особливо після Другої світової війни, набули розвитку нові галузі — трикотажна, штучної шкіри тощо. Підприємства галузі зараз працюють у більшос­ті великих і середніх міст країни.

Виробничі особливості та розміщення галузі легкої промисловості. Основною галуззю комплексу легкої промис­ловості є текстильна, сировиною для якої с волокна: рослин­ні (бавовна, льон, коноплі), тваринні (вовна, шовк), а також штучні й синтетичні (віскозний шовк, лавсан, капрон, нейлон тощо). Залежно від сировини у текстильній промисловості ви­діляють лляну, шовкову, вовняну, бавовняну, а також трико­тажну (виробництво полотна і в’язаних виробів з натуральних і хімічних ниток) підгалузі.

Шкіряно-взуттєва та хутрова галузі легкої індустрії ви­користовують як сировину шкури свійських і диких тварин, а також штучні шкіру та хутра.

Природна сировина для легкої промисловості прохо­дить первинну обробку, яку здійснюють на льоноперероб­них, шовкомотальних, вовняних, бавовняних очисних та інших підприємствах. Процес виготовлення тканини, крім первинної обробки сировини, містить три основні стадії: прядіння, ткацтво й обробку тканини . Після пер­шої отримують прядиво, утворене однією або декількома нитками. Із прядива на ткацькому виробництві отримують різні види тканин. Обробка тканини передбачає вибілюван­ня, фарбування та оздоблення.

Для легкої промисловості, зокрема текстильної, харак­терні два типи підприємств: фабрики і комбінати. На фа­бриках здійснюють один або два виробничі процеси, а тому вони бувають прядильно-ткацькі, ткацькі чи оздоблювальні. На комбінатах здійснюється повний виробничий процес — від прядіння до оздоблення.

Більшість галузей легкої промисловості щодо факторів розміщення мають подвійну орієнтацію. Первинна обробка, а також лляна, шовкова галузі тяжіють до сировини. Ви­готовлення готової продукції, бавовняних і вовняних тканин орієнтується на споживача та трудові ресурси, тобто під­приємства, які їх виробляють, розміщують у великих містах й особливо там, де необхідно забезпечити роботою жінок (центрах розвитку паливної, металургійної промисловості тощо).

На місцевій сировині базується в Україні виробництво лляних тканин. Найбільші льонокомбінати працюють у Рів­ному та Житомирі. Бавовняні комбінати на привізній сиро­ вині діють у Херсоні, Донег{ьку, Тернополі. Бавовняні тканини також виробляє низка фабрик. Шовкова промисловість розвинута в Києві (Київський та Дарницький шовкові комбінати), Черкасах.

Найбільшими центрами виробництва вовняних тканин є Чернігів, Луганськ, а трикотажних виробів (білизняних, панчішно-шкарпеткових) — Київ,Харків, Житомир, Львів, Одеса, Донецьк,Чернівці.

Швейна промисловість розміщена практично в усіх районах і містах країни. Найвідоміші фірми і виробничі об’єднання є в Києві, Львові, Харкові. Найпотужніші шкіряно-взуттєві підприємства діють у Харкові, Києві, Львові, Луганську, Дніпропетровську, а хутрові — у Харкові та Тисмениці (Івано-Франківська область).

У зв’язку із прорахунками у плануванні розвитку легкої промисловості, а також загальною кризовою ситуацією в економіці виникли значні проблеми в галузі. Зосередження на території країни великих промислових підприємств, особливо бавовняної промисловості, призвели як до проблем постачання сировини, яку ввозять з-за кордону, так і до надмірної концентрації жіночої робочої сили в деяких містах. Водночас для інших видів сировини є недостатні потужності для переробки. Загальною проблемою, як і в інших галузях промисловості України, є відстала технологія виробництва і низька якість продукції. Її розв’язання може відбуватися шляхом реконструкції та модернізації, створення спільних підприємств, пошук ринків постачання сировини тощо.