Перелік питань для іспиту з курсу "Політологія"

Факультет іноземних мов

ПИТАННЯ, ЯКІ ВИНОСЯТЬСЯ НА ІСПИТ Частина (змістовний модуль) 1 1. Предмет, структура та функції політології. 2. Категорії, закономірності та методи політології. 3. Становлення політології як науки та навчальної дисципліни. 4. Політика як соціальне явище. Види політики. 5. Теоретичні підходи та концепції політики. 6. Політичні ідеї у країнах Стародавнього Сходу. 7. Політичне вчення Платона. 8. Політичні погляди Аристотеля. 9. Політичні погляди Августина та Фоми Аквінського. 10. Політичне вчення Марсилія Падуанського та Вільяма Оккама. 11. Політична доктрина Нікколо Макіавеллі. 12. Вчення Жана Бодена про державу. 13. Соціально-політичний утопізм Т. Мора та Т. Кампанелли. 14. Політичні погляди Г. Гроція та Б. Спінози. 15. Ж-Ж. Руссо про основи суспільного договору. Загальна воля. 16. Т. Гоббс і "війна всіх проти всіх". 17. Дж. Локк – засновник політичного лібералізму. 18. Географічний детермінізм та інші політичні погляди Ш. Монтеск’є. 19. Політичні погляди І. Канта та Гегеля. "Вічний мир" та правова держава. 20. Політичні погляди Бернштейна та Каутського. Сутність соціал-демократії. 21. Політична доктрина більшовизму (комунізму). 22. Фашистська та націонал-соціалістична доктрина. 23. Політичні погляди у Київській Русі. 24. Українська політична думка литовсько-польської та польсько-козацької доби. 25. Конституція Пилипа Орлика та її політичне значення. 26. Політичні погляди М. Костомарова та Т. Шевченка. 27. Політичні погляди М. Драгоманова та І. Франка 28. Політичні погляди М. Міхновського. 29. Політичні погляди Д. Донцова та В. Липинського. 30. Політичні погляди М. Грушевського та В. Винниченка.

Частина (змістовний модуль) 2 1. Сутність, ознаки та функції держави. 2. Основні концепції походження держави. 3. Поділ державної влади та вищі органи державної влади. 4. Форми державного правління. 5. Форми державного устрою. 6. Організація державної влади в Україні. 7. Суть та основні ознаки правової держави та громадянського суспільства. 8. Сутність і види влади. Феномен політичної влади. 9. Концепції влади. 10. Ресурси політичної влади. 11. Поняття, ознаки і типи легітимності політичної влади. 12. Поняття, структура та типологія політичного режиму. 13. Тоталітаризм як політичний режим. 14. Авторитаризм як політичний режим. 15. Демократичний політичний режим. Принципи та концепції демократії. 16. Політичний режим в Україні. 17. Поняття та функції політичної еліти. 18. Сучасні концепції політичних еліт. 19. Типологія політичних еліт. 20. Шляхи формування політичної еліти. 21. Сутність та функції політичного лідерства. 22. Типологія політичного лідерства. 23. Механізми формування політичного лідерства. 24. Сутність, ознаки, ґенеза та функції політичних партій. 25. Типологія політичних партій. 26. Поняття партійної системи. Типи партійних систем. 27. Основні типи виборчих систем. 28. Мажоритарна виборча система та її різновиди. 29. Пропорційні виборча система та її різновиди. 30. Поняття, функції і типологія груп інтересів

1. Предмет, структура і функції політології

Як будь-яка наука, політологія має свій об'єкт і предмет дослідження. Під об'єктом науки розуміються сторони об'єктивної реальності, що підлягають розгляду. Не виключено, що один і той самий об'єкт може вивчатися різними науками під особливим кутом зору, з позиції свого предмету та методів. Об'єктом політології є політична сфера суспільства і всі процеси, що в ній відбуваються. Але існує більше десяти гуманітарних та соціальних наук, що розглядають політику: наприклад, філософія, соціологія, теорія держави і права, історія. У зв'язку з цим виникає питання про специфіку предмету політології, тобто того кола проблем, яке підлягає всебічному дослідженню.

