30. Управління банківськими ресурсами на макро- і макрорівнях.

Управління банківськими ресурсами представляє собою діяльність, пов’язану із залученням грошових коштів вкладників та кредиторів, визначення обсягу і відповідної структури джерел грошових коштів у взаємозв’язку з їх розміщенням.

Управління ресурсами комерційних банків можна умовно розділити на два рівні:

• рівень держави;

• рівень комерційного банку.

При цьому на кожному рівні управління використовуються як економічні так і організаційні методи.

На рівні держави управління ресурсами комерційних банків здійснюється через НБУ з використанням різних інструментів.

По-перше, надання НБУ кредитів комерційним банкам безпосередньо впливає на їх пасиви. При цьому важливе значення має процентна політика НБУ. Тому що встановлена НБУ офіційна облікова ставка являється фактором регулювання попиту на міжбанківський кредит.

По-друге, встановлення НБУ економічних нормативів Регулювання діяльності комерційних банків безпосередньо впливає на величину їх ресурсів..

По-третє, обов’язкові резерви – частина ресурсів комерційних банків, внесених на безпроцентний рахунок НБУ. Це обмежує можливості кредитування. Обов’язкові резерви виконують також функцію страхування вкладів і депозитів.

Важлива роль в управлінні банківськими ресурсами належить самим комерційним банкам.

Ефективне управління власним капіталом дає можливість підвищити прибутковість банку і забезпечити виконання традиційної і необхідної функції збереження вкладів.

Найбільш актуальним являється питання формування статутних фондів.

Ефективним інструментом управління власними коштами є така політика в області дивідендів, яка дозволяє підвищити ринкову ціну акцій банку і продати додаткові акції по більш високим цінам. Така політика деколи буває кращою в порівнянні з поповненням власного капіталу за рахунок прибутку.

Не менш важливим для комерційних банків є зміцнення депозитної бази. Цього можна досягти шляхом розширення депозитних рахунків до запитання, що дозволяє більш повно задовольнити потреби клієнтів і розширити коло вкладників. Звичайно, вигіднішими для комерційних банків являються строкові депозити. При залученні капіталу банк повинен враховувати не тільки свої інтереси, а й інтереси клієнтів. Повинна мати місце диференціація процентних ставок їх рівня в залежності від виду, строку вкладу, особи вкладника і т. д.

Важливим моментом у зміцненні депозитної бази комерційних банків є застосування маркетинговим прийомів та інструментів (клієнти частіше всього приймають рішення скористатися послугами банку шляхом збирання та аналізу інформації).

Проблема управління ресурсами, залученими комерційним банком, має не тільки кількісну, але і якісну сторону. Залучати кошти без вирішення проблеми їх розміщення не має сенсу. Комерційний банк повинен ефективно розмістити ресурси, щоб відшкодувати затрати і отримати прибуток, а також забезпечити виконання вимог НБУ по ліквідності банків.

30. Операції банків з обслуговування платіжного обороту.

Платіжний оборот може бути двох форм:

■ готівковий - оборот грошей готівкою (що надходять до банків або ними видаються);

■ безготівковий - відбувається шляхом записів на рахунках у кредитних установах.

Забезпечення ефективного функціонування економіки країни вимагає своєчасного здійснення грошових платежів, обумовлює необхідність створення спеціальних платіжних систем, спроможних надати всім економічним агентам (фізичним та юридичним особам) можливість виконати свої платіжні зобов’язання.

Платіжна система в широкому розумінні – це сукупність визначених законом платіжних інструментів, норм, правил, а також механізмів та процедур їх застосування всіма суб’єктами грошового обороту.

Учасниками платіжної системи є всі види підприємств, державні структури, громадські організації, населення, комерційні та центральні банки.

Особливе місце в платіжних системах посідають банки. Вони не тільки беруть участь у них як звичайні платники та одержувачі платежів, а й як посередники в платежах, покликані якнайшвидше, в режимі реального часу доставити грошові кошти від платника до одержувача. .

Розрахунково-касові операції комерційних банків полягають у забезпеченні руху грошових коштів на рахунках клієнтів згідно з їхніми дорученнями. Розрахунково-касове обслуговування клієнтів з однією з трьох базових операцій банків.. Ці операції тісно пов’язані з усіма іншими банківськими операціями. Будь-яка операція банків – і пасивна, і активна, і надання послуг – супроводжується здійсненням платежу, отже розрахунковим чи касовим обслуговуванням клієнта. Причому для виконання таких операцій банкам не потрібні додаткові резерви, оскільки необхідні кошти мають бути у тих клієнтів, за дорученням яких банки здійснюють платежі, чи касові операції. За своїм характером ці операції є послугами і за них банки стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди, а не процента.

В Україні  обов’язковим є зберігання юридичними особами своїх грошових коштів на рахунках у банках.  З 1999 р. будь-які обмеження щодо кількості рахунків скасовано. Необхідною передумовою та важливою складовою  розрахунково-касового обслуговування є ведення банками рахунків клієнтів. Весь процес ведення рахунків умовно можна розділити на три стадії: відкриття, обслуговування, закриття рахунків.

Відкриття рахунків.

Для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів операцій банки відкривають своїм клієнтам кілька видів рахунків: поточні, депозитні (вкладні), бюджетні. Перші два види рахунків можуть відкриватися в національній та іноземній валюті, а останній – тільки в національній.

Поточні рахунки в національній валюті банки відкривають підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам, представництвам, фірм-нерезидентів, фізичним особам для приймання і зберігання їхніх власних грошових коштів та для здійснення всіх розрахунково-касових операцій з ними.

Депозитні вкладні рахунки в національній валюті відкриваються підприємствам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі депозитного договору, укладеного між банком і його клієнтом на певний строк.

