24.Конституційні (юридичні) ознаки унітарної держави

Проста, або унітарна, держава - це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і всіх інших основних ознак держави і не можуть бути суб"єктами політичних міжнародних відносин. Термін «унітарний» означає: єдиний, один. До таких держав належать: Польща, Болгарія, Румунія та ін. Крім того, є такі унітарні держави, які мають автономні державні утворення (автономні республіки, краї, округи, провінції тощо). До таких держав належать: Україна, Італія, Королівство Іспанія, Республіка Узбекистан та ін. Нині більшість держав світу мають просту унітарну форму державно-територіального устрою. Так, із 185 суверенних держав світу 166 мають унітарний характер.

Унітарна держава має такі характерні ознаки:

1) до її складу не входять державні утворення, які мають державний суверенітет та інші основні ознаки держави;

2) єдина система державних органів, заснована на законі ієрархії;

3) найвищі державні органи влади унітарної держави є суб"єктами політичних міжнародних державних відносин, єдиним представником народу і країни на міжнародній арені;

4) у такій державі існує єдина конституція та єдина система права і законодавства; унітарний федеративний

5) єдина територіальна цілісність, неподільність і недоторканність, територіальне верховенство найвищих державних органів влади;

6) у такій державі існує єдине громадянство;

7) єдині державні кордони та єдині дипломатичні органи (посольства і консульства) в іноземних державах.

Унітарні держави поділяються на дві великі групи: централізовані та децентралізовані. Централізованими вважаються такі, в яких підпорядкування переферійних органів влади державному центру здійснюється за допомогою посадових осіб, призначених з центру. Прикладами класичних централізованих унітарних держав можуть бути Норвегія, Швеція, Фінляндія та ін.

Децентралізованими унітарними державами є ті, в яких периферійні органи влади формуються незалежно від центру і діють більш самостійно, звичайно, в рамках наданих повноважень. Прикладом децентралізованих держав вважають Великобританію, Нову Зеландію, Японію та ін. В останні десятиріччя в більшості унітарних держав, таких як Іспанія, Італія, Франція, Великобританія та багатьох інших все чіткіше проглядається тенденція до децентралізації, передачі місцевим органам влади все більшого кола владних прерогатив та функцій.

25. Поняття й зміст конституційного ладу держави.

Конституційний лад - це фактичний (реальний) стан суспільних відносин, що регулюються та охороняються конституційними нормами і принципами. За своєю суттю конституційний лад становить певний тип конституційно-правових відносин, визначений рівнем розвитку суспільства, держави та досягненнями науки права.

Ознаки конституційного ладу:

1) фактичність (реальність) - конституційний лад існує в повсякденному житті суспільства і держави, відображає дійсний стан суспільних відносин, існує не в уяві, а в повсякденному житті конкретної держави;

2) регулюється і охороняється конституційними нормами та принципами, тому і називається конституційним;

3) суверенність - право визначати та змінювати конституційний лад може лише народ України (ч. З ст. 5 Конституції України);

4) програмність - розвивається на основі теоретично обґрунтованих принципів, концепцій, закріплених у Конституції та законах України;

5) наступність - ураховуються традиції та історичний досвід організації і функціонування державної влади, суспільних інститутів;

6) відносна стабільність - забезпечується системою державних гарантій, передбачених конституційними нормами.

Конституційний лад України - це система суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами України, прийнятими на її основі і відповідно до неї.

Зміст конституційного ладу наповнюється тими правовідносинами, які визначені і гарантовані Конституцією України. Зокрема, розділи І, III, XIII визначають основні

Розділ І Конституції України є невеликим за обсягом - містить лише двадцять статей, які позбавлені будь-якої систематизації і становлять, скоріш за все, сукупність, ніж систему конституційних норм і принципів. Цей розділ Конституції України регламентує основи конституційного ладу України, містить базові положення системоутворюючого характеру, які визначають нормативне підґрунтя для розвитку інших конституційних положень. Особливість розділу І полягає в тому, що більшість його норм є нормами-принципами, які, з одного боку, визначають загальні стандарти конституційно-правового регулювання у суспільстві і державі, а з іншого - потребують нормативної конкретизації.

Розділ III Конституції України - "Вибори. Референдум" - розвиває ті положення, які в своїй основі закладені в її першому розділі, - принцип народного суверенітету, принцип народовладдя, принцип безпосередньої і представницької демократії.

Розділ XIII "Внесення змін до Конституції України" засвідчує фундаментальний характер Основного Закону України, його найвищу юридичну силу. Співвіднесеність положень цього розділу з явищем конституційного ладу має інструментальне значення: він містить положення про внесення змін до названих трьох розділів Конституції України, що конкретизують її вимогу про виняткове право народу визначати й змінювати конституційний лад в Україні.

Формування конституційного ладу відбувається на основі принципів, які закріплюють основи організації публічної влади та основи конституційного статусу суб'єктів конституційно-правових відносин. Такі принципи у своїй єдності становлять засади конституційного ладу.

Основними засадами конституційного ладу є:

* демократія;

o народний, національний та державний суверенітет;

o правовий статус особи;

* поділ влади;

- територіальна цілісність держави;

o визнання Конституції України нормативно-правовим актом найвищої юридичної сили;

o законність і правопорядок;

* визнання і гарантування місцевого самоврядування;

* статус української мови як державної;

* політична, економічна та ідеологічна багатоманітність,

* суверенна І незалежна держава;

* правова держава;

* соціальна спрямованість держави.

Співвідношення конституційного та державного ладу.

Конституційний лад - це не абстрактне явище, а множинна інституція, яка розвивається з категорії суспільного й державного ладу. Конституційний лад є об'єктивним якісним надбанням цивілізованого гуманістичного розвитку суспільства і держави.

Суспільний лад-це фактичний та реальний стан суспільних відносин, що існують у зв'язку із функціонуванням інститутів суспільства (політичних партій, громадських організацій). За змістом суспільний лад становить певну систему політичних, економічних, соціальних, духовних (культурних) та інших суспільних відносин.

Державний лад - це фактичний та реальний стан суспільних відносин, які існують у зв'язку з функціонуванням інститутів держави (парламенту, президента, правосуддя, правоохоронних органів та ін.). За змістом державний лад становить певну систему суспільних відносин, насамперед, політичного характеру щодо організації державної влади та здійснення владних повноважень.

Конституційний лад співвідноситься із суспільним та державним ладом як частина і ціле, проте не кожний державний лад є конституційним. Державний лад є конституційним за умови здійснення публічної влади у державі та суспільстві правовим шляхом, який визначений конституцією або іншими легітимними нормативно-правовими актами. Тому конституційний лад набуває реального або фактичного стану лише за умови підпорядкування організації держави правовим приписам, які випливають із конституції держави. Отже, державний лад є ширшим поняттям, ніж конституційний, оскільки будь-який конституційний лад є завжди державним, а не навпаки.

За змістом конституційний лад становлять передбачені і гарантовані конституційними нормами державний та суспільний лад, основи національної безпеки, система безпосереднього народовладдя, правовий статус людини і громадянина, територіальний устрій, організація та діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування, статус української мови як державної та інші виключно важливі інститути конституційно-правових відносин.

За формою конституційний лад становить передбачену Конституцією України форму держави, що є основним видом організації та діяльності суспільства й держави, а також форму безпосереднього народовладдя, наприклад, вибори, референдуми тощо.