35Запозичення та інтернаціоналізми у фахових мовах

У статті розглянуто місце запозичень та інтернаціоналізмів у фахових мовах.

   Нема таких мов, які б розвивалися в абсолютній ізоляції. Будь-яка мова обов’язково зазнає іншомовного впливу або навіть впливає на інші мови. З іншого боку, термінологічне планування може мати ознаки як інтернаціоналізації, так і "націоналізації". Термінотворці більшості країн світу прагнуть у сучасних умовах обміну інформацією поєднати елементи як інтернаціональності терміносистем (для полегшення міжнародного спілкування), так і національної самобутності. Процес запозичення іншомовних елементів, коли будь-яка мова постійно збагачується, а іноді й засмічується запозиченнями з інших мов, у переважній більшості мов світу значно активізувався. Це, у свою чергу, ставить питання про інтернаціональне та національне в термінотворчому процесі. Тому цілком природно постає інше питання: а чи будь-яке запозичення можна назвати інтернаціоналізмом? І чи варто чинити опір засвоєнню іншомовних слів?    Інтернаціональне, на думку більшості галузевих фахівців, асоціюється із запозиченнями, в той час як національне – з пуризмом. Проте така схема є досить примітивною. По-перше, тому, що запозичуватися може не тільки зовнішня, але й внутрішня форма. По-друге, справжній пуризм полягає не стільки в простому калькуванні іншомовних слів та словосполучень, скільки в повному ігноруванні іншомовної мотивації.    З іншого боку, слова іншомовного походження ще не є інтернаціоналізмами. Так, не можна називати інтернаціоналізмом українське слово ґазда, що є запозиченням з угорської, через те що в інших мовах (які, до того ж, не належать до слов’янських чи фінно-угорських мов) таке запозичення не спостерігається.    Як уже стверджувалося вище, інтернаціоналізм відрізняється від простого запозичення тим, що будь-який елемент може називатися інтернаціональним тільки тоді, коли він існує принаймні у трьох неспоріднених мовах. Якщо такої умови нема, тоді нема підстав називати таке запозичення інтернаціоналізмом. У такому разі то є звичайне запозичення на національному рівні. З іншого боку, інтернаціональною може бути не лише зовнішня, але й внутрішня форма. Звідси постає питання: чи калькулювання може вважатися проявом інтернаціонального?    Необхідність засвоєння нових інтернаціональних елементів, за словами І.К. Білодіда, постає тоді, коли міжмовні тенденції до їх прояву збігаються з власними внутрішніми потребами та можливостями окремо взятої мови. Поповнення термінологічної лексики полегшує двомовне спілкування та економить зусилля в процесі засвоєння будь-якої мови [1: 40–61].    На думку В.В. Акуленка, методами вивчення інтернаціоналізмів, що відображають істотні ознаки цієї об’єктивної міжмовної катеґорії, є: а) ареальний, що дозволяє встановити ономасіологічні ізоґлоси та райони розповсюдження інтернаціоналізмів на лінґвістичній мапі світу; б) синхронно-зіставний, що відображає основну схожість та різницю в масі інтернаціоналізмів пар або ґруп зіставлених мов; в) методи аналізу індивідуального мовлення в умовах двомовності та багатомовності (зокрема перекладу), що дозволяє перевірити реальну здібність інтернаціоналізмів регулярно ототожнюватися й полегшувати передання інформації від мови до мови [2: 254].    Питання про інтернаціональне та національне в термінологічному процесі пов’язане, насамперед, з проблемою встановлення критеріїв, які визначають поняття інтернаціонального та відрізняють інтернаціональні слова від звичайних національних запозичень. Бо часто виникає плутанина між справжніми інтернаціоналізмами та простими запозиченнями з тієї причини, що будь-яке запозичення, навіть якщо його було зроблено лише однією мовою, може бути прийнято за інтернаціоналізм.    З іншого боку, в науковій термінології є терміни, утворені шляхом запозичення не самого слова, а лише його змістової структури [1: 62]. Кажучи про схожість форм інтернаціональних знаків, слід мати на увазі не тільки звучання чи написання, але й вмотивованість чи "внутрішню форму" знаків (як їх синхронічну характеристику, "буквальне значення", що враховується носіями даної мови). При цьому роль можуть відігравати всі три принципово можливі типи вмотивованості: 1 – фонетична, тобто прямий зв’язок звучання зі значенням; 2 – морфологічна, тобто словотворча структура складних і похідних слів; 3 – семантична, тобто синхронічно відчувана переносність значення в межах семантичної структури багатозначного слова. По суті, з морфологічною вмотивованістю слів можна також зіставити вмотивованість усталених (зокрема термінологічних) словосполучень, яка визначається значеннями зіставлених слів, їх морфологічною формою та синтаксичними відношеннями. В інтернаціоналізмів значення завжди схожі, тоді як схожість форм може спиратися на певну низку ознак [2: 256].    