5. Місце фінансового права у системі права України.

Система фінансового права завжди залежить від системи публіч­них фінансів, що складаються з окремих якісно виокремлених ла­нок цільної сфери публічних фінансів, які, не дивлячись на це, залишають­ся за своєю суттю єдиними, однорідними. 

Єдина за економічним зміс­том фінансова система не може детермінувати утворення декількох якісно різнорідних галузей права.

За­стосування принципу соціального натуралізму до фінансового права дозволяє також логічно завершити довготривалу дискусію про місце ФП в системі позитивного права тієї чи іншої країни. До числа дискусійних питань місця ФП в системі права постсоціалістичних держав на­лежать наступні: а) про характер галузі ФП - ФП­ «надгалузеве утворення», класична галузь права чи взагалі не є самостійною галуззю права?; б) про час і способи виникнення ФП як галузі права; в) чи не зникає ФП як окрема галузь права у зв'язку з розвитком бюджетного і податкового права?

П.М.Годме про публічне право: «Публічне право традиційно ділиться на дві галузі: конституційне право, яке містить норми, що регулюють діяльність державних органів, які приймають політичні рішення; адміністративне право, що включає правові норми, які регулюють діяльність органів вико­навчої влади у сфері управління. Що стосується ФП, то воно доповнює ці дві галузі». Відзначимо, що усі названі га­лузі права - конституційне, адміністративне і фінансове - мають в якості предметів свого регулювання якісно відмінні суспільні відносини, на що до певної міри звернув свою увагу і сам П.М.Годме.

Також не складає особливих труднощів і друге питання - про час і способи виникнення ФП. Історія ФП багатьох держав, в т.ч. історія вітчизняного ФП містить безліч прикладів, коли тривалий час фінансово-правові відноси­ни в силу різноманітних причин помилково відносились до сфер права державного, адміністративного права чи того та іншого водночас. Відновлення наукової істини в такому випадку у формі обґрунтування галузевої самостійності ФП і створило ілюзію походження ФП з інших галузей права. На питання, чи не зникає ФП як окрема га­лузь позитивного права у зв'язку з розвитком най­крупніших інститутів цієї галузі права - бюджетного права та податкового права - ні, не зникає, оскільки в основному те й інше відображає перерозподілені відносини у сфері публічних фінансів. Відмін­ності між бюджетом і податками як ланками публічних фі­нансів мають не якісний характер, а стосуються виключно особливостей та форм прояву. 

6. Поняття та ознаки методу фінансового права.

Якщо предмет фінансово-правового регулювання визначає, які суспільні відносини регулюються фінансовим правом, то метод фінансово-правового регулювання пояснює, яким чином здійснюється регулювання цих відносин, за допомогою яких правових прийомів і засобів досягається мета такого регулювання.

Методи фінансово-правового регулювання, - це сукупність прийомів і способів правового впливу на поведінку учасників відносин у сфері правового регулювання публічних фінансів, на характер взаємозв'язків між ними.

Метод правового регулювання впливає на вибір способів встановлення прав та обов’язків суб’єктів в межах правовідношення, їх правове відношення по відношенню один до одного, а також на можливість використання тих чи інших засобів захисту прав учасників правовідносин. Ефект такого впливу досягається з допомогою двох загальних прийомів правового регулювання: імперативного та диспозитивного. Виділення даних первинних методів тісно пов’язане з розподілом всього правового масиву на приватне та публічне право. Імперативне регулювання традиційно властиве публічно-правовим галузям права, а диспозитивне – приватноправовим.

Отже, основний метод фінансово-правового регулювання визначається більшістю науковців як імперативний – виявляють, нажаль, використовуючи практику тоталітарного режиму -  владними приписами одних учасників фінансових правовідносин до інших.

Метод фінансового права містить наступні ознаки:

1) майновий аспект методу ФП - проявляється в тому, що вектор його правового регулювання завжди направлений на підтримання стабільних відносин у сфері розподілу та перерозподілу ВВП та національного доходу.

2) Переважна імперативність методу ФП дозволяє здійснювати правове регулювання одного з основних публічно-правових інтересів – публічних фінансів, забезпечуючи при цьому реалізацію соціально-економічних інтересів суспільства в цілому та окремих осіб зокрема.

