22. Основні форми реалізації права.

Реалізація норм права— це здійснення приписів правових норм у практичній діяльності суб'єктів права.Форми реалізації правових норм:

— використання — це така форма реалізації уповноважувальних правових норм, за якої суб'єкти на свій розсуд за власним бажанням використовують надані їм права (реалізація права на вищу освіту);

— виконання — форма реалізації зобов'язальних правових норм, що полягає в активній поведінці суб'єктів, яку треба здійснювати незалежно від їх власного бажання (наприклад, реалізація положень КК України про надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані);

— дотримання — це така форма реалізації заборонювальних норм права, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів. Для неї характерним є утримання від активних дій, заборонених юридичними нормами (наприклад, не порушення водіями транспортних засобів обмежень швидкості руху);

— застосування правових норм — це організаційно-владна діяльність компетентних органів держави з реалізації правових норм щодо конкретних життєвих обставин та персоніфікованих суб'єктів (рішення суду).

23. Поняття, ознаки та види тлумачення норм права.

Тлумачення правових норм — діяльність щодо з’ясування та ∕ або роз’яснення (інтерпретації) змісту норми з метою правильного її застосування і реалізації.

Поняття тлумачення права охоплює єдність двох процесів: 1) усвідомлення (з'ясування) і 2) роз'яснення змісту правової норми.

Усвідомлення, або з'ясування — це внутрішній інтелектуальний процес суб'єкта зі встановлення змісту правової норми, що не виходить поза межі його свідомості, тобто тлумачення, з'ясування змісту норми для себе.

Роз'яснення — це інтерпретація змісту правової норми для інших осіб, тобто тлумачення, виражене назовні вербально або документально (письмово) —доступно для інших осіб.

Спосіб тлумачення — це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів.

До способів з'ясування, або усвідомлення правових норм належать:

1) виявлення співвідношення між текстуальним виразом правової норми і її дійсним змістом, тобто тлумачення норми права з точки зору обсягу її змісту. Воно поділяється на:

1. буквальне, або адекватне — це тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми розуміється у повній відповідності з її текстуальним виразом. Наприклад, ст.148 Конституції: „Конституційний суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного суду”. Крім того, буквально мають тлумачитися терміни, відображені в нормах-дефініціях, наприклад, поняття злочину в КК України тощо.

2. розширене, або поширювальне — це тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми розуміється ширше його буквального текстуального виразу. Наприклад, норма — „судді незалежні і підкоряються тільки закону”. Тут не йдеться про народних засідателів чи присяжних, які не є суддями, але входять до складу суду і беруть участь у здійсненні правосуддя. Тому з метою поширення на них принципу незалежності в наведеній нормі слово „судді” тлумачиться як склад суду.

3. обмежувальне — це тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми розуміється вужче його текстуального виразу. Наприклад, норма — „повнолітні діти зобов’язані утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують допомоги, і піклуватися про них”. Ознайомившись з нормою ми розуміємо, що цей обов’язок не поширюється на всіх дітей, він не поширюється на тих дітей, які з якихось причин самі потребують догляду (непрацездатні чи недієздатні тощо).