У вітчизняній політології склались дві позиції стосовно предмету політології. Згідно з першою, політологія - це цілісна й інтегративна наука про політику, яка включає в себе весь комплекс часткових політичних знань. Сама ж політологія виступає як міждисциплінарне знання, а її предмет складає сукупність закономірностей функціонування і розвитку різних сторін політичної діяльності, які досліджуються окремими субдисциплінами - політичною філософією, політичною соціологією, політичною психологією тощо.

Згідно з другою позицією, політологія - це загальна теорія політики, яка не намагається охопити всю політичну проблематику і має свій специфічний предмет дослідження: закономірності відносин соціальних суб'єктів з приводу влади і впливу, механізм владовідносин та взаємодій між владарюючими і підвладними, керованими і керуючими. При цьому влада розглядається як сутність феномену політики. Не вступаючи в дискусію про політологію, можна висловити думку, що "широке" і "вузьке" розуміння предмету політичної науки не суперечать одне одному, а співвідносяться як два "концентричні кола" накопичення політичного знання.

Більшість дослідників розглядають політологію як єдину інтегровану науку, хоча і внутрішньо диференційовану на субдисципліни.

Залежно від проблематики, що вивчається, вона містить у собі такі напрями:

• політичну філософію, яка досліджує ціннісні аспекти політики, ідеали і норми, на основі яких функціонує політика та влада; крім того, політична філософія формує понятійний апарат науки, її методологічну базу;

• теорію політики; це більш конкретна дисципліна, що вивчає політику і владу, механізми функціонування останньої, вона має свої внутрішні структурні ланки: теорія політичної системи, теорія влади, теорія демократії, теорія еліт тощо;

• політичну соціологію, яка акцентує увагу на соціальному обґрунтуванні влади: вплив соціальних груп і в цілому громадянського суспільства на політику;

• політичну психологію, котра досліджує роль установок, переконань, мотивів і несвідомих факторів на політичну поведінку; ця дисципліна розглядає як масові форми участі в політичних процесах, так і психологічні аспекти феномену лідерства;

• історію політичних учень, що вивчає етапи еволюції уявлень про політичне життя і її компонентів у різні політичні епохи;

• політичну антропологію, яка вивчає вплив соціобіологічних якостей людини на політику, а також зв'язок політики з культурою і національно-психологічними особливостями того чи іншого народу;

• теорію міжнародних відносин, яка розглядає проблеми світової політики і взаємовідносин держав; всередині цього напряму виділяють геополітику, що розглядає використання державами просторових факторів для досягнення політичних завдань.

Це далеко не повний список субгалузей, що входять у структуру політології. За різними оцінками, в єдину систему політичної науки об'єднуються від двадцяти до сорока дисциплін, що відображають процес поглиблення спеціалізації політичного знання.

Друга структура політології передбачає розмежування фундаментальної теоретичної (часто її називають загальною) і прикладної політології. Один напрям відрізняється від іншого завданнями, дослідницькими процедурами і зв'язками з практикою. Теоретична політологія ставить своїм завданням отримання нового знання, пояснення і розуміння політичної реальності, розробку нових концептуальних моделей реальності. Але її вплив на практику носить опосередкований характер. Навпаки, прикладна політологія безпосередньо орієнтована на досягнення реального політичного ефекту. Вона вивчає і пропонує способи впливу на певні сфери політичної реальності. Кінцевою метою досліджень у цій сфері є прогнози, рекомендації, поради учасникам політичного процесу. Даний напрям політології має безпосередній зв'язок з практикою. Про практичний напрям прикладної політології свідчить і сфера її уваги: технології виборчих кампаній, вивчення суспільної думки, електоральна поведінка, технологія організації влади, прийняття політичних рішень, політичне прогнозування, моделювання політичних процесів тощо.

Два напрями політології доповнюють один одного. Теоретична політологія дає прикладній загальну концептуальну модель і методологію дослідження, але в той же час у своїх узагальненнях вона сама спирається на емпіричний матеріал, зібраний практиками-політологами.

Призначення політології для суспільства розкривається в її функціях.

• Пізнавальна функція полягає у дослідженні багатогранності політичних явищ з метою отримання знання про їхню сутність, зміст і закономірності розвитку.

