1. Предмет та метод цивільного права.

Предметом цивільного права є:

•  майнові відносини - виникають із приводу належності, використан­ня чи переходу рухомого та нерухомого майна й інших матеріальних благ від одного суб’єкта до іншого (відносини власності та відноси­ни товарообігу);

-         особисті немайнові відносини - виникають із приводу нематеріаль­них благ (честі, гідності, ділової репутації);

-         відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності (ав­торське право та суміжні права, право промислової власності).

Цивільно-правове регулювання суспільних відносин відбувається не стихійно, а за допомогою певних способів і заходів, які впливають на фор­мування поведінки суб’єктів цих відносин. Сукупність таких способів та заходів і називають методом цивільного права.

Характерні риси цивільно-правового методу;

•  юридична рівність сторін - проявляється в тому, що сторони визна­ються правом як самостійні, незалежні одна від одної особи, кожна з яких має свій комплекс прав і обов’язків та не підпорядкована ін­шій;

•  автономія волі сторін (означає можливість самостійно й вільно проявляти та формувати свою волю) і диспозитивність (надає пра­во сторонам визначати характер власних взаємовідносин у межах, встановлених законом, у відповідних випадках формувати свої пра­ва та обов’язки; вони мають також можливість вибору між декілько­ма варіантами поведінки);

•  особливий спосіб вирішення спорів між учасниками цивільних пра­вовідносин - закон надає можливість учасникам цивільних право­відносин вирішувати спори, що виникають між ними, або безпо­середньо учасникам конкретних відносин на підставі взаємної домовленості чи спеціально створеним для розгляду таких спорів державшім органам або третім особам. Спори розглядаються судом загальної юрисдикції, господарським, третейським судом після по­дачі відповідного позову однією зі сторін.

- наявність майнової відповідальності сторін - сторона, котра не виконала зобов’язань або виконала його неналежним чином, несе цивільно-правову відповідальність майнового характеру.

Отже, цивільне право*- це сукупність правових норм, які на засадах юридичної рівності сторін регулюють майнові, особисті немайнові та від­носини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності.

2. Принципи цивільного права

Під принципами цивільного права розуміють основні засади, на яких здійснюється регулювання цивільно-правових відносин. Принципи цивільного права відображають найбільш характерні його властивості. Застосування конкретних норм права можливе лише з урахуванням положень, які містять загальні принципи права.    Становлення і розвиток цивільного права базується як на загальноправових принципах, так і на галузевих. Загально-правові принципи містяться в Конституції України. Вони поширюються на всі галузі права.    Галузеві принципи закріплені у ст. З ЦК:    - неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини. Тобто органи державної влади і самоуправління не повинні втручатися в приватне життя особи, визначати її місце в суспільстві, диктувати характер поведінки;    - неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Держава надає рівну правову охорону власності незалежно від її форм та видів. Підстави і порядок позбавлення права власності регламентовані законом (конфіскація, реквізиція);    - свобода договору. Цей принцип реалізується шляхом: а) вільного вибору контрагентів; б) вільного обрання виду договору; в) вільного формування умов, на яких договір укладається;    - свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. Не допускається адміністративне втручання в підприємницьку діяльність. Водночас керуючись інтересами публічними, держава за певних умов може регламентувати певні відносини (наприклад, обов'язковість ліцензування медичної діяльності);    - судовий захист цивільного права та інтересу. Суд зобов'язаний розглянути будь-який спір, що стосується захисту законних прав і свобод особи;    - справедливість, добросовісність та розумність. Суд не повинен стояти на формальних позиціях при захисті порушених прав.       Наявність законодавчого переліку принципів не є перешкодою до виявлення у цивільному праві й інших правових засад. Принципами цивільного права виступають також: принцип поєднання інтересів особи та суспільства; принцип недопущення здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх призначенню, та ін.

3. Система та функції цивільного права.

