30. Міжбанківські розрахунки. Система електронних платежів нбу.

Важливим елементом грошових розрахунків є міжбанківські розрахунки. Вони є обов’язковою передумовою міжгосподарських розрахунків, що здійснюються між економічними суб’єктами – клієнтами різних банків (переказувати кошти з банку платника в банк одержувача) .Крім того, між банками як самостійними економічними суб’єктами виникає багато відносин, які зумовлюють їх власні взаємні платежі – міжбанківські кредитні відносини, купівля-продаж валюти, цінних паперів, надання послуг тощо.

Міжбанківські розрахунки – це система здійснення та регулювання грошових вимог та зобов‟язань, які в иникають між банками, їх філіями та клієнтами.Для забезпечення міжбанківських розрахунків створюються спеціальні платіжні системи. В Україні створена досить оперативна, ефективна й надійна система міжбанківських розрахунків – Система електронних платежів (СЕП), що відповідає світовим стандартам. Через неї здійснюється переважна частина міжбанківських розрахунків в Україні, вона спроможна задовольнити потреби в розрахунках усіх банків.

Система електронних платежів (СЕП) Національного банку України – державна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами на всій території України в електронній формі.

Функціонування СЕП базується на таких принципах: 1) усі операції здійснюються виключно у електронній формі; 2)система є абсолютно закритою; 3) платежі здійснюються в режимі реального часу, що дає можливість завершити розрахунки між банками протягом операційного дня; 4) зарахування коштів одержувачу здійснюється тільки після списання їх з коррахунку банку, що обслуговує платника, і надходження на коррахунок обслуговуючого його банку.

Крім системи електронних платежів, міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися і через інші системи, а саме:

• внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС);

• комбінацію систем ВПС і СЕП;

• міжнародні системи електронних розрахунків , наприклад SWIFT;

• двосторонні прямі кореспондентські відносини.

Головним призначенням кожної з названих систем є якнайшвидше транспортувати розрахункових документів між банками та переказування коштів від платника до одержувача. Для цього банки повинні відкривати один для одного особливі рахунки, які називаються кореспондентськими (коррахунки), та мати недорогу, швидкісну і надійну систему зв’язку для передавання інформації.

Кореспондентський рахунок – це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку. Ведення коррахунків – важлива складова кореспондентських відносин між банками.

Кореспондентські відносини – це договірні відносини між банками з метою виконання кожним із них для іншого певних операцій та послуг, пов’язаних з розрахунками між клієнтами та за власними відносинами. Вони оформляються кореспондентськими договорами, в яких визначаються види послуг, що їх надає один банк іншому, форми, порядок і умови надання.

Коррахунки відкриті в комерційних банках, поділяються на рахунки “Ностро”, “Лоро”.

“Ностро” називається рахунок, відкритий даним банком в іншому комерційному банку. Рахунок “Ностро” відображається у банку-власника в активі, а в обслуговуючого банку-кореспондента – в пасиві балансу.

“Лоро” називається рахунок, відкритий у даному банку для іншого комерційного банку – його власника. Тому один і той самий коррахунок для банку-власника буде рахунок “Ностро”, а для обслуговуючого банку – рахунок “Лоро”. В обслуговуючого банку-кореспондента “Лоро” відображається в пасиві балансу, а в банку-власника – в активі балансу.

Кореспондентський рахунок, відкритий даним банком для іноземного банку-кореспондента, а в іноземній практиці ще називається рахунком “Востро”.

30. Кредитні операції банків. Класифікація банківських кредитів.

Кредит – це суспільні відносини між економічними суб’єктами у зв’язку з наданням один одному в тимчасове користування вільних коштів на засадах зворотності, платності та добровільності. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами:

— строковість,

— поверненість,

— цільове призначення ,

— забезпеченість,

— платність.

Кредитні операції банку - вид активних операцій банку , які пов’язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування. Банківські кредити розрізняють за такими ознаками:

• терміном використання;

• забезпеченням;

• ступенем ризику;

• методом надання;

• способом повернення;

• строком повернення;

• кількістю кредиторів;

• призначенням.

1. За терміном використання розрізняють кредити:

• короткострокові;

• середньострокові;

• довгострокові.

Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові – понад три роки. Суттєвої різниці між середньостроковими і довгостроковими кредитами немає, тому банки України не виділяють їх окремо.

Згідно з критерієм забезпечення розрізняють кредити забезпечені, або ломбардні, і незабезпечені, або бланкові.

За ступенем ризику розрізняють дві групи банківських кредитів – стандартні і з підвищеним ризиком.

До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними.Кредити з підвищеним ризиком надаються банкам без забезпечення, а також клієнтам з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними.

За методом надання розрізняють банківські позички, які клієнти одержують: одноразово; перманентно; гарантовано.Одноразові позички – це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів клієнта. Перманентні позички надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії. Гарантовані позички — це зобов’язання банку надати клієнтові кредит при виникненні у нього потреби, у визначеному розмірі протягом обумовленого терміну.

За способом повернення розрізняють позички, що повертаються:

• поступово ( в розстрочку);

• одноразовим платежем після закінчення строку;

• відповідно до особливих умов, передбачених у кредитній угоді;

• за вимогою кредитора.

За строком повернення банківські позички поділяються на:

• строкові;

• до запитання;

• прострочені;

• відстрочені (пролонговані).

Строкові позички надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. До строкових належить переважна більшість банківських кредитів.

Позички до запитання (онкольний кредит) надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов’язаний повернути таку позичку за першою вимогою банку. Якщо ж банк не вимагає повернення, то позичка сплачується на розсуд клієнта.

Простроченими вважаються позички, за якими закінчилися строки повернення, встановлені в кредитних угодах між банком і позичальником, а кошти банку не повернені. Такі позички враховуються на окремому рахунку, і за ними клієнт мусить сплачувати підвищену процентну плату.

Відстрочені (пролонговані) — це такі позички, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час. Пролонгація позички оформляється додатковою кредитною угодою і супроводжується встановленням вищої процентної ставки.

За кількістю кредиторів банківські позички поділяють на:

• кредити, що надаються одним банком;

• синдиковані ( консорціальні);

• паралельні.

Синдиковані позички надаються банківським консорціумом, в якому один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, складає з позичальником кредитну угоду і надає позичку. Банк-менеджер розподіляє також процентний дохід від кредитної операції між банками – учасниками консорціуму. За операції, що пов’язані з таким кредитуванням, банк менеджер отримує відповідну грошову винагороду.

Паралельні позички передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах.

За призначенням:

• на виробничі цілі

• споживчий.