Розділ 2 методологічне обгрунтування та підбір методичного інструментарію емпіричного дослідження зв’язку гендерних характеристик батьків з їх ставленням до дитини

2.1 Методологічне обґрунтування гіпотез дослідження

Доведено, що гендерні характеристики особистості формуються в процесі гендерної соціалізації, тобто засвоєння індивідом системи гендерної ідентичності, маскулінності і фемінності, гендерних ролей, гендерних стереотипів та гендерних установок, які відповідають визначеним та загальноприйнятим у даному суспільстві уявленням про поведінку представників чоловічої та жіночої статі, а гендерна соціалізація, в свою чергу, визначається впливом основних її агентів, якими є батьки. Батьківське ставлення, в свою чергу, обумовлює формування та розвиток повноцінної гармонійної особистості [Попова Л. В].

Серед основних агентів розвитку гендерних характеристик особистості на перше місце виступають батьки, батьківська пара, окремо мати та батько, важливими чинниками названо тип сімейного виховання, материнське і батьківське ставлення [Попова Л. В].

Вплив батьків не є пасивним, засвоєння дітьми гендерних характеристик відбувається з раннього дитинства в процесі виховання, тобто батьки стимулюють діяльність дитини, передаючи явні або несвідомі уявлення про чоловіків і жінок, долучаючи їх до культури, виконання обов’язків і різної діяльності, характерних для конкретної статі [А. Денисенко с.63].

Але важливо з’ясувати, чим визначається батьківське ставлення до дитини, чому батьки обирають той чи інший тип виховання, від чого залежить вибір жорстокого або партнерського стилю, дитиноцентричного або уникаючого.

При утворенні певного стилю батьківського ставлення детермінують такі чинники, як: індивідуально-психологічні особливості, риси та якості особистості батьків; мотиви, принципи, переконання; сфера діяльності, рід занять, соціальний статус батьків; фізичні, психологічні, статеві особливості дитини; особливості подружніх взаємин; соціокультурні фактори; сімейні традиції та багато інших. Це дає змогу характеризувати батьківське ставлення як складне психологічне утворення, яке підпадає під вплив багатьох змінних [Шнейдер Л. Б., Боришевський М.]. Вибраний же стиль ставлення до дитини залежить від життєвого стилю особистості батьків, тобто від значення, яке людина надає світові і самому собі, цілей, спрямованості устремлінь і тих підходів, які вона використовує при вирішенні життєвих проблем. А стиль батьківського ставлення в свою чергу безпосередньо впливає на формування стилю життя дитини (Адлер А.). Деякі дослідники (Боулбі Д., 1979; Шефер І.С., 1965) вважають, що різноманітність батьківської поведінки диктується різноманітністю потреб і конфліктів особистості. Спілкуючись з дитиною, батьки відтворюють свій досвід переживань раннього дитинства. У відносинах з дітьми батьки програють свої власні конфлікти [Боулбі Д., Шефер І.С.].

Відомо, що істотними характеристиками особистості, поряд з ідентичністю, що визначають гендерні характеристики особистості, вважаються ознаками мужності та жіночності, які мають назву «маскулінність» та «фемінність» [C.Бем].

Традиційно до маскулінних рис характеру відносять незалежність, напористість, домінантність, рішучість, сміливість, активність, агресивність, схильність до ризику, самостійність, упевненість у собі, прагнення до досягнення й ін. До типово фемінних рис відносять пасивність, поступливість, м'якість, чутливість, сором'язливість, ніжність, сердечність, здатність до співчуття, співпереживанню й ін (Словник гендерних термінів, 2002).

Дослідники зазначають, що чоловіки й жінки мають різні ступені маскулінності й фемінінності [Кон]. Вони можуть бути маскулінними, фемінінними або андрогінними, що сполучають у собі “чоловічі” і “жіночі” властивості особистості. Людина, незалежно від своєї біологічної статі, може бути наділена як рисами маскулінності, так і фемінінності, поєднуючи в собі як традиційно жіночі, так і традиційно чоловічі якості. [С. Бем, Дж. Плек].

О. Вейнінгер писав: “Диференціація статей ніколи не буває закінченою. Всі особливості чоловічої статі можна знайти, хоч би в найслабшому розвитку, і у жіночої статі. Всі статеві ознаки жінки наявні і в чоловіка, хоча б у зародковому рудиментарному вигляді” [О. Вейнінгер]. І далі: “Можна навіть сказати, що в сфері досвіду немає ні чоловіка, ні жінки. Існує лише мужнє і жіночне” [О. Вейнінгер].