Функції цивільного права становлять правові категорії, які відображають елементи змістовної характеристики зазначеної правової галузі й характеризують її в цілому, тому мають суттєве методологічне значення для пізнання явищ, що охоплюються предметом цивільного права. Загальноправовими функціями, що виявляються на цивіліс- тичному рівні, є: 1)    інформаційно-орієнтуюча функція — ознайомлення суб’єктів цивільних відносин із концепцією прав людини (приватної особи), принципами визначення положення приватної особи, загальними тенденціями правового регулювання у цій сфері тощо; 2)    виховна (попереджуючо-виховна, превентивна) функція — виховання поваги до права взагалі, цивільних прав інших осіб, правопорядку тощо; 3)    регулятивна функція — упорядкування цивільних відносин, наданні прав та обов’язків учасникам цих відносин, встановленні правил поведінки суб’єктів цивільного права; 4)    охоронна (захисна) функція — забезпечує юридичну можливість захисту порушених суб’єктивних майнових чи особистих прав і сприяє їх певній нормалізації шляхом визначення правових засобів належного виконання цивільних прав та обов’язків, встановлення заходів щодо захисту і відповідальності за цивільні правопорушення тощо. Специфічними цивілістичними функціями у сфері цивільних відносин є: а)уповноважуюча — цивільне право створює нормативну базу, передумови для саморегулювання у сфері приватного права, віизначає принципи внутрішнього регулювання, яке здійснюється шляхом укладання правочинів учасниками цивільних правовідносин; б) компенсаційна— забезпечує можливість відновлення порушених цивільних прав та інтересів на еквівалентній основі; в) превентивна функція — відповідні законоположення набувають попереднього інформагивно- ІШш І сигнального значення запобіжного засобу, своєрідного стимулювання особи утримуватися від певних правопорушень, від посягань на суб’єктивні права інших осіб (ст.ст. 623, 624, 1192 ЦК тощо). Система цивільного права— це сукупність окремих частин — підгалузей, інститутів, субінститутів, цивільно-правових норм, що знаходяться у внутрішньому логічному зв’язку і залежності між собою. Цивільно-правові норми — правові приписи, які регулюють особисті немайнові та майнові відносини їх учасників. Цивільно-правовий інститут — це певні групи цивільно- правових норм, що регулюють однорідні відносини (напр., юридична особа). Субінститут — складова цивільно-правового інституту, яка є групою цивільно-правових норм, що регулюють однорідні відносини у межах певного інституту (напр., інститут купівлі-про- дажу має такі субінститути: роздрібна купівля-продаж, поставка тощо). Сукупність юридичних інститутів, які регулюють однорідні відносини, складають підгалузь цивільного права (напр., однією з п’яти підгалузей цивільного права України є особисті немайнові права фізичної особи). Цивільне право України поділяється на Загальну й Особливу частини. Норми першої мають свої загальні положення у таких інститутах як право власності, інститут послуг тощо. Спеціальну частину цивільного права утворюють норми про: особисті немайнові права фізичної особи; право власності та інші речові права; право інтелектуальної власності; зобов’язальне право; спадкове право.

4. Поняття та зміст цивільних правовідносин.

Цивільні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, пов'язані з інтелектуальною власністю та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають носіями цивільних прав та обов'язків.

Наприклад, укладаючи договір купівлі-продажу, продавець і покупець водночас виступають і учасниками відносин, які регулюються нормами цивільного права. Так, відповідні статті ЦК України покладають на продавця обов'язок передати товар, а покупця - оплатити його.

Зміст цивільних правовідносин

Зміст цивільного правовідношення складають права та обов'язки його учасників. Право, яке входить у зміст цивільного правовідношення - це суб'єктивне цивільне право, тобто право, що належить конкретній особі. У цілому під суб'єктивним правом розуміють встановлену законом міру дозволеної поведінки правомочної особи.

