11 Макроекономічне регулювання інноваційної діяльності.

Світова практика засвідчила, що найефективнішим механізмом стимулювання технологічних змін є ринкове конкурентне середовище, куди держава втручається тільки для того, щоб захистити власні інтереси держави (потреби національної безпеки), а також щоб захистити та підтримати тих суб’єктів ринку, які беруть на себе тягар інноваційної ініціативи.

За умов чистої ринкової економіки, коли держава зовсім не здійснює регулювання інноваційної сфери деякі галузі, підприємства та сфери економіки, де господарювання неефективне або непривабливе (невигідне) для приватного капіталу, функціонувати та розвиватися не будуть. До цих сфер економіки відносять соціальну інфраструктуру, фундаментальність науки, наукомісткість технології з тривалим терміном окупності. Без функціонування та розвитку фундаментальних наук не зможе виникати а ні нова ідея, а ні нове технологічне рішення. Таким чином вільна конкуренція взагалі не стимулює інноваційну діяльність у зв’язку з великим ризиком фінансування інноваційних процесів та упровадження нової продукції.

Планові централізовані методи управління інноваційною діяльністю призводить до повної ізольованості фундаментальних і прикладних досліджень, і як наслідок цього до слабкої дифузії інноваційних технологій; до пріоритетного розвитку інновацій у ВПК і обмежене їх використання в цивільній економіці.

Головні цілі національної інноваційної політики - формування інноваційної моделі розвитку з відповідними організаційними структурами управління; формування структури потреб в інноваціях і визначення шляхів їх задоволення; досягнення економічного зростання.

Інноваційна модель розвитку держави формується на концепції інноваційної політики, яка забезпечує пріоритет інновацій, підвищує інноваційну активність підприємств, прискорює НТП, зменшує розрив у рівнях економічного і соціального розвитку між країнами та регіонами.

Формування в країні інноваційної політики дає змогу визначити ефективність інноваційних планів для галузей і фірм у разі зміни концепції на конкретному товарному ринку; соціально-економічні наслідки реалізації стратегічних інноваційних планів, програм, проектів.

Важлива роль держави в інноваційній моделі розвитку полягає у розробці та реалізації системи державного стимулювання й підтримки нововведень. Стосовно України головними елементами цієї системи можуть бути:

— правова база, на яку повинна спиратися інноваційна діяльність;

— законодавча фіксація частки (не менш як 5%) національного доходу, яку спрямовують на інноваційну діяльність;

— податкові стимули (пільги) для фізичних і юридичних осіб, які займаються інноваційною діяльністю;

— державна політика прискореної амортизації;

— державні гарантії в інвестиційних кредитах, що їх надають малому інноваційному підприємству; стимулювання спеціалізованих інститутів, надання пільгових позик підприємцям-новаторам, звільнення від оподаткування коштів, які спрямовуються у фонд кредитів малому інноваційному підприємництву;

— створення інноваційних фондів і сприяння організації та діяльності комерційних інноваційних банків;

— заохочення системи пільгового страхування ризиків інноваційного підприємства;

— гарантування вченим-інноваторам належної зарплатні, робочого місця та умов праці, житла, пенсійного забезпечення;

— підготовка фахівців із менеджменту і маркетингу інновацій; пріоритетне ресурсне забезпечення інновацій у разі дефіциту ресурсів;

— стимулювання інноваційно-підприємницької діяльності вищих закладів освіти України та економічної зацікавленості вчених в інноваціях;

— прискорення процесу використання технологій подвійного призначення (військового і цивільного).

Держава в інноваційній моделі розвитку забезпечує функціонування тих галузей, підприємств і сфер економіки, де господарювання на приватних принципах "неможливе, неефективне або непривабливе (невигідне) для приватного капіталу"5 (виробнича та соціальна інфраструктура, депресивні галузі та наукомісткі технології із тривалим терміном окупності та обігу капіталу тощо). Для розв'язання цих завдань використовують такий інструмент державного регулювання, як державне інноваційне підприємництво.