3. Новаторство драматургії Костомарова

М. Костомаров-драматург у багатьох планах - першопроходець: він уперше, жанрово розбудовуючи тим історію української літератури, уводить у систему жанрів нашої драматургії історичну драму, романтичну трагедію. Історик, М. Костомаров звертається до історичних подій, явищ, фактів, співвідносить їх із тим осмисленням, що наявне у фольклорі, і при цьому створює власну, свою версію бачення цих подій, явищ, фактів ("Сава Чалий"). Заслуга М. Костомарова-драматурга й у тому, що він виявив - посередництвом звертання до історичних подій - таке бачення історії, згідно з яким саме народ є рушійним чинником важливих історичних етапів ("Переяславська ніч"); зауважив таку дивовижну закономірність розвитку історії як циклічність, її здатність співвідноситися на певних етапах: так давнє минуле перегукується із сучасністю, епоха тирана Тиверія стає співвідносною з епохою правління Миколи І ("Кремуцій Корд"); сюжет, уміщений у трактаті грецького історика Костянтина Порфирородного "Про управління державою" перегукується з подіями визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького ("Эллины Тавриды").

Назвати: Назвати головні концепти поетичного твору «Муза» в триптиху «Доля. Муза. Слава», у яких визначається погляд Т. Шевченка на питання творчості.

У "Музі" поет розкриває значення поезії в його житті, які творчі радості вона йому дарувала. «Муза» – спочатку небесний образ, потім персоніфікується в образ матері. Поет возвеличує вірну і священну супутницю життя – Музу, відтворює питомо інший, порівняно з поемою "Царі", образ музи як символу поетичного натхнення. Розмірковує про призначення митця та неможливість поета відбутися без музи, дочки Аполлона. Справжнє мистецтво очищає людську душу, здатне трансформувати її. Вищою нагородою митця вважає "єдину сльозину" в очах безсмертної музи, що символізує здатність поета віддано служити їй, а з тим - і відбутися творчо.