8. Позитивний обов’язок, дозволи та погодження у фінансовому праві.

Правовий обов’язок іноді називають правовим приписом. Даний спосіб означає, що на суб’єкта покладається обов’язок здійснити будь-яку активну дію. На відміну від правової заборони, що в більшості випадків передбачає обов’язок утриматись від здійснення певних дій, припис, навпаки, має метою заставити суб’єкта діяти у відповідності з певною моделлю поведінки. У фінансовому праві даний спосіб є основним. Виділяються два види юридичних обов’язків:

1. обов’язок у формі загально правової орієнтації, коли затверджується положення про органи, встановлюються чи змінюються їх завдання, повноваження тощо чи встановлюється правовий статус суб’єкта,

2. так і конкретних доручень здійснити ту чи іншу юридично значущу дію (наприклад, виділити кошти, прийняти рішення щодо накладення штрафу). Аналіз діючого фінансового законодавства показує, що більшість зобов’язуючих фінансово-правових норм містять зобов’язання саме другого виду. Більшість норм  даного виду містять слова: «зобов’язаний», «обов’язок»,  «повинен». 

Припис як спосіб правового регулювання суспільних відносин виражається у покладанні відповідною правовою нормою прямого юридичного обов'язку здійснити певні юридично значущі дії в умовах, передбачених цією нормою. Наприклад, «орган державної податкової служби протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення від фінансової установи про відкриття рахунку зобов’язаний  направити повідомлення про взяття рахунку на облік…»

Дозвіл як спосіб правового регулювання надає суб’єкту право на здійснення власних активних дій. Дозвіл - прийом регулювання, побудованого на засадах юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін, їх не підпорядкованості між собою, яке має назву диспозитивного. Диспозитивне регулювання надає значної свободи учасникам суспільних відносин та виражається формулою: «Все, що не заборонено, дозволено».

Дозвіл є суб'єктивним юридичним правом, якому властива міра можливої поведінки, що забезпечує можливість вибрати варіант власної поведінки. Частіше всього у ФП цей метод застосовується, наприклад, при визначенні повноважень органів державної влади та місцевого са­моврядування, які здійснюють фінансову діяльність.

Погодження також виступає як самостійний спосіб фінансово правового регулювання. Як правило спосіб правового погодження регулює горизонтальні фінансові погодження, що направленні на досягнення балансу інтересів та виключає дублювання повноважень різних компетентних органів, до відання яких, відноситься прийняття рішення з питань, що пов’язані з реалізацією фінансової діяльності держави та муніципальних утворень, а також щодо врегулювання окремих питань міжбюджетних відносин. В процесі погодження сторони, як правило, проводять двосторонні чи багатосторонні консультації, владний суб’єкт розглядає пропозиції, які вносяться підпорядкованими суб’єктами і на основі отриманих даних керуючий суб’єкт приймає рішення (наприклад, включення бюджетних запитів до проекту закону про Державний бюджет України). Наприклад, згідно ч. 3 ст. 58 Бюджетного кодексу України єдині  форми  звітності  про  виконання Державного бюджету України  встановлюються   Державним   казначейством   України   за погодженням   з   Рахунковою  палатою  та  Міністерством  фінансів України.