Інтернаціоналізми, як правило, не вважаються елементами окремо взятої мови, бо таким чином заперечуватиметься їх інтернаціональний характер. З іншого боку, для тієї чи іншої мови їх теж назвати досить важко, бо це знову приведе до заперечення їх інтернаціонального характеру (інтернаціональне не може бути для когось чужим, якщо воно дійсно інтернаціональне). Звідси можна зробити висновок, що поняття "інтернаціональне" виходить за межі двох протилежних та взаємовиключних понять "своє – чуже". Це, радше, своє та чуже одночасно. Якщо в будь-якій мові будь-який іншомовний елемент вважається чужим, його інтернаціональність у такому разі ставиться під сумнів. Будь-який іншомовний елемент вважається своїм, якщо він добре засвоєний, і, навпаки, чужим він вважатиметься тоді, коли в його засвоєнні немає ніякої необхідності.    Виходячи з усього викладеного вище, можна дати остаточне визначення поняттю "інтернаціоналізм". Отже, той чи інший елемент є інтернаціональним за умови, якщо він повністю чи частково збігається у своїй зовнішній та внутрішній формах принаймні у трьох неспоріднених мовах.    Хоча не слід і тут абсолютизувати інтернаціональні знаки щодо присутності їх у неспоріднених мовах, бо, на думку В.В. Акуленка, їх відносність проявляється в багатьох питаннях, у тому числі таких, як генетичне відношення мов, що входять до ізоглос інтернаціоналізмів, а також співвідношення їх форм та значень. Що стосується присутності інтернаціоналізмів у неспоріднених мовах, то тут існують думки про неспоріднені мовні сім’ї. Іноді як критерій висувається вимога, аби не менш ніж дві з таких мов були "світовими". Проте такий критерій, на думку В.В. Акуленка, є лише умовним робочим припущенням [2: 255].    Інтернаціоналізми слід відрізняти від екзотизмів, які означають явища, що не мають місця в житті носіїв мови-реципієнта. Такі терміни входять до мови-реципієнта у своєму оригінальному вигляді (фонетичне запозичення), рідше – у вигляді кальки [3: 87].     Відсоткове співвідношення інтернаціонального та національного не є однаковим у різних мовах. Усе залежить від преференційних тенденцій у кожній конкретній мові. Проте присутність інтернаціонального елемента в будь-якому відношенні значно полегшує спілкування між носіями різних мов.    Особливої уваги заслуговують випадки співіснування свого елемента та запозичення з іншої мови, коли вони означають одне й те саме поняття. При цьому інтернаціональним може виявитися саме свій елемент, якщо він має інтернаціональну внутрішню форму, в той час як запозичення може мати суто національний характер, якщо його не засвоєно іншими мовами.    У такому випадку може відбутися заміна слова рідної мови іншомовним чи навпаки або обидва елементи існують як синоніми. Часто запозичення можуть проявлятися навіть у тих випадках, коли рідна мова має власні засоби висловлення того чи іншого поняття.    З іншого боку, будь-яке досягнення у науково-технічному проґресі в одній країні в умовах сучасних взаємовідносин між народами та між різними культурно-історичними ареалами автоматично стає досягненням всієї людської цивілізації. До того ж це вимагає неминучого запровадження нових термінів у відповідній мові, носії якої зробили це наукове відкриття. А перед носіями інших мов, відповідно, постає інше завдання – як саме передати ці терміни засобами рідної мови.    Як свідчить проведення нами дослідження [4: 15–19], іншомовні терміни повинні включати терміноелементи, які сприяють вмотивованості всього утворення, при їх відборі слід ураховувати також фактор поширеності у сфері професійного спілкування як усередині однієї країни, так і в міжнаціональному масштабі; цікаво відзначити, що в більш "старих" науках кількість іншомовних термінів суттєво обмежена, що свідчить про прагнення мови до саморегуляції, побудови більш "прозорих" внутрішніх форм.    Якщо синонім, утворений на матеріалі ресурсів рідної мови, збігається за оцінками вмотивованості та кількістю лексичних складників з інтернаціоналізмом, то вживання першого є більш доцільним, оскільки внутрішня форма рідного слова зрозуміліша й легше засвоюється. З іншого боку, термінологічні прогалини бажано заповнювати наявними інтернаціоналізмами.    У випадку неоднакових параметрів умотивованості термінів-синонімів перевагу слід надавати більш умотивованим термінам (у т.ч. інтернаціоналізмам), що робить мову науки гнучкішою й ефективнішою, віддзеркалюючи в ній позитивний досвід своєї та інших мов.    Важливим етапом нормалізації термінології є також гармонізація внутрішніх форм термінів у міжмовному масштабі. Результати такої праці полегшують і вдосконалюють процес науково-технічного перекладу, сприяють більш ефективному професійному взаєморозумінню, збагачують конструкції рідної мови тощо. Зрозуміло, що в цьому процесі нормалізації лінгвіст може тільки рекомендувати виділені ним норми, а не вимагати, ігноруючи реальне вживання, їх безумовної реалізації.

