25. Політика суцільної колективізації та розкуркулення в Україні. Її соціально-економічні наслідки.

Колективізація с/г – процес докорінної перебудови аграрного сектора, ініційований більшовицьким керівництвом наприк. 1920-х. Передбачав перетворення дрібних індивідуальних госп. на колективні підприємства (колгоспи) для встановлення цілковитого контролю держави за с/г виробництвом. Роль аграрного сектора полягала в тому, щоб дати необхідну кількість хліба для експорту, зростаючих пром. центрів і армії, а також забезпечити пром. необхідністю кількістю робочих рук і техн. сировиною. Допомогти вирішити ці завдання могла кооперація. Рішення 15-го з’їзду більшовицької партії (1927) передбачали повільний, поступовий, добровільний процес кооперації.

Зміна почалася після поїздки Й.Сталіна до Сибіру і вжиття надзвичайних заходів під час заготівлі хліба у лютому 1928. «Уральсько-сибірський» метод заготівель базувався на принципі самообкладання, з допомогою якого село фактично розкуркулювалось. Сталін і його оточення були переконані в тому, що потреби індустріалізації простіше можна задовольнити, спираючись не на 25-30 млн індивідуальних сел. господарств, а на 200-300 тис. колгоспів. Восени 1928 в Україні було колективізовано лише 4% селянського землекористування. Селян почали насильно заганяти до колгоспів.

Основну протидію цей процес викликав з боку заможного селянства,що отримало назву «куркулів». Тому колективізація супроводжувалася «політикою ліквідації куркульства як класу».

Перша хвиля розкуркулення прокотилася Україною в січні березні 1930 і охопила 309 районів, де налічувалося 2524 тис. сел. господарств. За станом на 10 березня під розкуркулення підпало 61887 господарств. Селяни чинили опір сталінській політиці. У Херсонському, Вінницькому, Чернігівському, Одеському округах відбулися збройні виступи селян.

Зрозумівши, що ситуація погана Сталін у колективізації звинуватив місцеву владу. Почався масовий вихід селян із колгоспів. На тх, хто виходив із колгоспів й повертався до індивідуального господарювання, чекали підвищені податки, їм відводилися гірші землі, а колгоспникам держава гарантувала пільги та кредити. Восени 1930 у колгоспах залишилося менше 1/3 сел. дворів.

Швидкими темпами і жорстокими методами проводилося «розкуркулення». Протягом 1930 з України було депортовано майже 75 тис. сел. родин. За період 1929-32 в Україні поголів’я великої рогатої худоби скоротилося на 41,8%, коней – на 33,3%, свиней – на 62,3%, овець – на 74%.

Головним наслідком колективізації став індустріальний стрибок, за який заплачено жертвами насильницького розкуркулення і голодомору, втратою селянами відчуття хазяїна, деградацію аграрного сектора.

26. Життя українців часів сталінського Терору 30-их рр..

Громадсько-політичне життя України наприкінці 20-х - у 30-х рр. розвивалося під впливом суперечливих факторів. Соціальний склад населення змінився. Зникли економічно активні в 20-ті р. категорії приватних торговців, власників підприємств, збільшилася кількість робітників - з 1770 тис. до 4578 тис. чол. Джерела поповнення робітничого класу були різноманітні, але переважало село. Вперше в історії України більше половини робітників становили українці.

Загальна чисельність службовців і спеціалістів народного господарства, освіти, культури, науки зросла з 549 тис. у 1928 р. до 2 млн чол. у 1940 р. Понад 25 % їх мали середню і вищу освіту.

Розвивалися міста. У 1926-1939 рр. кількість міських жителів УСРР подвоїлася і досягла третини населення, що загострило житлову проблему. У 1920 р. українці серед міських жителів УСРР становили лише третину, з 1939 р. - понад 58 %.

Переміщення людей з одних соціальних груп до інших супроводжувалося швидкою ломкою їхньої психології, способу життя. Ці процеси були наслідком прямого насильства влади і тому сприймалися болісно.

Масові репресії.

Сталінські ставленики в Україні стали провідниками політики масового терору, який розгорнувся тут у 30-х роках.

Репресії – захід державного примусу, покарання.

Причини репресій: прагнення Й.Сталіна захистити й зміцнити свою владу, масова звичка до насильства.

Хвилі терору в Україні.

Перша хвиля (1928-1931рр.) – розкуркулення, депортації, боротьба проти відомих укр. громадських діячів та інтелігенції.

Друга хвиля (1932-1935рр.) – голодомор, репресивний спалах після вбивства 1 грудня 1934р. С.Кірова.

Третя хвиля (1936-1938 рр.) – доба великого терору.

Розгорнуті в 30-ті роки в Україні масові репресії охопили всі категорії населення: представників партійного й державного апарату, військових, науковців, робітників, селянство.

В Україні не уникла репресій більшість керівників КП(б)У ( Е. Квірінг, X. Раковський, Ю. Коцюбинський, С. Косіор, Ю. Медведєв, В. Чубар і багато інших.). Кількісний склад КП(б)У з 1933 по 1938 р. зменшився на 266,3 тис. чол. - майже наполовину.

Унаслідок сталінських репресій у другій половині 30-х років була обезглавлена армія. Був повністю знищений весь штаб Київського військового округу, Харківський військовий округ.

Жертвами сталінської сваволі в Україні стали мільйони людей. Звичайно, більшість із них не була представниками партійного чи державного апарату.