З іншого боку кожен стиль батьківського ставлення характеризується певними особливостями, зокрема наприклад авторитарна гіперсоціалізація, що відображає форму і напрямок контролю за поведінкою дитини, відрізняється своїм авторитаризмом, притаманним маскулінним рисам особистості батьків, а саме напористості, домінантності, фізичній агресії, які вимагають від дитини беззастережного послуху і дисципліни [Ратанова Т.А., Рогов Е. И.]. Саме з огляду на зазначене ми припустили, що маскулінні та фемінні риси батьків можуть мати зв'язок з їх ставленням до дитини і висунули першу емпіричну гіпотезу: «Чим вищі показники за шкалою маскулінності-фемінності, тим вищі показники за шкалою авторитарної гіперсоціалізації».

Маскулінна ідеологія означає засвоєну індивідом культурну систему переконань і установок з приводу поведінки чоловіків як виконавців соціальних ролей, іншими словами, «ідеологія мужності» – набір соціальних норм, що містять приписи і заборони стосовно прояву чоловіками емоцій та почуттів. У системі поглядів традиційної маскулінної ідеології ці рольові норми включають норму статусу, норму твердості та норму антижіночності, тобто чоловік повинен уникати всього жіночого, домагатися успіху і випереджати інших чоловіків, бути сильним і не проявляти слабкість. [Клецина И.С., Иоффе Е.В.]

Дуже часто деякі чоловіки прагнуть до симбіотичних відносин з дитиною. Змістовно ця тенденція описується так – батько відчуває себе з дитиною єдиним цілим, прагне задовольнити всі потреби дитини, захистити її від труднощів життя, постійно відчуває тривогу за дитину, дитина йому здається маленькою і беззахисною. [Ратанова Т.А., Рогов Е. И.] Суспільство переконує, що проявляти емоційність, ніжність і турботу природно тільки для жінок, а для чоловіків ці якості сприймаються як слабкість. У процесі соціалізації чоловіки часто навчаються бути неемоційними. Адже щоб здаватися сильним, треба приховувати свої глибокі почуття і сумніви, щоб не показати свою вразливість. Таке зумовлювання часто заважає чоловікам встановлювати емоційно задовільні батьківсько-дитячі стосунки, що дало нам можливість висунути другу емпіричну гіпотезу про зв'язок чоловічих нормативних установок та встановленням дистанції між батьком та дитиною: «Чим вищі показники за шкалою чоловічих нормативних установок, тим вищі показники за шкалою симбіозу» [Р. Крукс, К. Баур].

Замислимося, чому так мало змінюються стереотипні уявлення про чоловіків та жінок не тільки протягом людського життя, а й кількох поколінь. З одного боку, саме ця стійкість, неприйнятність корекції полегшує процес ідентифікації зі статевими ролями, дає відчуття причетності до певної статевої групи, а з іншого, люди сліпо слідують цим приписам та шаблонам попри те, що їх ігнорування могло б змінити їхнє життя на краще [Шихирев П. Н]. Можна робити висновок про схильність гендерним стереотипам, якщо в образі чоловіка домінують маскулінні якості, а фемінні характеристики представлені в незначній мірі (в образі жінки навпаки). Якщо в образах чоловіків і жінок приблизно рівною мірою представлені і маскулінні і фемінні характеристики, то можна говорити про те, що особистість не схильна стереотипам маскулінності та фемінності. Можливі варіанти, коли один з образів (чоловічий чи жіночий) виявиться стереотипним, а інший ні. Тоді можна припустити, що людина сприймає стереотипно тільки одну з груп (групу чоловіків або жінок) [І.С.Кльоцина].

Нині активно вивчається й досліджується наявність у батьків гендерно-рольових стереотипів та їх впливу на свідомість дитини. Це дає нам можливість висунути третю емпіричну гіпотезу про наявність зв’язку гендерних стереотипів батьків з прийняттям-відкиданням своїх дітей: «Чим вищі показники рівня гендерних стереотипів у респондентів, тим вище показники за шкалою прийняття-відкидання». Шкала «прийняття-відкидання» відображає інтегральне емоційне ставлення до дитини. Батьки сприймають дитину такою, якою вона є, поважають її індивідуальність, прагнуть проводити багато часу разом з дитиною, схвалюють її інтереси та плани. На іншому полюсі батьки сприймають свою дитину поганою, непристосованою, невдахою. Їм здається, що дитина не досягне успіху в житті. Здебільшого батьки відчувають злість до дитини, роздратованість, образу. Вони не довіряють дитині і не поважають її [Ратанова Т.А., Рогов Е. И.].

Все це дає нам можливість висунути концептуальну гіпотезу дослідження про зв'язок гендерних характеристик батьків з їх ставленням до дитини.