36Нормування, кодифікація і стандартизація термінів. Українські електронні термінологічні словники Термінологіяможе виконувати свої основні функції, позначати наукові поняття й задовольняти потреби спілкування фахівців у тому випадку, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів. Кодифікація термінів – це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання. Сьогодні в Україні видається велика кількість словників з різних галузей знань. Це в основному словники таких типів: перекладні, енциклопедично-довідкові, тлумачно-перекладні. Стандартизація термінології – це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов’язковою для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах. Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині в кін. ХІХ – на поч. ХХ  ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В.  Вюстер. У Радянському Союзі було створено потужну наукову термінологічну школу під керівництвом Д. Лотте, яка займалася зокрема проблемами нормування термінології. Цей процес перебував під пильним контролем держави: над виробленням стандартів працювали Комітет науково-технічної термінології (КНТТ), Комітет стандартизації мір і вимірних приладів та Всесоюзний науково-дослідний інститут інформації, класифікації та кодування. Прийняті державні стандарти (ГОСТи) мали силу закону. Радянська система нормативної документації вилучила українську мову зі сфери науково-технічної діяльності. Понад 20 тис. державних стандартів (ГОСТ), 47 тис. галузевих стандартів (ОСТ), 80 тис. технічних умов (ТУ) були російськомовні. Навіть 600 республіканських стандартів УРСР, що їх затвердив і видав Держплан УРСР, також були російськомовні. В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені  Т. Шевченка (кін . ХІХ – поч. ХХ ст.). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті – поч. 30-х рр.). Але обидві ці структури не видавали державних стандартів у теперішньому розумінні цього поняття. Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв’язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології. Абревіатуру ДСТУ можна розшифрувати такими словами – державний стандарт України. Відзначимо, що зараз (з 1.07.2003 р.) ці стандарти називають «національними». В Україні діє два основоположні стандарти: ДСТУ 1.5:2003. Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів; ДСТУ 3966-2000. Термінологія. Засади і правила розробляння стандартів на терміни та визначення понять. У стандартах закріплено систему вимог до стилю українських нормативних документів. Дотримування цих вимог має полегшити сприймання й розуміння науково-технічних текстів, упорядкувати процес утворення й удосконалення української науково-технічної термінології. Є два головні правила, записані у стандартах: усі мовні засоби треба вживати відповідно до їхньої головного (прямого) призначення; за наявності двох рівнозначних слів – іншомовного походження й українського, треба вживати українське. Перше правило ґрунтується на прямому призначенні деяких мовних засобів: дієслова недоконаного виду й утворені від них віддієслівні іменники на -ння  (-ття) позначають дію (процес): вимикати – вимикання; дієслова доконаного виду й утворені від них віддієслівні іменники на  -ння (-ття) – подію: вимкнути – вимкнення; зворотні дієслова на -ся – неперехідну дію: світло вимикається; безособова форма дієслова на -но, -то – дію в безособових реченнях: світло вимкнено; віддієслівні іменники із суфіксами (крім на -ння, -ття, що позначають дії чи події), без суфіксів і на -овання – предмети, стани, наслідки дій чи подій: вимикач; дієприкметники (пасивні) – стан об’єкта дії: вимикний, вимкнений, вимиканий; дієприслівники – стан суб’єкта дії: вимикаючи; віддієслівні іменники – дійові властивості суб’єктів і об’єктів дії: вимкнутий, вимикальний. Першому правилу підпорядкована ціла низка інших правил: Треба вживати українську дієслівну форму на позначення дії (процесів) замість віддієслівного іменника, який більш притаманний російському науковому стилю. Неправильно: По-перше, складання списку термінів мовою оригіналу. Правильно: По-перше, складають список термінів мовою оригіналу. Неправильно: Адаптування іншомовних слів полягає в їхньому достосуванні до граматичної системи мови. Правильно: Адаптуючи іншомовні слова, їх достосовують до граматичної системи мов. Неправильно: Оцінювання ефективності процесу керування за такими параметрами…Правильно: Ефективність процесу керування оцінюють за такими параметрами… Слід уникати, де це можливо, нагромаджування віддієслівних іменників на -ння, уживаючи  замість них відповідні слова. Потрібно уникати словосполучень «дієслово + віддієслівний іменник», де дієслова тільки вказують на дію, тоді як іменники її називають. Такі словосполучення можна замінити створеним від іменника дієсловом: Неправильно      Правильно виконувати обчислювання    обчислювати здійснювати вимірювання    вимірювати здійснювати контроль   контролювати Пасивні дієслівні форми на -ся треба вживати лише на позначення неперехідної дії, тобто у таких реченнях, де є суб’єкт дії й немає об’єкта, на який спрямовано дію: метал плавиться; тіло нагрівається; він навчається (власне-зворотна дія);  колеги листуються (взаємно-зворотна дія); собака кусається (безоб’єктно-зворотна дія). Сьогодні в українських науково-технічних текстах – під упливом наукового стилю російської мови, де значно більше поширені пасивні форми, – дуже часто вживають дієслова на -ся. Але слід пам’ятати про те, що історично українські речення тяжіють до природних активних конструкцій, де суб’єкт дії є підметом, об’єкт дії – додатком, а сама дія – присудком. Неправильно      Правильно Студентами виконуються    Студенти виконують лабораторні роботи.     лабораторні роботи. Якщо в реченні немає й суб’єкта дії, тоді слід дієслівні форми на -ся замінювати або третьою особою множини, або першою особою множини. Неправильно      Правильно У термінознавстві розглядається не  У термінознавстві розглядають не лише поняття «термін».    не лише поняття «термін». У термінознавстві розглядаємо не лише поняття «термін». У безособових реченнях, де мова йде про події, що відбулися, потрібно вживати безособову форму дієслова на -но, -то; напр., укладено словник з інформатики; змінено правила. Досить часто вживають такі конструкції з додаванням у речення виконавця дії у формі О. в., напр., ученими знайдено нові ліки. Це не рекомендується. Треба писати так: «Учені знайшли нові ліки». Потрібно розмежовувати такі поняття, як «дія», «подія» і «наслідок дії». Дію треба позначати іменниками на -ння (-ття), утвореними від дієслів недоконаного виду, напр., змінювати – змінювання, нарізувати – нарізування. Подію теж позначають іменниками на -ння, (-ття), але утвореними від дієслів доконаного виду, напр., змінити – змінення, нарізати – нарізання. Для позначення наслідків дій уживають відповідні однокореневі іменники з іншими суфіксами (-к, -ція, -інг та ін.) або без них, напр., зміна, оцінка, ізоляція, тренінг. У термінологічних сполуках, що позначають різні характеристики процесів (дії), треба вживати іменник, утворений від дієслова недоконаного виду; напр., правила затверджування, тривалість створювання, функція перетворювання. Але у словосполученнях з іменниками, що позначають конкретні речі та терміни виконання, уживають іменники, що побудовано від дієслів доконаного виду; напр., дата затвердження, момент створення, після перетворення. Слід також пам’ятати: віддієслівні іменники, що позначають дію, потрібно вживати тільки в однині, тому що вони не мають інформації щодо тривалості, циклів, періодів, повторюваності, багаторазовості дії, а лише є узагальненою назвою дії. Неправильно      Правильно Причини руйнувань     Причини руйнування Полегшують роботу з термінами автоматичні та автоматизовані системи комп’ютерного перекладання, які набули поширення останнім часом. Серед українських термінологічних словників, які передбачають комп’ютеризацію процесу перекладання, розрізняють термінологічні словники, якими можна користуватися в режимі он-лайн та термінологічні глосарії. Про переклад/перекладання, форми та види перекладу/перекладання буде йтися далі, а зараз зупинимося на українських електронних термінологічних словниках. Назвемо кілька позицій термінологічних словників, що працюють у режимі он-лайн: KirzeN – мультимедійний словник (українська та 40 інших мов); LJ Ukrainian dictionary LJ – український словник; zakon.nau.ua – словник законодавчих термінів (електронне видання НАУ Online); словник банківських термінів (електронне видання Ощадбанку); словник термінів на сайті interbank.kiev.ua; тлумачний словник (глосарій) menedjment.com.ua (електронне видання інтернет-порталу для управлінців); словник-довідник музичних термінів (електронне видання за словником Ю.