1. Українські землі у складі Російської імперії та Австро-Угорщини напередодні Першої світової війни.

Напередодні Першої світової війни українські землі продовжували залишатися у складі двох імперій - Російської та Австро-Угорської. Вони різнились рівнем економічного і соціального розвитку, освіти та культури, адміністративним устроєм. Обидві імперії проводили імперську політику, спрямовану на знищення національної самобутності населення і колоніальну експлуатацію цих земель. Найбільших утисків у національному відношенні зазнавало українське населення під владою владою імперії. Національна політика австрійського уряду, хоча і була м'якшою, вела до розпалення українсько-польського конфлікту в Галичині.

Економічно більш розвинутими були українські землі у складі Російської імперії, особливо Південь і Схід України. Донбас став вугледобувною і металургійною базою Російської імперії.

У той же час на українських землях у складі Австро-Угорської імперії промислових підприємств майже не було. Єдиними галузями, що розвивалися, стали лісообробна, нафтодобувна, харчова. Селянство потерпало від малоземелля, і значна частина населення змушена була емігрувати.

Перша світова війна, на порозі якої опинився світ, носила загарбницький характер з боку обох ворогуючих блоків. На українські землі претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина і Румунія.

Росія, яка на міжнародній арені виставляла себе захисником слов'янських народів, прагнула завершити справу російських царів - об'єднати всі землі Київської Русі під своєю зверхністю. В ході війни вона намагалась оволодіти Галичиною, Буковиною, Закарпаттям. Загарбання цих земель мало за мету придушити гніздо "мазепинства", яке поширювало свій вплив на Наддніпрянську Україну. Всі плани російського генерального штабу вістря наступу російської армії спрямовували в Галичину.

Австро-Угорщина, у свою чергу, зазіхала на Волинь і Поділля. Напередодні війни австрійський імператор обіцяв українським політичним діячам, що на українських землях Австро-Угорщини і землях, відторгнутих від Росії, буде створено окрему адміністративну одиницю з широкими автономними правами під зверхністю Австро-Угорщини.

Широкі плани щодо України розроблялись у Німеччині - як з боку військових, так і з боку промисловців і політиків. Так, один із найвпливовіших німецьких промисловців Август Тіссен заявляв:"Росія повинна віддати нам прибалтійські провінції..., частину Польщі і Донецький басейн з Одесою, Кримом і Приазов'ям...". У 1897 р. німецький публіцист Пауль Рорбах писав:"Хто володіє Києвом, той має ключ від Росії". Особливо привабливою Україна з її сировинними і продовольчими запасами стала для Німеччини на завершальному етапі війни, коли її власні ресурси були вичерпані.

2. Формування українського національного руху в Галичині й Надніпрянській Україні

У Галичині розгорталося студентський рух за відкриття національного університету, яке підтримувала Українська соціал-демократична партія Галичини і Буковини. У Наддніпрянській Україні суспільно-політичний рух стало активізуватися з 1910 р. Українці змушені були воювати у складі ворогуючих військово-політичних блоків. Більша частина галицького громадянства підтримала Австро-Угорщину проти царської Росії. У Львові 1 серпня 1914 р. засновано Головну Українську Раду на чолі з К. Левицьким, які підтримували Австро-Угорщину. Основною рушійною силою українського національного руху була національна інтелігенція, учнівська молодь, які прагнули до створення української держави. У роки війни український національний рух зазнав жорстоких переслідувань. Було закрито "Просвіти", українські видавництва, газети "Рада", часописи - "Дзвін", "Україна", "Літературно-науковий вісник". Зазнав переслідувань і був засланий до Симбірська, потім до Казані і Москви М. Грушевський.

Основні напрямки національно-визвольного руху:

1) Союз визволення України (Спілка Визволення України - СВУ)(Галичина)

4 серпня 1914 р. у Львові був створений СВУ - Д. Донцов, В. Дорошенко, А. Скоропис-Йолтуховский. СВУ відкрито проголосив своїм завданням відділення України від Росії та співпраця з урядами Німеччини та Австро-Угорщини. Після початку війни СВУ організував активну видавничу і агітаційну діяльність.

2)Національно-ліберальний напрямок. ТУП.(Наддніпрянщина)

«Товариство українських поступовців» було утворено в 1908 р., яке виступало за автономію України в складі федеративної Росії. Петлюра, М. Шаповал, В. Винниченко і А Вязлов, Є. Чикаленко, М. Міхновський.

3) Націонал-радикальне напрямок.

Представники цього напряму - В. Липинський, В. Шемет, Т. Локоть . Загальні моменти їх поглядів і діяльності:

1) викладання українською мовою у початковій школі;

2)боролися за відновлення національної самосвідомості.

4) Молодіжний рух Наддніпрянщини

1) У квітні 1915 р. в Харкові відбувся з'їзд представників молоді Лівобережної України, на якому була заснована організація «Юнацька спілка». До її складу увійшли головним чином студенти Харкова. Метою «Спілки» була проголошена боротьба «за кращу долю робочого народу». Ряд гуртків закликав до боротьбі проти Росії та допомоги Німеччини та Австро-Угорщини.

2)«Українське національне коло» або «Коло незалежних». Одночасно утворилася «Украінська Студентська громада».

Вони виступали:

• за бойкот «московської культури» на всій території України;

• за національну автономію України.

3) Нелегальні гуртки студентів і учнів для пропаганди українських ідей виникли і в інших містах.