58. Виборче право і виборча система України: поняття та принципи реалізації.

Термін «виборче право» має в юридичній літературі два значення: об’єктивне та суб’єктивне.Об’єктивне виборче право - це система конституційно- правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з виборами органів держави та місцевого самоврядування. Предметом виборчого права вважаються пов’язані з виборами суспільні відносини, в яких прямо чи посередньо беруть участь громадяни. Суб ’єктивне виборче право - це гарантована громадянину державою можливість брати участь у виборах державних органів та органів місцевого самоврядування. Це комплекс конкретних прав особи, до яких насамперед належить активне виборче право або право голосу.Воно використовується при голосуваннях на виборах державних та самоврядних органів і посадових осіб, на референдумах і публічних зборах.Сюди відноситься і пасивне виборче право або право обиратися у виборні органи держави або самоврядування, яке охоплює право висувати свою кандидатуру. Принципи виборчого права - це ті умови його визнання та реалізації, дотримання яких на виборах робить ці вибори дійсно народним волевиявленням. І навпаки - порушення цих принципів підриває легітимність виборів, а отже, й виборних органів влади та самоврядування.До принципів суб’єктивного виборчого права можна віднести:- загальність;- вільність виборів (визнається навіть при демократичному режимі не всюди);- рівність;- безпосередність (інколи поєднана з певною опосередко- ваністю);- таємне голосування. Особа, за якою конституцією або законом визнано право голосу, називається виборцем. Принцип рівності виборчого права можна звести до формули: «одна людина-один голос». Виборча система—елемент будь-якої демократії,яке забезпечує реальну участь населення в управлінні справами суспільства і держави. Таке представництво, в свою чергу може бути демократичним лише при умові його формування самим народом.В.с. будується на таких конституційних принципах, як загальне, рівне і прямее виборче право при таємному голосуванні, висунення кандидатів громадськими організаціями трудовимик колективами, зборами військовослужбовців; вільне і всебічне обговорення якостей кандидата в депутати; передвиборна агітація; проведення виборів на кошти держави; забезпечення виборів по округах виборчими комісіями; накази виборців; відповідальність за порушення законодавства про вибори тощо. Розрізняють кілька різновидів В.с.: мажоритарна система (система більшості), пропорційна система представництва політичних партій та змішана.

59.Конституційно-правова норма: поняття, структура, особливості, класифікація.

Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин. Як важливий засіб соціальної орієнтації особи вони встановлюються чи санкціонуються державою; мають державно-владний характер, є формально визначеними загальнообов’язковими правилами поведінки; закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами; мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, але й обов’язки учасників правовідносин; передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники; визначають можливість багатоваріантної поведінки; мають ситуаційний характер; є цілеспрямованими і гарантованими. Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових норм за їх змістом. Перша група – це норми, які визначають основні засади конституційного ладу України. Друга група – це норми, які закріплюють основні конституційні права і свободи людини і громадянина Третя група – норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії. Четверта група – норми, які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади Президента України, самоврядування тощо. П’ята група – норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя. В залежності від змісту, норми конституційного права поділяються на матеріальні і процесуальні. Процесуальні норми є складовою частиною практично всіх інститутів конституційних прав України. В цьому їх функціональне призначення: обслуговувати інститут, забезпечувати реалізацію його норм. Розрізняють насамперед регулятивні та охоронні норми. Це – головний розподіл норм конституційного права, який відповідає поділові спеціально-юридичних функцій на регулятивні і охоронні. Регулятивні (правоустановчі) відносини виникають здебільшого при встановленні суб’єктивних прав та обов’язків учасників правовідносин. У свою чергу, регулятивні норми можуть бути зобов’язуючими, забороняючими та уповноважуючими. Зобов’язуючі – це такі юридичні норми, які встановлюють обов’язок особи вчинити певні позитивні дії. Утримуватись від дій, які спрямовані на будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками, так само, як і всяку проповідь расової або національної винятковості, ворожнечі або зневаги. Це – явна норма-заборона. Уповноважуючі конституційно-правові норми встановлюють суб’єктивні права з позитивним наповненням, тобто права на здійснення тих чи інших позитивних дій.