Є. Юцевича); короткий математичний словник (електронне видання на formula.com.ua – математика для школи); архівістика – російсько-український словник термінів; словник професій на Порталі професійного консультування; словник літературознавчих термінів на сайті ukrlib.com.ua; проект англо-українського словника технічних термінів; радіословник на сайті proradio.org; українські гуманісти епохи Відродження ХV – ХVІІІ ст. (словник імен, назв, термінів) на сайті litopys.narod.ru; «Відкритий словник» на сайті words.volyn.net – цей проект присвячений проблемі знаходження українських відповідників до сучасних термінів (з комп’ютерної тематики і не тільки); термінологічно-правописний порадник для богословів та редакторів богословських текстів; словник церковно-обрядової термінології на сайті Словопедія; food dictionary – українсько-багатомовний словник з харчової промисловості та харчових інгредієнтів. Назвемо кілька позицій термінологічних глосаріїв: словник термінів, уживаних у законодавстві України (глосарій української Вікіпедії); словник термінів (інформаційне суспільство) – глосарій української Вікіпедії; термінологічний словник з моделювання систем (глосарій української Вікіпедії); словник термінів на тему «Нерухомість» (глосарій української Вікіпедії); метеорологічні та гідрологічні терміни (глосарій української Вікіпедії); комп’ютерна термінологія (глосарій української Вікіпедії); словник економічних термінів (менеджмент, банківська справа, тощо) – глосарій української Вікіпедії; українсько-англійський глосарій термінів Європейського Союзу на сайті europa.dovidka.com.; глосарій термінів фондового ринку на сайті Словопедія; глосарій «Управління якістю» (Вакуленко А.В.) на сайті Словопедія; англійсько-українська мовна пара багатомовного глосарію історичних термінів на сайті social studies. Таким чином, будь-яка галузь наукового знання послуговується унормованою термінологією, яка знаходить відображення у словниках та довідниках. Електронні термінологічні словники полегшують роботу фахівця з документацією, а також дозволяють підвищити якість текстів завдяки правильному використанню стандартизованої та рекомендованої термінології.

37менники на позначення професій, посад, звань. їх рід та правильність вживання. Узгодження прикметників з іменником на означення певних професій.Такі основні ознаки офіційно-ділового стилю, як стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту, залежить від правильного вибору граматичної форми слова, зокрема іменників. Слова-назви осіб, предметів, понять, як відомо, переважають у ділових паперах. Тому увага до граматичних категорій іменників повинна бути особливо пильною. Категорія роду іменників у ділових паперах Рід іменників - назв професій, посад, звань - при виборі між наявними в мові формами іноді викликає труднощі.

Орієнтуватися слід на такі правила: 1. Офіційні назви посад, професій, звань - іменники чоловічого роду: професор, нотаріус, директор, секретар, завідувач. Ці слова вживаються для позначення чоловіків і жінок. Це пов'язано з семантичною мотивацією слів: ці посади в минулому, як правило, обіймали особи чоловічої статі. 2. Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складних назвах посад, звань: головний бухгалтер, провідний технолог, статист-дослідник, старший викладач. 3. Текст набуває офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду й тоді, коли мова йде про жінок: Головний лікар дозволив..., Змінний інженер закінчив... 4. Форми чоловічого і жіночого роду мають слова: автор - авторка, аспірант - аспірантка, вихованець - вихованка, дисертант - дисертантка, поет - поетеса, студент - студентка, учень - учениця, спортсмен -спортсменка. 5. Лише жіночий рід має слова: покоївка, праля, домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, рукодільниця, друкарка (жінка, що працює на друкарській машинці; друкар - працівник друкарської справи). 6. Рід іменників спільного роду староста, суддя, голова, воєвода, сирота визначається синтаксично: Суддя Іванова оголосила вирок. Суддя Іванов повідомив про наслідки розслідування. Голова Коляда оголосила подяку. Голова Коляда ознайомив присутніх з планом роботи фірми. 7. У ділових паперах не вживаються однослівні найменування осіб за місцем проживання, роботи, статусу: сільчани - жителі села, освітяни - працівники освіти, заводчани - заводські робітники, циркачі - артисти цирку, зв 'язківці - працівники відділень зв в'язку, городяни - мешканці міста.

