18.Соціальна структура населення України: проблеми трансформації на сучасному етапі. Географія соціальних негараздів в Україні.

Соціальна структура населення — це система різноманітних видів спільностей — класових, майнових, професійних тощо і стійких і впорядкованих зв'язків між ними. Під час аналізу соціального складу населення розрізняють основні і неосновні класи, групи і верстви всередині класів, а також проміжні прошарки між ними.

Існують великі розбіжності в уявленнях про критерії належності людей до певного класу, соціальної групи. Одні визначають соціальну групу, клас на підставі доходу, майнового стану, професії або роду занять, освіти тощо. Інші включають до певного класу, групи тих людей, які самі себе до них зарахували незалежно від соціально-економічних показників, що визначають їх соціальне становище.

Передумовами формування середнього класу виступають глибинні соціально-економічні, соціально-політичні та соціально-культурні процеси, які нуртують зараз у нашій країні.

Найчисельнішими в складі цісї групи можуть бути кваліфіковані спеціалісти, що зосереджувалися в основному на об'єктах військово-промислового комплексу. В деяких регіонах України воєнне виробництво досягало 60—70% загального обсягу промислової продукції.

Скорочується чисельність працюючих у матеріальному виробництві, водночас збільшується кооперативний та індивідуальний сектори. Виникли нові сектори — кооперативи по виробництву товарів і послуг та індивідуальні селянські господарства, помітно зросла кількість особистих підсобних господарств. Значні групи населення охоплені нелегальною "тіньовою економікою".

Соціальні групи, які прстендуаггь на включення до середнього класу, можуть становити значну частину населення України (висококваліфіковані робітники, інженерно-технічні працівники, службовці, інтелігенція та ін).

В суперечливих умовах переходу до ринку особливе місце посіли бюрократія, тіньовики, представники торгового капіталу, підприємці, кооператори, зайняті у малих' та спільних підприємствах, акціонерних та інших структурах.

Велику соціальну групу становлять інтелігенція і кваліфіковані службовці з фіксованими доходами: лікарі, вчителі, працівники закладів культури, переважна більшість наукових працівників.

Робітники (робітництво), інженерно-технічна, науково-технічна інтелігенція і селянство займають найвагомішу частку у соціальному складі населення.

Слід виділити окремо директорський "корпус" господарських керівників (технократія), політичну еліту і духовенство і не забувати про декласовані елементи (люмпени).

До робітників і службовців належать особи, які працюють у державних, приватних, кооперативних і громадських підприємствах, організаціях і установах. До селян відносяться члени сільськогосподарських підприємств, вт. ч. і ті, хто на час перепису був на тимчасовій роботі в промисловості, будівництві, на лісозаготівлях і т, п. Утриманці окремих осіб віднесені до тієї суспільної групи, що й особи, на утриманні яких вони перебували. Пенсіонери, стипендіати і військовослужбовці — до тієї суспільної групи, до якої вони належали, поки перейшли на пенсію, стипендію чи були покликані на військову службу.

Середньорічна кількість робітників, службовців і селян становила в Україні у 1995 р. 23,7 мли осіб, в т.ч.: робітники — 8,8 (42,0%); службовці — 6,9 (26,1%); селяни — 3,5 (15,0%). Жінки у загальній кількості робітників і службовців становили 51%, а у середньорічні»! кількості всіх селян, зайнятих у громадському шсноларсіні, '10%.

Перебудова соціальної структури населення відбувається шляхом зміни співвідношення між чисельністю осіб, зайнятих фізичною і розумовою працею, а також зміни в професійній структурі населення. Під шляхами слід розуміти конкретну роботу на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах або в у приватних осіб, а не професію або спеціальність, одержану в навчальному закладі. При цьому у службовців враховується, як правило, посада, яку вони займають, а у робітників —виконувана робота. Всі заняття розподіляються на дві групи: заняття, що потребують переважно затрат фізичної праці, і заняття, в яких переважає розумова праця. Число осіб, зайнятих фізичною працею, зростає дуже повільно, а число осіб, зайнятих переважно розумовою працею,— досить швидко. Незважаючи на це, питома вага осіб, зайнятих переважно фізичною працею, досить висока, що пояснюється впливом на загальнодержавні показники характеру праці сільського населення, переважно фізичної. Слід зазначити, що сьогодні й сама виробнича діяльність осіб, зайнятих переважно фізичною працею, наповнюється новим змістом, стає більш інтелектуальною. Питома вага осіб, зайнятих некваліфікованою сільськогосподарською працею, скорочується.

Основну частину інтелігенції становлять громадяни, професійно зайняті розумовою працею високої кваліфікації, що потребує, як правило, середньої спеціальної чи вищої освіти. Друга її частина — службовці, зайняті .менш кваліфікованою розумовою працею (обліковці, касири, друкарки та ін.). Населення, зайняте в національному господарстві за сферами діяльності (без учнів та студентів), розподіляється таким чином: у, сфері виробництва — приблизно 70%, у сфері послуг — приблизно 30%.

Нинішній час характеризується широкими масштабами соціальних переміщень, переходів людей з одних класів, соціальних груп і верств в інші. У попередні десятиліття основні потоки переміщень були спрямовані з села до міста, з селянства в робітництво. Далі спостерігається зростаюча стабілізація основних суспільних груп. Сьогодні особливо актуальним постає управління (регулювання) соціальними переміщеннями населення, в першу чергу молоді.

Крім названих розрізняють ще соціально-просторову структуру населення (поділ населення на міське і сільське), а також національну (етнічну) структуру населення, яка відображає розвиток етносів, соціально-етнічних і міжнаціональних спільностей. Специфічною соціальною структурою населення є сімейна структура.

Географічні відмінності в соціальному складі населення стосуються в основному співвідношення чисельності робітників, службовців і селян за регіонами країни і залежать від господарської спеціалізації окремих територій.

Географія соціальних негараздів вивчає територіальну організацію, тобто розміщення і геопросторову структуру тіньових сторін життя суспільства, а саме: зубожіння населення, „чорного ринку”, наркоманії, індивідуальної і групової злочинності, проституції тощо.