• Аналітична функція - всебічний аналіз політичних процесів, оцінка діяльності інститутів політичної системи.

• Прогностична функція - вироблення наукових прогнозів подальших змін у політичній сфері, виявлення тенденції розвитку суспільних процесів.

• Інструментально-практична функція - розробка рекомендацій для удосконалення яких-небудь сторін політичної практики.

• Політична соціологія - формування громадянської культури.

Політичне знання допомагає зрозуміти людині свою роль у світі політики, озброює її політичним досвідом і усвідомленням своїх прав та можливостей.

2. Категорії, закономірності та методи політології. Як і будь-яка інша суспільствознавча наука, політологія оперує сукупністю КАТЕГОРІЙ– загальними поняттями про політику, які невіддільні від законів. Категорії є важливим інструментарієм пізнання політичного життя суспільства. Умовно їх можна поділити на чотири групи  Загальні: політика, влада, держава, демократія, менталітет, свобода Структурні: Політична, система, політична організація, політична ідеологія, політична культура, політична партія Функціонування: політична діяльність, політичний процес, політичний конфлікт, політична участь Розвитку: політичний режим, політична реформа, політична революція

Метод – це сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. Методи поділяються на філософські, загальнонаукові та спеціально-наукові. Філософські методи є найбільш загальними. Основними з них є діалектика і матеріалізм. Методологічна роль матеріалізму полягає у тому, що він заперечує надприродність у явищах природи, суспільства і людської свідомості й орієнтує науку на розкриття природних, об’єктивних зв’язків. Діалектика є науковим методом матеріалістичної філософії і всієї науки в цілому, оскільки вона формулює найбільш загальні закони пізнання: ·переходу кількісних змін у якісні; ·єдності і боротьби протилежностей; ·заперечення заперечення.

Методами, які мають загальнонауковий характер, є: ·порівняння, ·аналіз і синтез, ·ідеалізація (пошук альтернатив шляхом ініціювання уявлення про ідеальне вирішення проблеми), ·узагальнення, ·сходження від абстрактного до конкретного, ·індукція і дедукція тощо. Водночас окремі науки використовують спеціальні методи пізнання. Спроба українських дослідників схематично зобразити деякі методи політології: Історичний:Полягає у вивченні політичних процесів, явищ, політичних систем в історичному плані з точки зору їх історичного взаємозв’язку та розвитку Інституційний метод:Вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (держави, партій, рухів, об’єднань тощо) Соціальний: Сприяє з’ясуванню соціальної зумовленості політичних явищ і процесів, зокрема, впливу наполітичну систему економічних відносин, соціальної структури, моралі, культури, релігії. Емпіричний:Досліджує політичну дійсність шляхом спостереження, експерименту, групового інтерв’ю, аналізу документів, анкетування тощо. Системний: Забезпечує цілісне сприйняття об’єкта, дослідження і всебічний аналіз зв’язків між окремими його елементами в межах цілого. Структурно-функціональний: Передбачає розчленування політичного явища на складові частини з подальшим аналізом вивчення їх ролі для суспільства, соціальних змін індивідів. біхевіористичний: Орієнтує на вивчення поведінки груп, класів, мас і особистостей, що виконують будь-яку політичну діяльність, спрямовану на досягнення тієї чи іншої політичної мети. Порівняльний: зіставлення однотипних політичних явищ (політичних режимів, державного устрою тощо), різних способів реалізації одних і тих самих політичних функцій, політичних рішень. Дає можливість встановити спільні і відмінні риси політичного життя різних епох, народів, країн. ПОЛІТИЧНОГО МОДЕЛЮВАННЯ: Припускає оперативну оцінку передбачуваного розвитку політичних подій, на основі яких можна прийняти ефективні рішення. АНТРОПОЛОГІЧНИЙ: Вивчення зумовленості політики не соціальними чинниками, а природою людського роду. Емпірика - все те, що отримано шляхом експерименту, на практиці, основане на досвіді, спостереженні. Біхевіори́зм (від англ.behavior — «поведінка») – наука про поведінку Закономірності політології Та чи інша сукупність знань про навколишній світ може претендувати на статус науки лише тоді, коли відображає не всю багатоманітність відповідних явищ і процесів, а насамперед закони їх виникнення і функціонування. Закон — це необхідний, істотний, стійкий і повторюваний зв'язок між явищами. Закономірність – це регулярна повторюваність вияву закону. Поняття закону в соціально-політичних науках означає загальне, стисло сформульоване теоретичне положення, яке визначає сутність соціальних і політичних явищ та об'єктивно існуючий між ними взаємозв'язок. Є два протилежні погляди: 1. марксистський 2. позитивістський Марксисти визнають наявність необхідних, стійких і повторюваних зв'язків, тобто законів у суспільних, в тому числі політичних, відносинах, які формулюються у суспільствознавстві, зокрема в теорії політики (“закон класової боротьби”, “закон визначальної ролі економічного базису (виробничих відносин) стосовно політичної надбудови”, “закон соціальної революції”, “закон зміни суспільно-економічних формацій”). Позитивісти вважають, що істинне (позитивне) знання можна здобути лише спеціальними (точними) науками. Істинним визнаються лише те знання, яке може бути підтверджене (верифіковане) в результаті його емпіричної перевірки. Оскільки знання про суспільство емпіричним шляхом перевірити, як правило, неможливо, воно не визнається істинним, а суспільствознавчі дисципліни не вважаються науками. Зазначена позиція позитивізму певною мірою зумовлена його негативною реакцією на марксистський економічний детермінізм, відповідно до якого все суспільне життя в кінцевому підсумку визначається розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, що й зумовлює закономірний характер зміни суспільно-економічних формацій. 3. Становлення політології як науки та навчальної дисципліни

