34. Радянський Рух Опору в Україні в роки Другої світової війни.

Рух опору – антифашистський націон.-визвольний рух у роки Другої світової війни проти нім., італійських і японських окупантів та їх союзників.

Партизанський рух (1942р. – створення Українського штабу партизанського руху на чолі з Т.Строкачем; діяльність в Україні партизанських загонів на чолі з О.Сабуровим, М.Наумовим, С.Ковпаком та ін..)

Підпільний рух (діяльність в Україні в роки війни 23 обкомів КП(б)У та 9 підпільних обкомів комсомолу, усього діяло понад 3,5 тис. підпільних організацій і груп).

Форми боротьби:

- диверсії на ворога, знищення ліній зв’язку, доріг, мостів;

- розгром ворожих штабів, гарнізонів;

- збір розвідувальних даних;

- розповсюдження листівок, газет із закликами до боротьби проти окупантів;

- рейди в тил ворога.

У результаті партизанський та підпільний рухи перетворилися на важливий чинник перемоги над ворогом.

Рух, у якому в 1940р. відбувся розкол на ОУН(М) на чолі з А.Мельником та ОУН(Б) на чолі з С.Бандерою. Члени ОУН не зійшлися в поглядах на методи досягнення мети – створення незалежної України: бандерівці робили ставку на власні сили, а мельниківці покладали великі надії на Німеччину.

Національна течія зберегла ідею незалежності України й зробила свій внесок у розгром німецько-фашистських загарбників.

35. Участь оун-упа у Другій світовій війні. «Акт проголошення відновлення Української держави». С.Бандера.

30 червня 1941 р. в будинку «Просвіти» у Львові було проголошено Акт відновлення Української Держави. На башті Князівської гори було піднято національний прапор. Львівська радіостанція повідомила про Акт населення України і передала благословіння митрополита Андрія Шептицького з цієї нагоди. На цій події були присутніми понад 100 чільних представників зі всієї України, а також представник УГКЦ Йосиф Сліпий.

Акт 30 червня 1941 р. засвідчив усьому світові і, зокрема, Німеччині, що український народ є законним господарем на своїй землі і буде її боронити власними грудьми перед кожним, хто намагатиметься потоптати волю України.

Звістку про відновлення Української держави понесли на Східну Україну 6 тисяч бандерівців, розділені на три похідні групи, які творили українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший із них був на Дніпропетровщині (5000 осіб), Кіровоградщині (1100), а також на Донбасі і в Криму.

Найскладнішими і найактуальнішими проблемами історії національно-визвольного руху в роки радянсько-німецької війни є:

− суперечлива ситуація, що склалася в рядах ОУН напередодні і початку радянсько-німецької війни;− взаємовідносини ОУН-УПА і Німеччини на різних етапах Другої світової війни;

− становлення, озброєння, численність та участь у бойових діях УПА;

− вклад і оцінка національно-визвольного руху в перемогу над фашизмом і боротьбу проти тоталітаризму.

Міжфракційні суперечності в національно-визвольному русі загострились після вбивства лідера ОУН Євгена Коновальця в 1938 р. Їх суть полягала в тому, що ветерани проводу українських націоналістів (ПУН) – А. Мельник, Я. Боровиковський, М. Сціборський та ін., які перебували в еміграції, схилялися до більш поміркованих дій, робили ставку на поступове "повзуче" встановлення української державності, відстоювали пронімецьку орієнтацію. Так почалося паралельне існування двох українських націоналістичних організацій: ОУН-Б – революційна, або бандерівська і ОУН-М – мельниківська.

Мета в них була одна – незалежність України, шлях її досягнення відрізнявся в залежності від конкретних історичних умов і ситуації.

Із наближенням радянсько-німецької війни обидві течії ОУН орієнтуються на Німеччину, сподіваючись, що ця подія прискористь становлення української державності.

З метою створення осередку власних збройних сил ОУН-Б укладає угоду з німецьким військовим командуванням про формування військового легіону українських націоналістів.

З початком бойових дій Німеччини проти СРСР ОУН-Б перейшла до реалізації своєї мети: 30 червня 1941 року у Львові, захопленому німцями, бандерівці провели Українські національні збори (установчі), які ухвалили “Акт про відновлення Української держави”. Обрано українське державне правління на чолі із Я. Стецьком. Реакція Берліна на відновлення української державності була швидкою, різкою і негативною. Невдовзі С. Бандеру, Я. Стецька та інших лідерів ОУН було заарештовано і ув’язнено в концтабір Заксенхаузен. Невдачею закінчилися всі спроби ОУН-мельниківців, спрямовані на “повзуче” відновлення української держави через лояльне ставлення до німецької окупаційної влади, але навіть такі дії суперечили планам гітлерівців. Вже у вересні 1941 р. пройшла хвиля арештів бандерівців, а в грудні розпочались репресії і проти мельниківців. ОУН переходить в підпілля, її провідні лідери переконались, що окупант коричневий ще більш жорстокий, ніж червоний. Становлення оунівського підпільного партизанського руху почалося в середині 1942 р., повстанці виконували функції оборони місцевого населення від окупаційних властей, зривали акції вивезення молоді до Німеччини.

Офіційною датою народження УПА став день 14 жовтня 1942 р., приурочений до дня покровительки Війська Запорозького Покрови Святої Богородиці. З серпня 1943 року роз'єднані українські військові формування.

На одному з етапів війни відбулася ще одна неоднозначна подія в історії українства – створення дивізії СС "Галичина". Зазнавши поразки під Сталінградом, керівництво вермахту врешті схвалило проект створення українського збройного формування, але тільки з населення Галичини. Цей проект одразу був підданий жорсткій критиці з боку ОУН-Бандери, бо він вносив розкол в національний рух опору, перетворював галицьку молодь на гарматне м'ясо, значно обмежував національні і військові інтереси українства, протиставляв "галичан" і "українців-наддніпрянців", давав підставу радянській пропаганді говорити про співпрацю українських націоналістів з німцями.

Проте, в ситуації, коли нависла загроза повернення радянського тоталітаризму, коли знову появилася наївна надія на допомогу і розуміння української справи з боку німців, коли, як зауважив митрополит А. Шептицький, "немає майже такої ціни, яку не треба б дати за створення української армії", лідери мельниківської фракції ОУН пішли на цей крок.

Участь в організації дивізії СС "Галичина" в 1943 р. розцінюється як військове співробітництво з німецькою владою, вона відображає певну політичну обмеженість галицького націоналістичного консерватизму, давню наївну надію на доброго союзника.