73. Вкажіть на утворення та діяльність народних фронтів в Україні та Молдові на рубежі 80-90 -х рр. XX ст.

Народний фронт — загальна назва політичних союзів, що об'єднували ліві та лівоцентристські сили.

У СРСР приблизно між 1989 та 1992 термін «Народний фронт» мав дещо інше значення. Офіційно їхня праця була направлена на підтримку перебудови, але пізніше вони почали ставити питання щодо виходу їхніх республік зі складу СРСР. В Україні і Молдові він був альтернативою КП. Народний Рух України — політична партія в Україні, до того — громадсько-політична організація. Утворений у 1989 році. Молдавський народний фронт —травень 1988.

Молдова: 27 серпня 1991 Молдавія проголосила свою незалежність. Цим актом завершився процес політичного самовизначення, що почався в 1988, незабаром після того, як М. С. Горбачов ініціював загальний рух до реформ. Це дозволило молдавським національним лідерам висунути своїх кандидатів на виборах 1989 на Всесоюзний з'їзд народних депутатів і сформувати свою політичну організацію - Народний фронт. На перших багатопартійних виборах у Верховну Раду Молдавської РСР, що відбулися в лютому 1990, кандидати, які підтримували Народний фронт, отримали більшість місць. У квітні 1990 секретар ЦК КП Молдавії Мірча Снєгур був обраний головою Верховної Ради Молдови. У травні 1990 за рішенням Верховної Ради було прийнято нову назву Республіка Молдова, у червні вона оголосила про свій суверенітет, а в травні 1991 Верховна Рада був перетворений в республіканський парламент.

Україна: У тих умовах назрівання змін у взаємовідносинах системи "людина - держава" було невідворотним. Ідея народного фронту (а саме так на першому етапі називався рух українців до визволення, на зразок Прибалтійських республік) набула реального втілення. Так, я в 1988-89 рр. у складі групи активістів працював над "Положенням про український народний фронт" користуючись досвідом литовського "Саюдісу". І вже тоді він націлював на цілком конкретні концептуальні підходи в практичних діях та орієнтуваннях на теоретичні положення для безсумнівного забезпечення успіху. Зрозуміло, що на відміну від Литви, Україна пильнувалася набагато раз сильніше, проте окремі із стартових методів литовців були перевірені й мали бути повторені один до одного, зокрема оперативність донесення до широкого загалу інформації про справжні зміст і наміри рухівців. Перед першим з’їздом "Саюдісу" було підготовлено тексти його програмних документів у кількості, відповідній до кількості населених пунктів. Після офіційного схвалення протягом наступних кількох днів вони були донесені активістами до свідомості мешканців, навіть хуторів. У такий спосіб було виграно важливу психологічну перевагу "первинної" інформації, для спростування, нівелювання якої, як відомо, необхідні семикратні зусилля. В Україні цього зроблено не було (навіть до сьогодні матеріали з’їздів Народного Руху не видані, а єдині, що побачили світ - Матеріали І з’їзду Руху - бібліографічна рідкість), і партійні масмедіа за режисурою кравчукістів потужно моделювали масову свідомість в острасі до руху як "пробандерівського", "націоналістичного" тощо. Отже, на старті рухівська ідеологія змушена була вдаватись до перезавантаження, корегування свідомості під шалені атаки партпропаганди й високофахову протидію спецслужб. Ці обставини однозначно негативно виявили себе не лише у полі "Схід-Південь", але й у центрі та навіть у Галичині. Думається, що програш рухівців в інформаційно-моделюючому випередженні значною мірою пояснює довготривале затягування реєстрації НРУ, що надавало його діям нелегітимності, заниженої ефективності та паралізованості багатьох життєвизначальних потуг.