Політологія – наука про політику. Такий термін утворився із двох грецьких слів: politike (державні або суспільні справи) та logos (вчення або слово). Виникнення політології пов'язують із рубежем ХІХ-ХХ ст., коли вона постала на шлях теоретичного та методологічного розмежування із історією, юриспруденцією, соціологією та філософією. До цього політичне життя суспільства традиційно розглядалося в межах цих галузей знань.

Політологія, як наука про політику, існує як самостійна наукова й академічна дисципліна понад сто років (а назва "політологія" з’явилась в 60-70-ті рр. 20 століття в Німеччині, Франції, потім – в СРСР; в більшості країн Заходу, особливо у США, ця назва практично не вживається, натомість фігурують поняття "соціологія та психологія політики", "політична соціологія", "історія політичних інститутів" та інші).

У Радянському Союзі практично до кінця 80-х рр. на політологію було накладено ідеологічне табу. Її назвали "лженаукою", "буржуазною наукою" і т. ін. З 1990 р. політологія почала впроваджуватись як навчальна дисципліна в Україні.

Як будь-яка наука, політологія має об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом політології є політична сфера суспільства та всі ті процеси, що в ній відбуваються. Але існує більше десяти гуманітарних та соціальних наук, що розглядають політику: наприклад, філософія, соціологія, теорія держави та права, історія. У зв'язку із цим виникає питання про специфіку предмету політології, тобто того кола проблем, яке підлягає всебічному дослідженню.

У вітчизняній політології склались дві позиції стосовно предмету політології. Згідно з першою, політологія – це є цілісна й інтегративна наука про політику, яка включає в себе комплекс часткових політичних знань. Сама же політологія виступає як міждисциплінарне знання, а її предмет ж становить сукупність із закономірностей функціонування і розвитку різних сторін політичної діяльності.

Згідно із другою позицією, політологія – це загальна теорія політики, яка не намагається охопити всю політичну проблематику й має свій специфічний предмет дослідження: закономірності відносин соціальних суб'єктів з приводу влади, впливу, механізм владовідносин та взаємодій між владарюючими і підвладними, керованими та керуючими. При цьому влада розглядається як сутність феномену політики.

У світовій політичній науці для позначення аспектів політики використовують три самостійні терміни:

· "polіty" – форма політики, її організаційна структура, інститути, які надають їй стійкості, стабільності та дозволяють регулювати політичну поведінку людей (держава, партії, групи інтересів, закони, політичні та правові норми);

· "polіcy" –зміст політики, втілений у її цілях та цінностях, у проблемах, що їх вона вирішує, в мотивах і механізмах винесення політичних рішень;

· "polіtіcs" – політичний процес, де відображається складний, багатосуб’єктний і конфліктний характер політичної діяльності, відносин різних соціальних груп, організацій та індивідів.

