14. Сучасні підходи до розуміння начал фінансового права.

Новітня конституційна доктрина України, інших постсоціалістичних країн беззаперечно визнала у якості основоположного начала усього суспільного прогресу критерій правового начала.

Наприклад, п.1 ст.2 «Визначення основних термінів» чинного БКУ гласить: «бюджет – план формування та використання фінансових ресурсів  для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду». Даний підхід до розуміння субстанціональних якостей позитивного ФП як послідовний та усвідомлений ще глибше розкривався у п.20 БК першої редакції цієї ж статті, де зазначалося: «закон про Державний бюджет України – закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду», тобто, дає повноваження державі і водночас зобов’язував її владарювати у сфері публічних фінансів. Причому якщо у першому випадку до владарювання у зазначеній сфері суспільних відносин ще допускаються органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, то у другому випадку про них немає і згадки – мова іде виключно про діяльність органів державної влади. Проте чинна редакція БКУ є більш прогресивною, так п.24 ст.2 гласить, що це  закон, який затверджує Держаний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду. Такими є приписи позитивного ФП у сфері витрачання публічних фінансових ресурсів.

Що ж стосується нормативного регулювання добування цих ресурсів, то тут вітчизняна держава взагалі ніяк не пов’язує себе правом з іншими суб’єктами, наприклад, податкових відносин, а намагається перебувати поза правовим полем. Так, у ПКУ варто лише порівняти зміст та обсяг статей присвячених визначенню прав та обов’язків приватного та публічного суб’єктів. Аналіз усіх інших податкових законів України переконує, що всі вони відповідають саме такому критеріальному підходу.

Несучою конструкцією радянського ФП була однобока, винятково ієрархічно влаштована етатистська парадигма, що продовжує залишатися пануючою у ФП України, інших пострадянських країн по теперішній час. Ця парадигма виходить із розуміння ФП як винятково державно організованої волі. Етатистська парадигма стверджує, що фінанси - атрибут тільки  держави, що їхнє виникнення й існування, а також виникнення й існування ФП обумовлені лише державою, що єдиним  призначенням ФП є забезпечення фінансових інтересів держави, а системо утворюючою категорією ФП й науки ФП - категорія «фінансова діяльність держави».

Ключем до успішного вирішення всього вузла даних проблем, на нашу думку, може й повинна стати насамперед заміна критерію владовідносин суб'єктів ФП критерієм правового начала – принципом формальної рівності їх між собою, а також приватних і публічних начал у фінансах суспільства. 

15. Субстанціональні якості фінансового права.

ФП у своїй сутності є однаково підпорядковане історичним, моральним і національним началам, і універсальним, не залежним від часу началам. Власне субстанціональна сторона начал ФП виражає його універсальність, не залежну ні від місця, ні від часу – воно було, є нині і залишиться в майбутньому правом розподільних, перерозподільних і контрольних відносин у суспільстві з приводу публічних фінансів, тобто, тієї частки власності приватного власника, яка переходить до власності держави, незалежно від того, у якій історичній та іншій формі ця субстанція проявляється. Тривалий історичний період, у класичній формі аж до появи демократичних парламентів замість ФП існувало фінансове неправо. Тільки з перемогою буржуазних революцій і утвердженням внаслідок цього ідей юридичного лібералізму, що ознаменувало собою завершення середньовіччя в правознавстві і правозастосуванні, виникло ФП як міра свободи всіх суб'єктів фінансових правовідносин.

Справжнім призначенням ФП з позицій природно-позитивної доктрини ФП і принципу соціального натуралізму є досягнення суспільно необхідного компромісу з приводу публічних фінансів між виробниками та інститутами публічної влади, встановлення та підтримка, забезпечення балансу їх природних прав і законних інтересів, вироблення правових механізмів, завдяки яким стануть повніше задовольнятися суспільні потреби, з одного боку, і не пригнічуватимуться можливості приватного сектора суспільного виробництва задовольняти власні потреби.

ФП, пройшовши у власній еволюції історичні етапи становлення і розвитку від фінансового неправа у рабовласницькому та феодальному суспільстві через нерівне для різних суб’єктів фінансових правовідносин ФП буржуазного, соціалістичного і нинішнього українського суспільства, повинно стати рівним для усіх суб’єктів фінансових правовідносин мірилом відповідних прав та обов’язків, погодження їх інтересів.

Прототипом для майбутнього ФП України може бути чинне право ЄС. Основною його властивістю якраз і є рівність як інструмент. Вона стала наслідком іншого імперативу сучасної епохи – визнання найвищою неперехідною цінністю природних прав людини, свободи людини. Проте ця свобода має своєю межею таку ж свободу інших індивідів. Саме тому найважливішим онтологічним виміром, началом ФП є його субстанціональна властивість масштабу (мірила, критерію) прав та обов’язків суб’єктів фінансових правовідносин з приводу публічних фінансів. З позицій природно-позитивної доктрини права та принципу соціального натуралізму таким масштабом істинного ФП повинна стати його рівність як інструменту для усіх суб’єктів фінансових правовідносин. Це аксіома.

Висхідним гносеологічним началом ФП з цих же позицій є його об’єктивна нормативність, виражена та закріплена у відповідних позитивних формах, насамперед в Конституції держави.

Найважливішим аксіологічним началом істинного ФП є принцип адекватності інтересів (принцип справедливості)виробника суспільних благ та відповідного інституту публічної влади з приводу тієї частки новоствореної суспільної вартості, яка переходить із власності її творця у власність держави чи органу місцевого самоврядування, досягнення консенсусу між ними.

Щоб начала ФП могли відігравати роль в регулюванні фінансово-правової дійсності і виконати свою історичну місію, вони повинні бути нормативно закріплені в Основному Законі держави безпосередньо або виведені з нього КСУ.