70. Порядок внесення змін до Конституції України.

Процедура внесення змін до Конституції України регулюється розділом XIII Конституції «Внесення змін до Конституції України». За порядком внесення змін Конституція України наближена до жорстких конституцій, що підтверджується такими чинниками:

1) Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності України чи порушення її територіальної цілісності.

2) Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

3) Конституційний Суд України робить висновки про конституційність будь-якого законопроекту про внесення змін до Конституції перед тим, як цей законопроект розглядається Верховною Радою.

Законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як 1/3 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. 

Найважливіші конституційні інститути (основи конституційного ладу, основи виборчої системи, процедура внесення змін до Конституції), які регламентуються розділом І «Загальні засади», розділом III «Вибори. Референдуми», розділом XIII «Внесення змін до Конституції України») можуть бути змінені лише в такому порядку:

- законопроект про внесення змін до цих розділів подається до Верховної Ради України Президентом України або не менше 2/3 народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради (тобто 300 народних депутатів);

- за проект повинні проголосувати не менше 2/3 від конституційного складу Верховної Ради;

- дане рішення повинно бути затверджене всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I, III і XIII Конституції України з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

Інші розділи Конституції можуть бути змінені в такому порядку:

- законопроект про внесення змін подається до ВРУ Президентом України або не менш як 1/3 народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради;

- законопроект повинен бути попередньо обговорений і схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, що не виключає можливості внесення в подальшому змін і доповнень до законопроекту;

- попередньо схвалений більшістю від конституційного складу ВРУ, законопроект вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як 2/3 від конституційного складу ВРУ.

Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до ВРУ не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.

71.Державний, народний, національний суверенітет: поняття, елементи. Ознаки суверенної держави.

Суверенітет - це політико-правова властивість держави, зміст якої полягає в ЇЇ праві самостійно вирішувати внутрішні та зовнішні політичні питання без втручання інших держав, організацій, осіб. Така діяльність має ґрунтуватися не тільки на внутрішній законодавчій базі, а й на основі загальновизнаних міжнародних договорів і принципів добросусідства.

Суверенітет держави - її політико-юридична властивість, що виражається у верховенстві її на своїй території (внутрішній суверенітет) і незалежності у міжнародних відносинах (зовнішній суверенітет). Суверенітет держави є первинним щодо державної влади: він і є "право на владу", означає особливу якість влади. Держави виступають як територіально-політичні організації, що встановлюють межі свого владарювання саме завдяки суверенітету.

Ознаками суверенітету Української держави є:

- верховенство державної влади на всій території України;

- єдність і неподільність державної влади;

- незалежність і самостійність державної влади.

Верховенство державної влади означає: по-перше, її необмеженість нічим і ніким, за винятком народного суверенітету (установчої влади народу України), Конституції України, громадянського суспільства, природного права і законів; по-друге, відсутність на території України будь-якої іншої конкуруючої влади, яка б могла видавати легітимні закони; по-третє, підпорядкованість державній владі всіх громадян, їх об’єднань, органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

Єдність державної влади полягає в наявності єдиної системи органів державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), які мають єдині цілі та завдання діяльності, що забезпечує певну ступінь керованості суспільством.

неподільність - держава зосереджує всю повноту суверенітету і не ділить його, а лише згідно з законом делегує свої суверенні права органам місцевого самоврядування в унітарній державі; суб'єктам федерації й органам місцевого самоврядування у федеративній державі; міжнародним організаціям тощо;

Незалежність і самостійність державної влади означає, по-перше, те, що вона сама, без впливу інших сил, право спроможна приймати нормативні акти та забезпечувати їх виконання за допомогою засобів державного примусу; по-друге, відсутність залежності (політичної, фінансової, організаційної) органів державної влади.

o невідчужуваність - неможливість довільного відчуження легітимної і легалізованої влади, оскільки суверенітет виступає як елемент правоздатності держави, передумова повноважень держави. А правоздатність розділити не можна, можна тільки розділити права, передати повноваження. Отже, суверенітет не може бути відчужений, передаються повноваження, а не суверенітет.

Отже, державний суверенітет — це верховенство, повнота, самостійність і неподільність державної влади всередині країни та її незалежність і рівноправність у зовнішньополітичній сфері відносин з іншими суб’єктами міжнародного права.

Важливими атрибутами незалежної і суверенної держави виступає державна мова і державні символи: Державний Прапор, Державний Герб, Державний Гімн і столиця.

Слід відрізняти суверенітет держави від суверенітету народу і суверенітету нації.

Народний суверенітет (народ - громадяни всіх національностей, що мешкають на території даної країни) - означає верховенство народу як джерела і носія влади, його право самому вирішувати свою долю, безпосередньо або через представницькі органи брати участь у формуванні напрямку політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність державної влади.

Суверенітет народу, закріплений у ст.5 КУ: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування".

Національний суверенітет — це можливість кожної нації, національної меншини, етнічної групи визначати характер свого національного життя, вільно задовольняти свої національні потреби, розвивати свою культуру, мову, звичаї, традиції, створювати національні установи, вносити свій внесок в загальну скарбницю всієї людської культури.

Суверенітет нації означає повновладдя нації, яке реалізується через її основні права. Основні права нації - гарантована законом міра свободи (можливості) нації, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства спроможна забезпечити її існування і розвиток. Міра свободи закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для всіх націй.

Основні права нації:

- право на існування і вільний розвиток, володіння реальною можливістю визначати характер свого національного життя, включаючи спроможність реалізувати право на політичне самовизначення (державна самоорганізація - аж до створення самостійної держави);

- право на вільний розвиток національних потреб - економічних і соціальних;

- право на духовно-культурний розвиток, повага національної честі і гідності, розвиток національної мови, звичаїв, традицій;

- право розпоряджатися природними і матеріальними ресурсами на своїй території;

- право на мирне співіснування з іншими народами та націями;

- право на екологічну безпеку та ін.

Повновладдя однієї нації неможливо без дотримання суверенітету інших націй і народностей, без поважного ставлення до їх національних потреб і прав.