Серед конституційних норм немало спеціалізованих норм: загальних, дефінітивних, норм-принципів, установчих, гарантуючих, оперативних, колізійних та інших.

За сферою дії норми бувають загальні і локальні; за тривалістю дії – постійні й тимчасові. Їх можна класифікувати також за органами що видають нормативні акти, можна розрізняти норми, видані Верховною Радою України, Президентом України, місцевою радою або іншим органом місцевого самоврядування тощо.

Можна класифікувати акти також за їх державно-правовою природою. Зокрема, за природою державно-владних повноважень. Так, деякі органи, посадові особи, не маючи необхідних повноважень, інколи отримують їх від інших органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Це так звані делеговані повноваження.

60.Соціально-економічні права людини: поняття та загальна характеристика. Соціально-економічні права – це можливості людини реалізувати свої здібності й одержувати кошти для свого існування, беручи участь у виробництві благ.До них належать:·     право на власність (ст.41 КУ), яке полягає в тому, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону; право на підприємницьку діяльність (ст. 42 КУ). Згідно цього конституційного права кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;·     право на працю, яке передбачене ст. 43 КУ. Включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. ·   право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44 КУ). Встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку;·     право на відпочинок (ст. 45 КУ).Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час;·   право на соціальний захист (ст.46 КУ). Включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; ·     право на житло (ст.47 КУ).Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду;·     право на достатній життєвий рівень для себе і членів своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48 КУ).

61.Конституційні повноваження Президента України. Стаття 106. Президент України: 1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;4) приймає рішення про визнання іноземних держав;5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;22) призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України;23) утворює суди у визначеному законом порядку;24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;27) здійснює помилування;28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України. Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 цієї статті, скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

62.Принципи конституційного права України. Принципи конституційного права – це фундаментальні засади, в яких втілюється сутність і політико-правове призначення галузі та її основного джерела – Конституції України. Принципи конституційного права умовно можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні принципи конституційного права - це найбільш узагальнені керівні засади, ідеї, а іноді й завдання цієї галузі права. До загальних принципів конституційного права України слід відносити принципи публічності, пріоритетності, універсальності, демократизму, активної дієвості, науковості, наступності, системності, програмності та ін.Так, принцип публічності конституційного права України означає, що ця галузь права має своїм завданням передусім регулювання суспільних відносин, пов'язаних зі здійсненням публічної влади народом України та Українською державою. Принцип пріоритетності визначає пріоритетний характер предмета, джерел і суб'єктів конституційного права України. Принцип універсальності конституційного права передбачає, що ця галузь права регулює широке коло найважливіших суспільних відносин політичного, економічного, соціального та культурного (духовного) характеру. Активна дієвість як принцип конституційного права України виявляється в дієвому характері конституційно-правових відносин, пов'язаних, насамперед, із здійсненням влади у суспільстві та державі. Принцип науковості конституційного права України полягає в належному теоретичному обґрунтуванні всіх конституційно-правових явищ, наявності розвиненої конституційно-правової науки, яка своєчасно й ефективно забезпечує потреби конституційної практики. Принцип наступності конституційного права України виявляється в історизмі цієї галузі права, в її еволюційному становленні та розвитку. Системність конституційного права України полягає в тому, що складові елементи конституційного права являють собою найбільш цілісну й комплексну правову систему. Програмний принцип конституційного права України виражає перспективи розвитку суспільних відносин, що регулюються цією галуззю права. Спеціальні принципи конституційного права України - це керівні засади, ідеї, що виражають сутність і зміст окремих основних інститутів цієї галузі права. Ці принципи розвивають і деталізують загальні принципи конституційного права України, спрямовують їх на конкретні групи суспільних відносин. Це, наприклад, принципи органів державної влади, виборності місцевого самоврядування тощо.