9. Договірно-правовий метод регулювання правовідносин з приводу публічних фінансів.

Даний спосіб найбільш розповсюджений у цивільному праві. Проте розповсюдження договірних форм та методів на сферу державного управління неоспорюється.

Хоча останнім часом у фінансово-правовому регулюванні викорис­товуються засоби, властиві цивільно-правовому регулюванню, зок­рема укладення договору (Субвенції на виконання інвестиційних програм (проектів) надаються з одного місцевого бюджету іншому на підставі договору між надавачем субвенції та її отримувачем.)

Договір являє собою юридичний факт, що виступає підставою виникнення, зміни, припинення фінансових правовідносин.

До суттєвих ознак фінансово-правових договорів можна віднести наступні:

1) фінансові договори можуть бути укладені між учасниками фінансових відносин, причому на стороні одного з них завжди виступає орган держави (місцевого самоврядування), наділений владно-фінансовими повноваженнями.

2) предмет фінансових договорів повинен відповідати предмету регулювання ФП.

3) фінансові договори направлені на одну з трьох основних цілей – збирання, розподіл чи використання грошових коштів держави, територіальних громад.

4) підставою для укладення фінансового договору є, як правило, нормативний припис державного органу, наділеного відповідною владно-фінансовою компетенцією.

Фінансово-правові договори відносяться до числа публічно-правових договорів, оскільки відповідають всім юридичним ознакам останніх; принципово відрізняються від подібних публічно-правових договорів, які використовуються іншими галузями права, своїм предметом і характером обов’язків сторін; мають специфічні правові особливості, які відокремлюють їх в окрему групу – фінансово-правових договорів чи фінансових публічно-правових договорів.

Можна виділити 4 групи  фінансово-правових договорів.

1) безпосередньо цивільно-правові договори “вплетені” в тканину фінансових правовідносин. Наприклад, договір податкової поруки, який міг укладатися між платником податків та банком та виступав одним з способів забезпечення виконання податкового зобов’язання до 2011 року.

2) договори, що поєднують в собі елементи цивільно-правових принципів побудови відносин та одночасно достатньо детально врегульовані фінансовими нормами. На думку вчених, до такої групи договорів слід відносити: відносини по зворотному бюджетному фінансуванню, з інвестиційного податкового кредиту, цільових податкових пільг.

3) компетенційно - розмежувальні договори та угоди про делегування повноважень, які укладаються між різними рівнями та гілками влади. Досить поширеною є така група договорів у складних (федеративних)державах, наприклад РФ.

4) міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування. Міжнародне подвійне оподаткування – це одночасне обкладання в різних країнах ідентичними податками, або такими, що мають однакову природу. Основним призначенням двосторонніх податкових договорів є: запобігання податковим шахрайствам, уникнення подвійного оподаткування, запобігання ухилення від оподаткування, розподіл податкових прав між договірними державами, запобігання податкової дискримінації.