72. Деліктні зобов’язання. Види.

Зобов'язання із заподіяння шкоди (інколи їх називають "зобов'язання із правопорушення* або "деліктними зобов'язаннями") - є найпоширенішим видом не договірних зобов'язань.

Зобов'язання із заподіяння шкоди - це зобов'язання, які виникають унаслідок порушення майнових чи особистих немайнових прав абсолютного характеру і мета яких:

- забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду.

Цивільне законодавство, охороняючи права та інтереси як фізичних, так і юридичних осіб, передбачає відшкодування шкоди, яка заподіяна як унаслідок невиконання договірних зобов'язань, так й у випадках, коли між сторонами договірні відносини відсутні взагалі.

Залежно від підстав виникнення зобов'язань щодо відшкодування шкоди вирізняють :договірну та недоговірну (деліктну) відповідальність.

Як договірна, так і недоговірна відповідальність мають спільні риси:

- спільна мета - поновити порушені права;

- мають майновий характер;

- реалізуються примусово силами юрисдикційних органів;

- виконують попереджувальну та виховну функції.

Як договірна, так і не договірна відповідальність настає лише за наявності певних умов (підстав), передбачених законом. Такі загальні підстави встановлені у ст. 1166 ЦК, де сформульоване загальне правило, за яким відповідальність за заподіяння шкоди настає за наявності таких умов:

1) шкода;2) протиправність поведінки заподіювана;3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою;4) вина заподіювана шкоди.

Сукупність цих умов і є підставою для покладання на особу цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди. Ці умови є загальними умовами для виникнення зобов'язань із заподіяння шкоди тому, що їх сукупність вимагається у всіх випадках, окрім тих, які спеціально передбачені у законі.

Із зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, ми, на жаль, досить часто зустрічаємося у житті.

73. Поняття та об'єкти права інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності — це сукупність правових норм, які регулюють правові відносини, повязані із встановленням правомочностей конкретних осіб на строкове чи безстрокове володіння, користування і розпорядження нематеріальними обєктами, які виражені в обєктивній формі.

Право інтелектуальної власності — окремий інститут цивільного права, норми якого знайшли своє закріплення у Книзі четвертій ЦК "Право інтелектуальної власності".

У теорії цивільного права об'єктом права прийнято вважати те, з приводу чого виникають права. Чинне цивільне законодавство до об'єктів цивільних прав відносить речі, в тому числі гроші і цінні папери, інше майно, в тому числі і майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної діяльності, службові та комерційні таємниці, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага (статті 177—201 ЦК України).

З наведеного переліку об'єктів цивільного права зупинимося на результатах інтелектуальної діяльності. Цим поняттям охоплюються будь-які результати творчості. Об'єктом цивільного права може бути такий результат інтелектуальної діяльності, який відповідно до чинного законодавства об'єктом права інтелектуальної власності може бути і не визнаний. Наприклад, заявка на певний результат науково-технічної творчості подана до Установи. З тих чи інших причин заявлена пропозиція правової охорони не одержала і, отже, об'єктом права інтелектуальної власності не стала. Проте зазначена пропозиція залишається об'єктом цивільного права.

Отже, поняття об'єкта цивільного права і поняття об'єкта права інтелектуальної власності між собою істотно відрізняються. Об'єктом цивільного права може бути будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності, а об'єктом права інтелектуальної власності може бути тільки той творчий результат, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Об’єкти права інтелектуальної власності:

1)Об’єкти промислової власності ( винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торгівельні марки (знак для товарів і послуг), географічні зазначення, фірмові найменування.

2)Нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності (сорти рослин , породи тварин, компонування(топографія) інтегральних мікросхем , комерційні таємниці, наукові відкриття, раціоналізаторські пропозиції

3)об’єкти авторського права і суміжних прав (літературні твори, художні твори, комп’юторні програми, компіляція даних, виконаня , фотограми та відеограми, програми організацій мовлення.