- •2. Соціально-економічна географія
- •1.Формування сучасної території України. Етнічні землі та державна територія України: проблема невідповідності.
- •2. Особливості сучасного егп і пгп України.
- •3. Адміністративно-територіальний устрій України: формування, стан і перспективи реформування
- •4. Внесок с. Рудницького в розвиток вітчизняної суспільної географії.
- •5. Внесок в. Кубійовича з розвиток вітчизняної суспільної географії.
- •6. Демографічні процеси в Україні і світі в XX ст.
- •7. Сучасна демографічна ситуація в Україні. Демографічна політика в Україні.
- •8. Історико-географічні аспекти формування міської мережі в період 19-20 ст.
- •9. Основні підходи до класифікації міст (за чисельністю населення, за функціями, за генетичною ознакою).
- •10.Рівень урбанізації в регіонах України: причині і тенденції.
- •11.Сільське розселення: зміст поняття "село", територіальний розподіл сільського населення по Україні. Соціальні проблеми сільського населення
- •12.Географія розселення населення в Україні. Системи розселення.
- •13.Внутрішні міграції населення в Україні: передумови і головні напрямки. Зовнішні міграції населення України.
- •14.Головні тенденції зміни етнічного складу населення України в XX ст.
- •15.Географія Східної діаспори і Західної діаспори.
- •16.Географія найбільших релігійних конфесій України.
- •17.Зайнятість і безробіття у різних регіонах України: сучасний стан і проблеми вирішення.
- •18.Соціальна структура населення України: проблеми трансформації на сучасному етапі. Географія соціальних негараздів в Україні.
- •19.Природно-ресурсний потенціал України.
- •20.Географія та перспективи розвитку пек України.
- •21.Металургійний комплекс України.
- •22.Машинобудівний комплекс України.
- •23.Хіміко-індустріальний комплекс України.
- •24.Лісопромисловий і будівельний комплекси України.
- •25.Комплекс галузей легкої промисловості України.
- •26.Зональна спеціалізація сільського господарства України.
- •27.Транспортний комплекс України.
- •28.Зовнішньоекономічні зв'язки України.
- •29.Рекреаційно-туристичний потенціал України.
- •30.Основні підходи та принципи економіко-географічного районування України.
- •31.Основні підходи та принципи суспільно-географічного районування України.
- •32.Сучасна політична карта світу.
- •33.Демографічний вибух та його вплив на статево вікову структуру населення у різних країнах світу.
- •34.Етнічний і релігійний склад та географія населення світу.
- •35.Розвиток і географія світового процесу урбанізації.
- •36. Тенденції світових міграційних процесів та розселення населення
- •37. Етапи формування світової системи господарства.
- •38. Міжнародна економічна інтеграція.
- •39. Секторальна структура економіки. Вплив нтр на галузеву структуру
- •40. Вплив нтр на територіальну організацію світового виробництва
- •41.Як змінювався паливно-енергетичний баланс світу? Які чи події явища впливали на цей процес?
- •42. Тенденції змін у металургійному виробництві.
- •43.Які виробничі особливості та галузева структура сучасного машинобудування світу?
- •44. Охарактеризуйте географію вирощування зернових культур у світі.
- •45.Охарактеризуйте значення і місце транспорту в світовому господарстві, особливості та перспективи розвитку окремих видів транспорту.
22.Машинобудівний комплекс України.
До машинобудування відносять виробництва, які входять до кількох десятків галузей і підгалузей, пов’язаних між собою спільністю технологій та сировини. Залежно від призначення продукції, яку випускає машинобудування, його поділяють на важке, транспортне, сільськогосподарське, виробництво устаткування для легкої та харчової промисловості тощо . Транспортне машинобудування у свою чергу поділяють на суднобудування, літакобудування тощо.
Галузі комплексу випускають найрізноманітнішу продукцію, без якої сьогодні не може обійтись жодна галузь господарського комплексу країни. Вони забезпечують технічну озброєність, комплексну механізацію й автоматизацію. Тому рівень розвитку машинобудівного комплексу значною мірою визначає економічний розвиток країни загалом.
Машинобудівному комплексу України на початку 1990-х років належало понад 30 % загального обсягу промислової продукції. Проте економічна криза 1990-х років найбільше позначилася саме на роботі машинобудівних підприємств. У результаті частка вартості продукції машинобудування у період 2000-2007 рр. становила тільки близько 13 % усього промислового виробництва. В основному за рахунок деяких галузей машинобудування все-таки виробляє сучасну, конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію (судна, літаки, ракети тощо). Машинобудування виникло в Україні у першій половині XIX століття. На початку XX століття відносно розвинутими були тільки сільськогосподарське й транспортне машинобудування (виробництво паротягів, вагонів, суден). Особливо швидкими темпами комплекс почав розвиватися з другої половини XX ст., коли створювались нові галузі — приладобудування, авіаційна, електронна промисловість, виробництво обчислювальної техніки тощо.