Бюджетні рахунки відкриваються підприємствами (їх відокремленим підрозділам), військовим частинам, установам та організаціям, яким виділяються кошти за рахунок державного та місцевих бюджетів для цільового їх використання. Відкриття бюджетних рахунків здійснюється на підставі дозволів, які видаються фінансовими органами – розпорядниками бюджетних коштів, а також заяви клієнта про відкриття рахунку, картки зі зразками підписів осіб – розпорядників рахунків та відбитком печатки.

У зв’язку з наявністю в Україні значної кількості дипломатичних, консульських, торгівельних та інших представництв міжнародних організацій, представництв іноземних юридичних осіб-нерезидентів, банки відкривають для них дещо специфічні рахунки, що називаються рахунками типу “Н” та типу “П”.

Рахунок типу “Н” подібний до бюджетного рахунку і відкривається представництвам і установам, які не займаються підприємницькою діяльністю ні від свого імені, ні від імені та за дорученням організації чи фірми, яку вони представляють на території України, та військовим частинам Чорноморського флоту РФ, що дислокуються на території України.

Рахунок типу “П” подібний до поточного рахунку і відкривається для представництв іноземних фірм-нерезидентів, які здійснюють (повністю чи частково) підприємницьку діяльність на території України, фірм, які вони представляють, не будучи юридичними особами.

В іноземній валюті відкриваються поточні та депозитні (вкладні) рахунки в уповноважених банках для тих самих категорій клієнтів, що й поточні та депозитні рахунки в національній валюті.

Протягом трьох робочих днів з дати відкриття рахунку установа банку має повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації клієнта (для підприємств та їх відокремлених підрозділів) чи за місцезнаходженням цього банку (для деяких інших установ). Про відкриття рахунків банк також повідомляє Національний банк України для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунку.

Обслуговування рахунків.

З дати відкриття поточного рахунку, вказаної на заяві клієнта, банк може здійснювати на ньому операції з зарахування коштів у готівковій та безготівковій формі. Видаткові операції, тобто списання грошей з рахунку, банк має право здійснювати після одержання повідомлення від податкового органу про взяття клієнта на податковий облік.

Грошові кошти, що надійшли на адресу клієнта, банк зобов’язаний не пізніше наступного робочого дня зарахувати на його рахунок. У разі наявності грошей на рахунку клієнта банк повинен негайно – протягом операційного дня – виконати розпорядження клієнта про списання грошей з рахунку для оплати його боргових зобов’язань.

Закриття рахунків.

Банки закривають поточні рахунки підприємств у національній та іноземній валюті на підставі:

• заяви власника рахунку;

• рішення органу, на який покладено обов’язки щодо ліквідації підприємства;

• рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства;

• інших обставин, передбачених чинним законодавством чи договором між банком та клієнтом.

Частина платіжного обороту, яка проводиться на рахунках в банках, називається безготівковим платіжним оборотом. Сьогодні в безготівкових міжгосподарських розрахунках в Україні застосовуються такі платіжні інструменти:

• платіжні доручення;

• платіжні вимоги;

• платіжні вимоги-доручення;

• чеки;

• акредитиви;

• векселі.

Платіжне доручення – це письмовий документ, оформлений за стандартною формою, з дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування вказаної суми коштів з його рахунку на рахунок одержувача.

Платіжна вимога – це письмове доручення одержувача грошей своєму банку стягнути (інкасувати) вказану суму коштів з платника (боржника) і зарахувати на його рахунок.

Зараз ця форма розрахунків застосовується рідко – лише у випадках безспірного стягнення та списання коштів без згоди з рахунків їх власників.

Такі випадки можуть передбачатися Законами України, а також визначатися рішеннями суду, арбітражного суду, виконавчими надписами нотаріусів.

Платіжна вимога-доручення – це комбінований документ, в якому передбачаються два види дій:

• вимога продавця до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажені товари;

• доручення покупця (платника) своєму банку оплатити вказані документи і перерахувати кошти продавцю.

Чек – це письмове розпорядження власника поточного рахунку банкові виплатити вказану суму грошей пред’явнику чека. Чеки, які застосовуються для безготівкових платежів, називаються розрахунковими.

Розрахунки чеками застосовуються переважно в платежах за отримані товари, виконані роботи, надані послуги, а також у деяких нетоварних платежах. Розрахунки чеками між фізичними особами не допускаються.

Акредитив – це зобов’язання банку оплатити платіжні вимоги, яке він надає на прохання свого клієнта-платника його контрагенту-постачальнику за умови дотримання останнім передбачених в акредитиві умов поставки та платежу. Застосовується акредитивна форма переважно в міжміських і в міжнародних розрахунках, коли постачальник хоче забезпечити собі гарантію оплати поставленої продукції.

Вексель – це цінний папір, у якому зазначено безумовне грошове зобов’язання однієї особи щодо сплати іншій особі визначеної суми коштів у визначений строк

Касові операції банків полягають у прийманні готівки від клієнтів, зарахуванні її на рахунки, збереженні прийнятих коштів та видачі готівки за вимогами клієнтів.

Для здійснення касових операцій установами банків організовують прибуткові каси, в яких здійснюється приймання готівки від клієнтів, та видаткові каси, в яких здійснюється видача готівки. В банках з невеликими обсягами касових операцій можуть організовуватися об’єднані прибутково-видаткові каси. Якщо установа банку здійснює інкасацію виторгу клієнтів силами інкасаторського апарату, то вона може створити, крім прибуткової каси, ще й касу перерахунку, в якій перераховується вміст інкасаторських сумок. Банки можуть організовувати також вечірні каси для приймання від клієнтів виторгу, який надходить після закінчення операційного дня банку. Видаткові операції вечірні каси не здійснюють.