3. Методи дослідження серцево-судинної системи

Дослідження серцево-судинної системи спортсменів проводять за методикою, прийнятою у клінічній практиці. Вона включає: розпитування, огляд, перкусію, пальпацію та аускультацію серця, інструментальні методи дослідження.

Під час розпитування (збору анамнезу) з’ясовують наявність у спортсмена аритмії, скарг на неприємні відчуття в ділянці серця, серцебиття, тощо; уточнюють їхню тривалість, інтенсивність, зв’язок із фізичними навантаженнями, емоційними факторами, перенесеними захворюваннями тощо.

Під час огляду звертають увагу на колір шкіри, стан стоп і гомілки, форму грудної клітки, наявність вираженої пульсації шийних судин, які вказують на порушення функції системи кровообігу.

Методом перкусії визначають межі відносної та абсолютної слабкої чуттєвості серця. За допомогою аускультації (опосередкованій та безпосередній) виділяють звукові явища у різних точках серця, що є особливо важливим у діагностиці додаткових тонів органічних та функціональних шумів серця.

3.1 Вимірювання пульсу та артеріального тиску

Вимірювання пульсу (пульсометрія) та АТ є основним методом у діагностиці функціонального стану серцево-судинної системи. Лікарі зі спортивної медицини, реабілітологи, тренери-педагоги певною мірою повинні володіти цими методами.

Найпростішим методом визначення пульсу є його прощупування – пальпаторний метод. Найчастіше його досліджують на променевій артерії в нижній чверті передпліччя завдяки прикладанню вздовж артерії двох пальців (II і III). Пульс, як правило, підраховують за трьома 10-секундними відрізками. Точність виміру частоти пульсу за 10-секундними відрізками після фізичного навантаження дорівнює ± 10%.

В нормі пульс у дорослої людини – 70 – 75 уд. в хвилину.

Таблиця 1. Нормальна ЧСС у різному віці

Вік	Частота пульсу
До 1 місяця	140 – 160
6 місяців	130 – 135
1 рік	120 – 125
2 роки	110 – 115
3 роки	105 – 110
5 років	100
8 років	90 – 100
10 років	80 – 85
Старше 12 років	70 – 75

При підвищенних показниках частоти пульсу більш 20 % від норми називається тахікардією. При зниженних показниках частоти пульсу більше ніж 20 % називається брадикардією.

Для отримання більш достовірних показників використовують таблицю, розроблену С. М. Дедковським (табл. 2). За таблицею знаходять графу, в якій визначають частоту пульсу в перерахуванні за 1 хвилину після того як визначили час (у секундах), на 20 ударів.

Частоту серцевих скорочень (ЧСС) визначають переважно аускультативним методом. У тому разі ЧСС, як правило, підраховують за трьома 10-секундними відрізками за допомогою фонендоскопа, який розміщують в області серця.

Пульсометрію також проводять за допомогою спеціального обладнання – інструментальний метод. Він набув найбільш широкого застосування в практиці спорту високих досягнень, під час проведення науково-дослідних обстежень спортсменів тощо.

Пульсометрію (безпосередню) проводять за допомогою різних приладів: секундомірів, пульсотахометрів, пульссуматорів різних конструкцій тощо.

Пульсометрію на відстані (до 20 – 30 м і більше) проводять під час виконання фізичних вправ. Для цього використовують одноканальні і багатоканальні радіотелеметричні системи типу «Спорт-1», «Спорт-4» тощо.

Таблиця 2. Частота пульсу за 1 хвилину за часом виміру на 20 ударів

Десяті частки секунди	Секунди
	6	7	8	9	10	11
0	200	172	150	134	120	109
1	196	169	148	133	118	108
2	194	166	146	132	117	107
3	190	164	144	130	116	106
4	188	162	142	128	115	105
5	184	160	140	127	114	104
6	182	158	138	126	113	103
7	178	156	137	125	112	102
8	176	154	136	123	111	101
9	174	152	135	121	110	100

Графічну реєстрацію ЧСС можна отримати за допомогою електрокардіографа. У тому разі ЧСС визначають за спеціальною формулою або підраховуючи кількість зубців R за 1 хвилину, знятих у II стандартному відведенні. Для цього використовують електрокардіографи зі зміненою конструкцією окремих вузлів, що дає можливість робити запис ЕКГ під час дуже сповільненої (8 – 10 мм/с) швидкості руху стрічки¹.

Варіантом графічної реєстрації ЧСС є метод варіаційної пульсометрії, розроблений В. В. Паріним і Р. М. Баєвським (1978) для визначення тонусу вегетативної нервової системи (ВНС). Сам метод засновано на обробці інтервалів R-R електрокардіограми, тобто тривалості серцевих циклів.

Реєструють до 100 циклів. Тонус ВНС характеризують вегетативним показником ритму (ВПР), який розраховують згідно з формулою:

де А_мо – амплітуда моди величини тривалості циклів, що найчастіше зустрічається; R – R_max – максимальна тривалість серцевого циклу; R – R_min – мінімальна тривалість серцевого циклу.

Застосування цього методу має велику ефективність під час тривалих індивідуальних спостережень за спортсменами. У зв’язку з високою варіативністю результатів оцінку ВПР визначають шляхом порівняння поточних результатів із попередніми. Збільшення ВПР свідчить про перевагу симпатичного тонусу, значне напруження ВНС.

Графічна реєстрація ЧСС можлива також за допомогою ЕКГ.

Визначення артеріального тиску входить до обов’язкового мінімуму лікарських обстежень. Його треба проводити за єдиною методикою, яку було прийнято ВООЗ у 1962 р.

Існують такі методи визначення АТ:

1. Аускультативний метод (метод М.С. Короткова). Найбільш поширений метод у практиці медицини та спорту;

2. Пальпаторний метод. Дослідження проводяться аналогічно аускультативному методу, але без аускультації судин. Метод має значну погрішність (у визначенні) АТ порівняно з першим методом: (± 10 мм рт. ст.). У практиці спортивної медицини його застосовують рідко.

3. Тахоосцилографічний метод за М.М. Савицьким.