Виробничі особливості та фактори розміщення. Основною сировиною для машинобудування є продукція металургійного комплексу. Поряд з тим воно не може обійтися без великої кількості конструкційних матеріалів, які виготовляють лісова, хімічна, легка галузі промисловості. Деякі види машинобудування (виробництво екскаваторів, устаткування для металургії тощо) потребують значної кількості металу. їх відносять до металомістких галузей комплексу. Загалом підприємства машинобудування в Україні споживають третину виготовленого прокату, 40 % чавунного та 67% сталевого литва. Більшість галузей машинобудівного комплексу необхідно віднести до трудомістких. Особливо це характерно для приладобудування, електронного та електротехнічного машинобудування, де металу споживається мало, але необхідно затратити багато праці. На цих підприємствах зайнята значна кількість кваліфікованих працівників.
Для машинобудування характерні спеціалізація і кооперування підприємств. Це зумовлено тим, що для виробництва більшості сучасних машин (літаків, комп’ютерів, телевізорів) потрібно десятки тисяч різноманітних деталей.
Налагодити їх випуск на одному підприємстві просто неможливо. Тому машинобудівні заводи часто мають вузьку спеціалізацію. Машинобудівні підприємства повинні маги десятки, ато й сотні зв’язків з іншими підприємствами, які постачають деталі, комплектуючі, сировину. Тобто кооперування є необхідною формою організації виробництва в машинобудівному комплексі.
Галузевий склад, форми організації виробництва, технологічні особливості зумовлюють фактори, що визначають розміщення машинобудівних підприємств. Основними серед них є: сировина (металургійна база), кваліфіковані трудові ресурси, транспортні шляхи і споживач. Підприємства машинобудівного комплексу розміщені переважно в містах, де є кваліфіковані трудові ресурси і перетинаються транспортні магістралі. До великих міст тяжіють особливо труд о- і наукомісткі галузі машинобудівного комплексу, а металомісткі — до районів з розвинутою чорною металургією.
Виробництво сільськогосподарської техніки, обладнання для вугільної, нафтової, харчової промисловості орієнтується на споживача. Часто поєднуються два, три й усі чотири основні фактори розміщення машинобудівних підприємств.
Дуже мала залежність від природних умов і ресурсів визначила майже рівномірне розміщення машинобудування на території України.
Географія та перспективи машинобудування. Підприємства, що виготовляють машини й устаткування для металургії, гірничодобувної, хімічної промисловості, паливно-енергетичного комплексу, відносять до важкого машинобудування. Вони розміщені переважно на Донбасі та Придніпров’ї. До найбільших належать Новокраматорський та Горлівський машинобудівні, Харківський турбінний заводи. Великими центрами важкого машинобудування є також Донецьк, Луганськ, Кривий Ріг, Дніпропетровськ.
Транспортне машинобудування спеціалізується в Україні на виробництві майже всіх транспортних засобів.
Тепловозобудування зосереджено в Луганську й Харкові. У Луганську налагоджено виробництво трамваїв. Вантажні вагони виробляють у Стаханові, Дніпродзержинську, Кременчуку, цистерни — у Маріуполі.
Розвинуте в нашій країні також суднобудування, най більшим центром якого є Миколаїв. Тут працюють три суднобудівні заводи, які випускають морські судна різного призначення. Центрами морського суднобудування є також Херсон, Київ, Керч, а річкового — Київ, Запоріжжя, Херсон, Ізмаїл.
Автомобілебудування розвинуте у Львові (автобусний завод та завод автонавантажувачів), Кременчуку (завод великовантажних автомобілів), Запоріжжі та Іллічівську (заводи легкових автомобілів), Мелітополі (моторний завод). В останнє десятиріччя розпочато випуск тролейбусів у Львові, Дніпропетровську га Києві, автобусів малої місткості у Черкасах та Луцьку. Центрами літакобудування в Україні є Київ, Харків і Запоріжжя (авіадвигуни), виробництва космічної техніки —Дніпропетровськ. Електротехнічне машинобудування, яке спеціалізується на випуску електричних двигунів, апаратів, приладів, кабелю та іншої продукції, шо призначена для передачі й споживання електроенергії, представлене заводами в Харкові, Києві, Запоріжжі, Поліпові, Львові, Донецьку тощо. Підприємсгва електронної та радіотехнічної промисловості розташовані переважно у великих містах, де зосереджені висококваліфіковані трудові ресурси, науково-дослідні інститути. Серед них виділяються радіоелектронні підприємства Львова, Києва, Дніпропетровська і Сімферополя, електронних мікроскопів у Сумах. У наш час на цих підприємствах здійснюється переважно складання кінцевої продукції з комплектуючих, що надходять від провідних світових виробників.
Найбільшими центрами верстато- і приладобудування в Україні є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Краматорськ, Запоріжжя, Донецьк, Львів. Основні підприємства тракторного і сільськогосподарського машинобудування розмішені в Харкові (трактор- ний завод), Дніпропетровську, Тернополі та Ромнах (бурякозбиральних комбайнів), Херсоні (кукурудзозбиральних комбайнів), Кіровограді (тракторних сівалок), Одесі (плугів і культиваторів), Хмельницькому (кормозбиральних комбайнів). Зараз обсяги виробництва на цих підприємствах сильно скоротилися через імпортною технікою.
Основні проблеми машинобудівного комплексу України пов’язані з необхідністю подальшого розвитку економічних зв’язків для постачання комплектуючих, підвищення якості продукції відповідно до міжнародних стандартів, розширення ринків її збуту як усередині країни, так і у світі.
У багатьох країнах виникли так звані технопопіси — міста передових (високих) технологій, наукових досліджень і проектно-конструкторських розробок у відповідних галузях виробництва.