3) Принцип збалансованого та ефективного управління публічними фінансовими ресурсами, здійснює безпосередній вплив на метод правового регулювання, що допускає певну самостійність владних суб’єктів у виборі форм та варіантів здійснення покладених на них фінансово-правових обов’язків, а також можливість наділення окремими владними повноваженнями господарюючих суб’єктів, а в окремих випадках і фізичних осіб.

4: Поєднання імперативних та диспозитивних начал. Будь-яка галузь права, у тому числі й ФП, на усіх етапах розвитку права використовувала такі юридичні можливості впливу на суспільні відносини: —припис (робіть лише так);  - заборона (тільки так не робіть); - дозвіл (робіть, як вважаєте за потрібне).

5 : Л. К. Воронова, вказує, що фінансово-правовому регулюван­ню властиві крім імперативного й інші методи: метод субординації, метод угоди, метод ре­комендації і т. ін. У даний час вони набувають все більшого значен­ня. Це зумовлено ускладненням суспільних взаємозв'язків, зростанням рівня самостійності суб'єктів фінансових відношень. Найбільш часто ці методи застосовуються не як самостійні, а в тому або іншому поєднанні з основним методом фінансово-правового регулювання — методом влад­них розпоряджень.

7. Право оперативної самостійності у фінансовому праві. У фінансовому праві, як і в адміністративному, суб'єкти правозастосування також наділені правом вчиняти дії на власний розсуд, правом оперативної самостійності.

Право оперативної самостійності – це визначена у межах законодавства певна ступінь свободи суб'єкта ФП діяти на влас­ний розсуд з метою прийняття оптимального рішення.

Право оперативної самостійності у ФП може реалізувати­ся по-різному. По-перше, право оперативної самостійності може виражатися у наданні суб'єкту права на його розсуд оцінювати юридичні факти. Так, наприклад, згідно з ст. 169 Податкового кодексу України щодо граничного розміру доходу, який дає право на отримання податкової соціальної пільги одному з батьків. Як бачимо, умови виникнення суб'єктивного права платника податку на пільги та їх розмір визначені у самій статті. Обов'язок же компетентного орга­ну чи уповноваженої особи полягає лише у встановленні факту наявності підстав, в оцінці доказів, які свідчать про наявність цього факту, який дає підстави для надання податкових пільг.

Різновидом права оперативної самостійності можна вважати також надан­ня суб'єкту права на його розсуд вибирати на основі вільного вибору один із декількох можливих варіантів поведінки, передбачених фінансово-правовою нормою.

Наступний різновид права оперативної самостійності полягає у можливості прий­няття уповноваженим органом рішення, яке ґрунтується на приписах норм, що регламентують його діяльність, з допомогою загальних формулювань (типу "має право", "встановлює", "визначає" і т. п.), за якими не слідує вичерп­ний і точний перелік умов, коли він може діяти. ст. 42 Глави 8 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України забезпечує виконан­ня Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету Ук­раїни, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

До наступного виду права оперативної самостійності можна віднести прий­няття уповноваженим органом рішення на основі норм, які містять гнучкі не конкретні поняття і вирази (типу "у випадку необхідності", "у виняткових випадках", "виходячи з потреб", "відповідно до обставин" тощо). Суб'єкт засто­сування фінансово-правової норми сам з'ясовує зміст і призначення загальних понять. Згідно Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, дозволених Законом "Про Державний бюджет України». Запозичення не використовуються для забез­печення фінансовими ресурсами поточних видатків держави за винятком ви­падків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги. 

З наведених прикладів видно, що суб'єктам застосування норм ФП надається можливість вчиняти дії на власний розсуд частково тому, що правотворчий орган ввів поняття, які не піддаються точному визначенню (формулюванню) ("випадки, коли це необхідно для збереження загальної еко­номічної рівноваги"), частково ж тому, що правотворчий орган не дає конкретних ознак того чи іншого поняття ("зміна обставин"). Цей вид права оперативної самостійності в принципі є найбільш небажаним, і користування ним слід допускати лише в окремих випадках.

П'ятий різновид права оперативної самостійності виражається у наділенні суб'єкта застосування права виключної компетенції. Уповноваже­ний орган "у порядку винятку", "у виняткових випадках" на свій розсуд приймає у справі рішення.