49. Правова природа бюджетного зобов’язання.

Х.О. Пешкова, досліджуючи окремі особливості бюджетних правовідносин, прийшла до висновку, що відносини з приводу використання публічно-територіальними утвореннями бюджетних коштів відносяться до зобов’язальних відносин. Оскільки, як вірно зазначає Х.О. Пешкова, видатки бюджету пов’язанні з переміщенням майна у формі бюджетних (грошових) засобів з бюджету до отримувача цих коштів. Крім того за правовою природою це є відносини активного виду, що підтверджує механізм реалізації обов’язків суб’єктів бюджетних відносин. Крім того, згідно аналізу механізму відносин здійснення бюджетних видатків випливає, що отримувачу бюджетних коштів протиставляється чітко визначений зобов’язаний суб’єкт – суспільно-територіальне утворення, що здійснює регулювання видатків. Такі відносини називаються відносними. Звідси випливає ще одна ознака бюджетних зобов’язальних відносин - їх відносний характер. Крім розглянутих існують і інші ознаки зобов’язальних відносин. Так, І.Б. Новицький серед ознак зобов’язань називає від платність, а Б.Н. Мезрін вказує на існування безвідплатних зобов’язань. Зобовязання всфері використання бюджетних коштів можуть бути як відплатними так і безвідплатними. Згідно до п. 7 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетне зобов'язання – це будь-яке, здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Таким чином, бюджетне зобов'язання за Бюджетним кодексом є правовідношенням між розпорядником бюджетних коштів та іншими особами, що поставляють товар, надають послуги або виконують роботи, за рахунок бюджетних коштів. Згідно з чинним законодавством усі бюджетні зобов'язання підлягають реєстрації і можуть здійснюватися лише в межах бюджетних асигнувань. По-перше, бюджетне зобов'язання, не може виникнути між державними органами, державними органами і органами місцевого самоврядування, а також між безпосередньо органами місцевого самоврядування, тобто тими, хто виступає розпорядниками бюджетних коштів. По-друге, виходячи з розуміння бюджетного зобов’язання, його не може бути там, де немає «розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій». В той же час, згідно тієї ж статті 2 Бюджетного кодексу під платежем розуміється погашення зобов'язання, яке виникло в поточному або попередніх бюджетних періодах. Таким чином, будь-якому платежу повинне передувати виникнення зобов'язання, або скажемо по-іншому – платіж поза межами виконання зобов'язання (або платіж, що виникає не у процесі виконання зобов’язання) в бюджетних відносинах є неможливим. Виходячи з викладеного, було б логічним передбачити, що якщо бюджетні кошти надаються з державного бюджету місцевому бюджету як міжбюджетний трансферт (субвенція, дотація) шляхом здійснення платежу, то такий платіж здійснюється на виконання зобов'язань державного бюджету перед бюджетом місцевим. Чинний Бюджетний кодекс України виділяє окремо термін «боргове зобов'язання» – як зобов'язання держави по гарантіях, боргових цінних паперах і кредитних договорах. Зокрема, у ч. 6 ст. 16 БК України закріплюється, що витрати на обслуговування та погашення державного (місцевого) боргу здійснюються Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) відповідно до кредитних договорів, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов'язання (боргові зобов'язання Автономної Республіки Крим чи територіальних громад), незалежно від обсягу коштів, визначеного на таку мету законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет). Фінансове зобов'язання не лише зайняло своє певне місце в підгалузі бюджетного права, але і стало невід'ємною її частиною, повністю охопивши собою бюджетні грошові правовідносини.