13.Внутрішні міграції населення в Україні: передумови і головні напрямки. Зовнішні міграції населення України.

Міграцією називають переміщення населення, пов'язані із зміною місця проживання. Однак це визначення стосується тільки постійних (стаціонарних) міграцій, а вони можуть бути ітимчасовими (маятниковими). Маятникові міграції здійснюються щоденно, щотижнево і т. ін., але не пов'язані із зміною постійного місця проживання. Метою маятникових поїздок, як правило, є трудова діяльність, навчання, лікування тощо. Міграції поділяються також на внутрішні та зовнішні. За рахунок зовнішньої міграції (еміграції та імміграції) відбувається механічний приріст населення країни. Внутрішні міграції здійснюються в межах країни між окремими регіонами, містами, селами, між містами і селами. Причини міграції — економічні, політичні, національні, релігійні.

Внутрішня міграція

Постійні внутрішні міграції в нашій країні в основному відбувалися на початку 90-х між містами: 40% — переважно з малих міст у великі, 30% припадає на переселення з села в місто, 15% — з міста в сільську місцевість і тільки 10% — між селами (рис. 3). 70% усіх цих мігрантів переселяються в межах своїх областей. У середині 90-х ця загальна тенденція дещо порушилася через невизначеність з умовами проживання у містах у період економічної кризи. Проте пізніше вона знову набрала попереднього вигляду. Незначні міжобласні потоки мігрантів в основному спрямовуються із західного регіону у східні та південні області. Частину з них в минулому становили організовані мігранти, переселення яких стимулювала держава. Найбільше додатне сальдо міжрегіональних міграцій у 1999 році було характерне для Києва (6,7 на 1000 осіб) та Дніпропетровської, Черкаської, Полтавської областей, м. Севастополя (0,8 на 1000 осіб), а найменше для Кіровоградської (-2,0 на 1000 осіб). Маятникові міграції, як правило, здійснюються у великі міста з сіл і малих міст. На території України сформувалися два великі райони інтенсивних маятникових трудових міграцій: східний (Донецька і Луганська області) та західний (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська). Цьому сприяли густа сітка транспортних шляхів у них, а також високий рівень розвитку індустрії на Донбасі та велика густота сільського населення у західних областях.

Причини постійних і маятникових міграцій в основному економічні. Передусім, люди їдуть у пошуках роботи, кращих умов життя. У сільській місцевості тоталітарна держава цілеспрямовано недооцінювала сільськогосподарську працю, залишала жителів безправними закладниками колгоспної системи. Тоді як у місті дешево можна було купляти продукти харчування, вироблені селянами, а також отримувати безкоштовно житло, більшу зарплату та інше.

Зовнішня міграція

Еміграція з українських земель має давню історію. В основному інтенсивні потоки емігрантів пов'язані з поразками у визвольних змаганнях народу за свою державність або з примусовими виселеннями колонізаторами. Значна добровільна еміграція з економічних мотивів відбувалася із західних та східних районів України у кінці XIX — на початку XX століття. Спрямована вона була в Канаду, США. Три наступні хвилі еміграції мали переважно політичний характер. Вони пройшли після знищення більшовицьким режимом УНР, встановлення радянської влади у Західній Україні, а також знищення Української повстанської армії (кінець 40-х — початок 50-х років). Четверта — стосується виселення так званих дисидентів (людей, що відкрито виступали проти комуністичного режиму у 60-70-і роки). Окрім того, мільйони українців були депортовані з кінця 20-х до середини 50-х років на простори Сибіру і півночі Росії. З середини 50-х до 80-х років значна еміграція відбувалася з економічних мотивів. Тисячі молодих людей їхали на освоєння цілинних земель у Казахстан, на спорудження новобудов у Сибір, на Урал. З національних мотивів спостерігався відтік єврейського населення з країни у 80-90-і роки. У середині 90-х років зросла еміграція з України в Росію та західні країни. За 1999 рік з України вибуло в держави СНД тільки приблизно на 800 осіб більше, ніж прибуло, а в інших країнах сальдо міграцій становило -44 тис. осіб. У результаті еміграційних процесів сформувалася українська діаспора. Діаспорою називають населення, що живе у розсіянні, за межами території національної держави. її умовно поділяють на західну та східну. Східною діаспорою називають українське населення колишніх республік СРСР. Загальна чисельність їх тут близько 7 млн. осіб. З них майже 4,3 млн. проживає в Росії (найбільше на Кубані, в Сибіру, Далекому Сході, Москві). Близько 900 тис. становить українське населення в Казахстані, 600 тис. — у Молдові