33. Дайте характеристику ліберальному рухові на початковому етапі царювання Миколи іі.

Тенденція боротьби з будь-якою автономною акцією взагалі виникла із підозри, яка появилася у промові Побєдоносцева (лідера консервативного руху) на засіданні від 8 березня 1881 р. мова йшла про те, що ліберальний принцип автономії, який ліг в основу реформи Олександра ІІ, несумісний з самодержавством. Багато вірили, що молодий цар Микола ІІ повернеться до ліберальної політики свого діда Олександра ІІ. А

Всі висловлювання нового царя, які хоч у якійсь степені можна було тлумачити в цьому плані – зразу ж підхоплювались і приймалися з похвалою. І навпаки, намагалися не чути всього того, що могло б з цієї точки зору розчарувати. В земських колах очікували від царя тільки відмови від антиліберальної політики і відновлення курсу 60-х років висловлювалась надія, що за органами земства визнано буде право висловлювати свою думку з приводу проблем, які входять у сферу їхньої компетенції. Це необхідно було зробити для того, щоб до престолу доходила думка не тільки відомств, але й народу.

Однак спроба представників земства звернутися до молодого царя викликала з його боку різку негативну реакцію. Під час прийому 17 січня 1895 р. цар назвав беззмістовними мріями думки про участь у внутрішніх

Коронація царя була призначена на 14 травня 1896 р., згідно старої традиції голови губернських земських комітетів повинні були піднести государеві хліб-сіль. З цією метою земства повинні були придбати срібні підноси і сільнички. Але голова Самарського земського комітету Плємяніков запропонував всім відмовитися від цієї традиції, а замість неї зібрані гроші вжити для створення якого-небудь суспільно-корисного фонду. Представники земства знайшли правильним рушення поступитися. Їх метою було знайти ту чи іншу законну форму співробітництва між земствами.

Коли представники губернських земських комітетів з’їхалися в Москву до коронації, вони неодноразово зустрічалися і обговорювали багато проблем в тому числі і з Міністром ВС(Горемикіним). Під час конфіденційної зустрічі Шипова з Горемикіним перший повідомив, що представники земств надають великого значення проханням представників земств дозволити головам губернських земських комітетів регулярно зустрічатися для обговорення різних практичних проблем земської роботи. Проте Горемикін заявив, що не може офіційно дозволити таких нарад, так як вони не передбачені законом про земські інститути.

Після цієї розмови з Горемикіним вирішили голови земських управ зібратися на початку серпня в Нижньому Новгороді, куди багато з них і без того зібралися приїхати на виставку.

На порядку денному стояли такі питання: 1).як можна уніфікувати методи бухгалтерії у всіх земських управах; 2).чи доцільна допомога від губернських управах на користь управ повітових для введення загальної шкільної повинності; 3).особливо багато обговорювали як можна влаштувати подібні наради в майбутньому, так як всі учасники вважали продовження і розширення і розширення таких нарад надзвичайно бажаним; 4).для того, щоб надати цим нарадам постійного характеру, вирішено було створити бюро (яке складалося б з голів 5 губернських управ), яке і повинно піклуватися про регулярні скликання і про підготовку програми нарад.

Наступна нарада повинна була відбутися в березні 1897 р.  у Петербурзі. Однак вона так і не відбулася, так як Горемикін після нижегородської наради забрав назад свою згоду. Проте збори земських діячів проходили і в подальший період. Але це вже були не напівофіційні, організовані за планом нарад представників земських управ, а наради земських діячів, які влаштовувалися, так би мовити випадково, коли ці діячі з приводу якої-небудь суспільної події збиралися в Москві або в Петербурзі.

Така нарада відбулася зокрема, в серпні 1898 р. з приводу відкриття пам’ятника Олександру ІІ в Москві. Ця церемонія повинна була стати поводом прославлення його царювання, а значить і тих ліберальних принципів, які були при ньому здійснені. Наради носили тепер напівзакритий характер. До них стали залучати й інших активних і авторитетних діячів.

Таким чином непомітно відбувся відбір учасників у нарадах. Земські наради перетворилися якраз в те саме, чого не хотів уряд: в об’єднання прогресивних, а значить, хоча б до певної міри опозиційних земських елементів.

Група «Бесіда», складена з тих земських діячів, які належали до ліберальних і прогресивних кіл громадськості, виникла на початку 90-х років ХІХ ст. спочатку на основі особистих зв’язків. Існування цього гуртка власне проявилося всього лише у виданні ряду творів з аграрної проблеми, з основних принципів самоврядування, про конституцію інших країн і т.п., тобто творів, які повинні були знайомити читачів з ідейною спадщиною ліберальних рухів і лібералізму взагалі. Але до 1904 р., тобто до того часу, коли був вбитий Плєве і Міністром Внутрішніх справ став князь Святополк-Мирський  ці твори не могли з’являтися на світ як видання «Бесіди», а тільки як особисті видання її окремих членів.

«Бесіда» не була політичною партією з повною програмою і свідомо не хотіла нічим подібним ставати. Це був союз передової громадськості, яка належала до різних політичних течій. Наприклад, до неї належали такі люди як Кокошкін і Шаховський – ліві ліберали, яких насправді слід було б назвати радикалами-несоціалістами. До неї належали Хомяков, Стахович, Шипов – слов’янофіли, які мріяли про відновлення монархії вільної від бюрократичних викривлень, тобто ті кого Маклаков називав останніми рицарями самодержавя.

Підхід її до ідеї революції був зрозуміло зовсім негативним. Взагалі у «Бесіді» не було і сліду демагогії,  полювання за популярністю. Тут мова йшла про користь для народу, а не про волю народу. Після 1905 р., коли в Росії виникли офіційно дозволені політичні партії, «Бесіда» перестала існувати.

Таким чином, у земстві намітився розкол на дві частини: на тих, хто хотів і чекав ліберальних перетворень і тих, хто не хотів чекати, а намагався прискорити процес ліберальних перетворень.