Суб'єктивний цивільний обов'язок - це встановлена законом міра належної поведінки зобов'язаної особи. У цивільному праві один із учасників правовідношення для задоволення своїх потреб має правомочність на вчинення певних дій, а інший несе відповідно цим правомочностям обов'язки. Останні за своїм характером повністю відповідають змісту суб'єктивного права. Так, праву позикодавця вимагати повернення боргу - відповідає обов'язок боржника повернути борг. Здійснення суб'єктивного права власника полягає в його правомочностях щодо володіння, користування та розпорядження майном, а цьому праву відповідають обов'язки інших осіб не створювати перешкод власникові у здійсненні цього права.

5. Види цивільних правовідносин.

Класифікація цивільних правовідносин має не лише суто теоретичне, а й практичне значення, оскільки дозволяє правильно застосувати норми цивільного права у кожному конкретному випадку. Традиційно вирізняють такі види цивільних правовідносин:

1) майнові та особисті немайнові.

Майнові правовідносини спрямовані головним чином на задоволення матеріальних інтересів сторін. Більшість цивільних правовідносин є майновими (відносини власності, договірні, щодо відшкодування заподіяної шкоди тощо). Особисті немайнові правовідносини пов'язані з охороною індивідуальності людини та з нематеріальними благами, які належать громадянину а народження і є невідчужувані від нього (честь, гідність, ділова репутація тощо);

2) абсолютні та відносні.

В абсолютних правовідносинах правомочній особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб. Так, у відносинах власності зобов'язаною стороною виступають усі особи, які оточують власника, оскільки ніхто з них не може порушувати права власника щодо володіння, користування та розпорядження річчю. У відносних правовідносинах правомочній особі протистоїть певна особа. Так, за договором купівлі-продажу продавець має право вимагати оплати товару від конкретного покупця, а покупець - відповідно передачі речі від конкретного продавця;

3) речові та зобов'язальні.

У речових правовідносинах права можуть бути здійснені їх носієм самостійно. Так, власник користується своєю річчю і не потребує сприяння інших осіб. У зобов'язальних правовідносинах реалізація права передбачає певні дії зобов'язаної особи: продавець реалізує своє право на отримання грошової суми, якщо покупець виконає обов'язок щодо її сплати.

6.Юридичні факти. Поняття. Види.

Юридичні факти у цивільному праві — це факти обставини, з якими норми цивільного права пов´язують встановлення, зміну, припинення, поновлення тощо цивільних прав і обов´язків.

юридичними фактами є:

- акти цивільного законодавства;

- адміністративні акти (акти управління);

- рішення суду;

7. Правоздатність та дієздатність фізичної особи.

Цивільна дієзданість-це здатність фізичної особи набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки(ст.39).Враховуючи різні фактори закон розрізняє:

-часткова дієздатність (до 14 років)самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, здійснювати особисто немайнові права на результати інтелектуальної творчої діяльності;

-неповна(14-18)-право розпоряджатися своєю заробітною платою,стипендією бути учасником (засновником) юр.осіб,якщо це не заборонено законом, самостійно укладати договори з банком, розпоряджатися ними.

-повна цивільна дієздатність-це здатність громадянина власними діями набувати і здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, брати на себе і виконувати будь-які обов’язки.

Згідно ст.25ЦК цивільна правоздатність-це здатність мати цивільні права та обов’язки, вона виникає в момент народження людини і припиняється її смертью. Вона не залежить від віку і стану здоров’я.

8.Визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Оголошення фізичної особи померлою.

Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. 

9. Поняття та ознаки юридичної особи.

Юридичною особою- є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Ознаки юридичної особи:

1. Наявність відокремленого майна- здатність юридичної особи бути єдиним носієм певного майнового права;

2.  Участь у цивільному обігу від власного імені - означає можливість для юридичної особи незалежно від громадян або юридичних осіб, які її створили, набувати та здійснювати цивільні права та нести обов'язки;

3. Здатність нести самостійно майнову відповідальність -  кожна юридична особа самостійно несе майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах закріпленого за нею майна.