10. Заборони, рекомендації та заохочення у фінансовому праві.

Спосіб правової заборони означає, що на суб’єкта покладається обов’язок утриматись від здійснення певних дій.

Щодо правових заборон, то в юридичній літературі немає єдності підходів. Ряд вчених вважають заборони як всезагальний обов’язок утримуватись від певних дій. Інші визначають їх як державно-владні веління, основна мета яких – попередити можливість небажаних дій, що можуть спричинити шкоду загальносуспільним інтересам.

Сутність заборони як виду правового впливу на фінансові відно­сини полягає в тому, що правова норма покладає на своїх адресатів юридичний обов'язок утримуватися від здійснення певних значущих дій в умовах, які передбачені відповідною нормою.

Юридичні заборони вченими пропонується класифікувати за різними підставами:

за функціональним значенням:

-імпліцитні (виконують превентивну функцію, виступаючи в якості допоміжного засобу стосовно зобов’язуючих та дозвільних норм – ст. 67 КУ*;

-експліцитні (заборона набуває визначального значення – норми, які встановлюють санкції за податкові правопорушення.

за характером та об’ємом правової інформації:

-інформативні (містять інформацію про недозволену поведінку);

-елементарні (не містять такої інформації, або містять мінімальну інформацію).

за способом вираження заборонних приписів: 

-пряма заборона (містить конкретну вказівку на заборону небажаної поведінки за допомогою використання спеціальних слів: «забороняється», «не допускається» і т.п.)

-непряма заборона (прямо не виражена в нормі, але логічно може бути виведена із її змісту). Спосіб непрямих юридичних заборон  використовується при обмеженні компетенції  державних та інших органів влади в різних сферах діяльності.

Отримавши найбільше розповсюдження серед допоміжних способів правового регулювання, рекомендації, тим не менше, неоднозначно сприймаються юристами фінансистами. На відміну від дозволів рекомендація надає суб’єкту право вибору варіанта поведінки, не виказуючи переваги жодному з можливих варіантів.  В якості прикладів можна навести: відносини щодо розподілу доходів та видатків між окремими місцевими бюджетами. Крім того, даний спосіб активно використовується при відомчому регулюванні. Відомчі рекомендації зустрічаються в наказах, листах виданих органами спеціальної фінансової компетенції, наприклад Лист Адміністративного суду України про роз’яснення головам апеляційних адміністративних судів строки звернення до адміністративного суду у справах, що виникають із податкових правовідносин.

Заохочення також розглядається як самостійний метод правового регулювання. Основною відмінною рисою даного способу є те, що він обов’язково передбачає настання реальних матеріальної чи іншої користі для суб’єкта, що виконає певний припис. Найбільш розповсюджений спосіб заохочення у податковому праві, зокрема при встановлені податкових пільг. Теорії податкового права виділяють наступні види пільг: вилучення, скидки, зниження ставки податку, зміна строку сплати податку, реструктуризація заборгованості за податками, звільнення від сплати податку, офшори. Безумовно не всі пільги можна розглядати як заохочення. Деякі податкові пільги, що надаються фізичним особам мають виключно соціальний характер і направленні на реалізацію принципу справедливості. (неоподатковуваний мінімум, мінімальна заробітна плата).