1.3.Риси камерності у творчості Віталія Губаренка.

У даному підрозділі проведено аналіз музичного мистецтва 60 – 80-х років ХХ століття; створено перелік композиторів, які працювали у цей період та безпосередньо музичне «шістдесятництво»; висвітлено загальні тенденції музичного розвитку в творчості митців (схильність до камернізації жанрів). А також розглянуто індивідуальний стиль письма Віталія Губаренка; висвітлено вплив сучасників на погляди композитора; сформульовані характерні риси творчого письма Віталія Губаренка, а саме тенденція до камерності:

• Зазначимо, що творча орієнтація спрямована на класично-романтичні традиції, які композитор жанрово синтезує утворюючи так званий «гібрид», наприклад: симфонія-балет «Ассоль» ор. 25, опера-балет «Вій» ор. 32, подвійний концерт – третій концерт для двох скрипок та з оркестром ор. 36, опера-ораторія «Згадайте, братія моя…» ор. 43 та інші;

• Формування оновленого авторського письма Віталія Губаренка відчутна починаючи зі творчого доробку 70-х років, який є ретроспективою епохи «шістдесятництва». У творах даного періоду композитор викристалізовує та через тенденцію суб’єктивної авторської камернізації централізує образ Людини. Образність творів полягає у зосереджені на самопізнанні, ролі «я» у бутті. Це спричиняє внутрішнє загострення психологічно-особистісної сфери, пошуку духовної константи, обмеження образної амплітуди у творах, що спричиняє тонку деталізацію музичного матеріалу;

• Хоча кількісно образів у творах обмежено, проте емоційний стан їх переповнений. Він трансформується виходячи з драматургічних обставин музичної побудови, а також митець дає власне трактування, тобто співпереживає разом з героями, відчуває спорідненість і близькість;

• У творах важливу роль відіграє лейттематизм, який композитор використовує як смислову одиницю, трансформуючи у процесі розвитку музичного матеріалу;

• Композитор відходить від класичного оркестрового складу, підпорядковуючи до камерного. Вагому роль надає духовій, а особливо струнній групам. Віталій Губаренко наділив даний інструментарій власним «голосом», який за творчим письмом та тембровою природньою специфікою інтонаційно близький людському;

• Загалом кожен твір митця – це унікальний витвір у музичній площині, оскільки Віталій Губарнко завжди залишався у пошуку оригінальних естетично-ціннісних творчих завдань, постійно ускладнюючи їх, віднаходив усе нове, удосконалював набуте. Тому можна вважати тенденцію до камернізації проявом лаконічності та довершеності у творчості композитора.

РОЗДІЛ ІІ. Теоретичний аналіз вокальних циклів Віталія Губаренка.

Складається з таких підрозділів:

2.1. Образ «героя свого часу» у вокальних етюдах «Барви та настрої» на слова Івана Драча;

2.2. Прояви камерності у вокальному циклі «Простягни долоні» на слова Володимира Сосюри;

2.3. Риси камерності у вокальному циклі «Осінні сонети» на слова Дмитра Павличка.

2.1. Образ «героя свого часу» у вокальних етюдах «Барви та настрої» на слова Івана Драча.

У даному підрозділі вказується значення Івана Драча в українській літературі, загальну ідейність поглядів; розглядається поетичне першоджерело – збірка «Соняшники» та вказуються причини обрання композитором лише 4-х етюдів; детально теоретично аналізується кожен етюд: «Сонячний», «Фіалковий», «Нічний», «Лебединий»; у висновку обґрунтовується назва вокального циклу та драматургічна сторона, підкріплюючись на висвітленому теоретичному аналізі, а саме образу «героя свого часу» у вокальних етюдах «Барви та настрої» на слова Івана Драча «у контексті творчості Губаренка сприймаються як серія характерних ескізів до майбутнього портрету сучасника. Слово і музика існують тут у складному контрапункті самостійних художніх образів та змістів. Здається, що поет і композитор працюють, так би мовити, у різних техніках. Один збирає у своїх віршах барви життя, схоплюючи його живу предметність, інший – підбирає для музичного втілення настрої та почуття»¹. Композитор вміло викоріняє за тематичною та образною сферами «сутінковий» триптих, що спричиняє вважати даний феномен як тенденцію до камернізації письма. Тому «Сонячний» етюд представляє собою незалежний від рамок вокального циклу твір, який надмірно емоційно-переповнений яскравою гармонічною палітрою, що спричиняє у деякій мірі важкість сприйняття та уявлення «затемнення». Ідея даної мініатюри полягає у розкритті ролі образу «героя свого часу» як митця-продавця, котрий бажає показати людству свою цінність, зрозуміти своє значення та побачити красу у повсякденні.

«Сутінковий» триптих представляє собою зосередженість на ліричних переживаннях героя-сучасника. Віталій Губаренко вдається до поглиблення у внутрішню сферу шляхом сонатно-драматургічного принципу, а саме: «Фіалковий» – експозиція теплих почуттів героя до коханої; «Нічний» – пристрасне та метафоричне оспівування краси жіночого ідеалу, а також вагання героя у взаємності; «Лебединий» – замріяне та дещо сонне відчуття щастя в єдності закоханих. Спорідненість даних вокальних етюдів полягає не лише у драматургії та образно-тематичній площинах, а й у розвитку музичного матеріалу. Квінтова лейтінтонація у «Фіалковому» розгортається у середній частині «Нічного», а мінорно-мажорна мінливість бурхливої середини триптиху породжує гармонічну основу для «Лебединого».

Отже, вокальні етюди «Барви та настрої» представляють собою циклічну низку творів на розвиток однієї з емоційних «технік», а образ «героя свого часу» «зовсім не нагадує горду постать на скелі. Герой Губаренка не шукає самотності, навпаки, боїться її»², а лірика – тонка та глибока, котра, здається, доторкається до сердець кожного.