47. Поняття та зміст фінансово-правового зобов’язання.

Поняття зобов’язань сформулювалося в добу класичного римського приватного права, як правового зв’язку між конкретно визначеними суб’єктами. Саме тоді розпочалося дослідження зобов’язання як окремої правової категорії. Терміном «obligatio» римське право позначало як правовідношення, так і пасивну і активну його сторони, строго розрізняючи ці поняття.

Римські юристи звертали увагу на динамічний характер відносин між учасниками зобов’язання і вважали це однією з визначальних його якостей. Таким чином, зобов’язання римськими правознавцями розумілося як правове відношення, в якому сторонами є кредитор і боржник, а змістом – право вимоги кредитора та відповідний обов’язок боржника.

На підставі викладеної у римському праві характеристики зобов’язань виділяли наступні властиві для них риси: 1) предметом зобов’язання завжди є дія, що має юридичне значення і правові наслідки; 2) їх учасники, як правило, учиняють активні дії; 3) наявний конкретний правовий зав’язок: кредитор – боржник; 4) відносини сторін є динамічними, тобто спрямованими на зміну існуючого стану речей; 5) захист прав та інтересів уповноваженої особи має персональний характер, що відображається, зокрема, у тому, що позов про захист своїх прав та інтересів кредитор може подати лише до точно визначеної особи – боржника за цим зобов’язанням. Поняття та особливості зобов’язальних відносин розробленні також цілою плеядою блискучих юристів цивілістів радянського періоду. Так, 1975 році класик цивільного права О.С. Іоффе, узагальнюючи попередній досвід та напрацювання стверджував, що зобов’язання можуть виникати з адміністративних, в тому числі планових, актів. О.С. Іоффе справедливо вбачав, що економічна функція зобов’язань полягає в опосередкованому переміщенні майна та інших результатів праці зі сфери виробництва у сферу обігу і через останню – у сферу споживання. У контексті нашого дослідження інтерес представляє закладений нещодавно в юридичну науку підхід щодо складності та комплексності такого поняття як «грошове зобов’язання» в контексті його господарсько-правового регулювання. Дослідженню цих питань було присвячено монографію Подцерковного О.П. «Грошові зобов’язання господарського характеру: проблеми теорії і практики»

У фінансових відносинах все більшої актуальності набуває правова конструкція зобов'язання. Представники науки фінансового відзначають існування зобов'язальних відносин у сфері стягування податків, бюджетного фінансування, кредитних і розрахункових відносинах тощо. Тим більше, що такі відносини за своєю природою часто є зобов’язаннями, що виникають у майновій сфері у ході відтворювального обігу в процесі перерозподілу матеріальних благ.

Виділяються наступні особливості зобов’язальних правовідносин:

- Зобов’язання опосередковують процес переміщення майна або інших результатів праці, що також має майновий характер.

- Оскільки зобов’язання опосередковують процес переміщення майна, яке може бути передане тільки чітко визначеним, а не взагалі всім третім особам, тобто вони завжди встановлюються з конкретним суб’єктом і відповідно, носять відносний характер.

- Зобов’язання в основному пов’язанні з активною позитивною поведінкою суб’єктів, дуже рідко на учасника зобов’язальних відносин покладається виконання пасивної функції.

- Вирішальним значенням для юридичного змісту зобов’язань має надання управомоченому можливість вимагати певної поведінки від зобов’язаної особи. Саме тому у зобов’язальних правовідносинах суб’єктивне право називається правом вимоги, а обов’язок – боргом; уповноважений – кредитором, а зобов’язаний боржником.

Фінансове зобов’язання, як і цивільно-правове, безпосередньо пов’язане з правом власності, фінансове зобов’язання – спосіб розподілу та перерозподілу майна.

Відносний характер фінансового зобов’язання полягає в тому, що оскільки фінансове зобов’язання за своєю економічною основою опосередковує процес розподілу та перерозподілу майна, тому воно може реалізовуватись виключно адресне, чітко визначеними особами. Звідси випливає відносний а не абсолютний характер фінансового зобов’язання. Крім того фінансове зобов’язання є правовідношеням активного типу, тобто розвивається за рахунок активної поведінкию В наукових доробках останнього часу обґрунтовується можливість застосування понять «фінансового зобов’язання» (Гетманцев Д. О., Карасьова М.В., Запольський С.В.), «податкове зобов’язання» (Вінницький Д.В.) та «бюджетне зобов’язання» (Пешкова Х.В.).

Фінансово-правове зобов'язання – це публічне правовідношення між державою і територіальною громадою (безпосередньо або в особі уповноважених органів чи посадових осіб), з однієї сторони, та юридичними й фізичними особами (колективними та індивідуальними суб’єктами), з іншої сторони, яке виникає, змінюється і припиняється в процесі розподілу, перерозподілу ВВП та національного доходу і зв’язаних з ними об’єктів, і полягає у взаємозв’язку та взаємообумовленості прав і обов’язків кожної зі сторін й забезпечується засобами юридичної відповідальності.