Рід невідмінюваних іменників 1. Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду: елегантний імпресаріо, люб'язний портьє, справедливий рефері. 2. Назви осіб жіночої статі - іменники жіночого роду: літня мадам, серйозна фрау, струнка міс, люб 'язна пані. 3. Невідмінювані назви істот - чоловічого роду: какаду, поні, кенгуру. 4. Невідмінювані назви неістот - середнього роду: тролейбусне депо, актуальне інтерв'ю, світлове табло, нове меню. 5. Рід невідмінюваних географічних назв визначається за стрижневим словом: Батумі (місто), Марокко (країна), Гаїті (острів, держава). 6. Рід невідмінюваних назв органів преси, громадських організацій, спортивних клубів, команд визначається за родовим поняттям: "Верже" повідомила (газета), "Темпо" опублікував (журнал), "Мебіл ойл" заснована (монополія). 7. Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова: АЗС (станція), НДІ (інститут), ФПК (факультет), ПДВ (податок). Категорія числа іменників у ділових паперах Граматична категорія числа іменників у ділових паперах потребує обґрунтованого вибору форм однини і множини. 

За відношенням до числа іменники поділяються на 3 групи: 1) іменники, що вживаються і в однині і в множині: протокол -протоколи, заява - заяви, пропозиція - пропозиції, директор - директори; 2) іменники, що вживаються тільки в однині: - назви речовин: чорнило, пшениця, цукор, глина, цемент, вугілля; - збірні іменники: сумісництво, старостат, студентство; - абстрактні назви: щедрість, популярність, чесність; 3) іменники, що вживаються тільки в множині: назви парних предметів: двері, окуляри, обценьки; назви, що мають матеріально-речовинне значення: дріжджі, дрова; назви сукупностей предметів: гроші, меблі, витрати, копалини, фінанси; назви ігор, процесів, відрізків часу: шахи, канікули, оглядини. У ділових паперах трапляються випадки необґрунтованого вибору форми однини там, де повинні вживатися іменники у множині і навпаки. І. У документах однина вживається на позначення множини: 1. На позначення сукупності однорідних предметів: Зібрано цукрового буряка на площі... Увесь урожай черешні здано на консервний завод... За всіма ознаками, подорож: повинна бути приємною, з першого дня пасажир тут оточений піклуванням. 2. На позначення однакових предметів, що належать кожній особі або предмету: Молоді спеціалісти, працівники, з якими укладено строковий трудовий договір, підлягають атестації тільки за їх згодою. Після закінчення курсів слухачам видається свідоцтво. 3. У назвах установ і свят традиційно вживається або форма однини: Будинок книги, День енергетика, День учителя; або форма множини: Будинок офіцерів, Міжнародний день студентів, День працівників легкої промисловості. II.

У документах множина вживається на позначення однини: 1. Абстрактні іменники можуть вживатися на позначення множини, коли набувають значення конкретного вияву якості, дії, стану: Політичні сили пропонують... В разі виявлення пустот у металі, заготовка бракується. 2. У множині вживаються речовинні іменники, коли позначають: - види, сорти, типи речовин: мінеральні солі, сухі вина, машинні масла, високоякісні сталі. Виробництво тих же ДСП стримується нестачею смол; - вироби з цієї речовини: Вироби із золотим та срібним посудом, з кришталем й коштовним склом надійдуть у продаж; - велику кількість речовини або великий простір, зайнятий нею: дозрівають пшениці, колосяться жита, талі води. 3. Власні назви вживаються у множині для позначення угрупувань, пов'язаних родинними стосунками: родина Василенків, сім 'я Іванчуків.