Отже, до кола базових проблем, що становлять предмет політології, належать влада і владні відносини в суспільстві; закони та принципи формування, розвитку та функціонування певних політичних систем та їхніх елементів; механізми дії і форми вияву закономірностей в діяльності особистості, соціальних груп, націй або держав, політична поведінка та пов’язані із нею проблеми цілей і засобів, лідерства та ін.; політична культура та політична свідомість й світовий політичний процес. Інакше, політологія – це галузь науки, що вивчає політичну організацію та політичне життя суспільства, проблеми внутрішньої політики та міжнародних відносин.

4. Політика як суспільне(соціальне) явище Термін "політика" ввів Аристотель в IV ст. до н.е.,визначив її як мистецтво управління державою, під якою розумівся поліс. В цілому варто виокремлювати кілька підходів щодо уявлень того, яким чином виникла політика:

1) Першим уявленням про природу політики було теологічне, що пояснює її природу, як і в цілому людського життя, з божественної волі.

2) Другим поширеним підходом постало антропологічне трактування, що обґрунтовує необхідність політики людською природою. Визначення людини як істоти політичної підкреслювало: політичне спілкування відповідає природі людини і її прагненню до благ. Поза політикою вона або тварина, або божество, тому що тварина та бог не потребують законів і прав. Початковими формами політичного спілкування виступали сім'я і поселення, а вищою формою – держава. Політика дозволила людині приборкати власну егоїстичну основу і втілити загальну користь й справедливість. Г. Гоббс трактував природу людини як егоїстичну і жадібну, що породжує у суспільстві "війну всіх проти всіх". Інстинкт самозбереження, а також і природний розум підказують людям необхідність створення такого політичного інституту, як держава.

3) Визнання загальних для людського і тваринного засад (спільних інстинктів, моделей поведінки) лежить в основі сучасних біологічних трактувань природи та політики. Людині, як і будь-якій тварині, присутні агресивність та інстинкт боротьби за виживання, при цьому, на відміну від більше небезпечних тварин, менше небезпечні люди володіють більш слабким, стримуючим агресивність початком.

4) Біологічні трактування походження політики часто мають багато спільного із психологічним поясненням політичних процесів. Сутність цього підходу полягає в тому, що в природі людини закладені потреби, інтереси, емоції та потяги. З. Фрейд вважав, що в ставленні людей до лідерів та держави проявляється дитячий потяг дорослої людини до колись існуючого батька. До них індивід буде відчувати протилежні почуття – як одночасно вимагати захисту (патерналізму), так і ненавидіти (критика та невдоволення владою).

5) Згідно з соціальним трактуванням політика отримала суспільне походження. Зокрема, широке обґрунтування отримав підхід, що розглядає її формування в ході історичної еволюції суспільства як результат росту її неоднорідності та складності організації. Ускладнення суспільства в міру його розвитку, поява в ньому суперечливих інтересів обумовили виникнення держави, а разом із тим й політики. Політика виникає як діяльність із організації сумісного життя людей в соціально неоднорідному суспільстві разом із поділом на керівників і керованих, багатих і бідних.

Логіку появи політики можна показати таким чином:

I. Ріст продуктивної діяльності людини зробив можливим появу додаткової продукції, яка трансформувалася у приватну власність. З тих пір соціальний статус відособленої людини став визначатися не родинними зв'язками, а економічними можливостями, а також багатством

II. Поглиблення соціальної диференціації за етнічними і релігійними ознаками.

III. Ріст густоти населення, потреби розширення сфери землеробства й скотарства призвело до територіальних претензій племен одне до одного. Й актуальною стала проблема збереження територіальної цілісності, а також незалежності від зовнішніх претензій.

Тому політика формується як результат нерівного розподілення багатства, відмінності статусів, різних інтересів соціальних груп, невідворотності протиріч і конфліктів у суспільстві.