- •Предмет і завдання невропатології, її структура, функції та категорії.
- •Виникнення та становлення невропатології як науки
- •8. Нейрофізіологічні основи навчання та виховання
- •9. Вчення Сєченова про рефлекторну природу психічної діяльності мозку.Є
- •10. Компенсаторні можливості мозку.
- •11. Філогенез нервової системи є
- •12. Онтогенез нервової системи. Є
- •13. Вчення про системогенез. Принципи системогенезу. Є
- •14. Взаємозвязок між розвитком , навчанням і вихованням.
- •15. Критичні періоди розвитку
- •21. Характеристика великих півкуль головного мозку.
- •22. Долі мозкових півкуль та їх функція.
- •23. Вищі коркові функції.
- •24. Периферична нервова система.
- •25. Черепні нерви.
- •26. Рефлекторний принцип діяльності нервової системи.
- •27. Динаміка нервових процесів.
- •28. Вчення Павлова про вищу нервову діяльність.
- •29. Анамнез.
- •30. Поверхневі рефлекси
- •32. Дослідження екстрапірамідної системи
- •33. Дослідження чутливості
- •34. Дослідження функцій черепних нервів
- •35. Дослідження вищих коркових фукцій
- •36. Синдром рухових порушень
- •37. Синдром порушення чутливості й функцій органів відчуттів.
- •38. Синдром порушень вегетативної нервової системи
- •39.Синдроми порушень вищих коркових функцій
- •40. Діагноз і диференціальний діагноз
- •41. Нормальний психомоторний розвиток дітей.
- •42. Вроджені захворювання з ураженням нервової системи.
- •43. Хромососмні хвороби
- •44. Синдром Шерешевського-Тернера.
- •45. Синдром Клайнфельтера
- •46. Синдром полісемії х-Хромосоми
- •47.Синдром хуу
- •48. Синдром Дауна
- •49. Дитячі церебральні паралічі.
- •50. Синдроми рухових порушень
- •51.Синдроми мовних порушень та сенсорні порушення
- •52. Синдроми порушень вищих коркових функцій
- •53. Гідроцефалія
- •54. Мікроцефалія
- •56. Фенілпіровиноградна олігофренія
- •57. Гістидінемія
- •58. Амавротична ідіотія
- •59. Лейкодистрофія
- •60. Мукополісахарідози
- •61. Гепетоцерабральна дистрофія
- •62. Прогресуючі мязові дистрофії
- •63. Факоматоз
- •64. Енцефалогрігемінальний ангіоматоз Штурге – Вебера
- •65.Синдром Луі-Бар
- •66. Туберозний склероз
- •67. Нейрофібриматоз
- •68.Інфекційні хворобт нервової системи
- •70. Енцефаліти
- •71. Лейкоенцефалія
- •72. Арахноідіти
- •74. Поразка нервової системи при ревматизмі.
- •75. Порушення мозкового кровообігу
- •77. Епілепсія.
- •78. Пухлини головного мозку
- •79. Мінімальна мозкова дисфункція
- •80. Неврози
- •81. Сучасні методи лікування захворювання нервової системи
- •82. Поняття про абілітацію та реабілітацію
- •83. Роль педагога- дефектолога й логопеда у відбудовному лікуванні дітей з поразками нервової системи
- •84. Значення резервних можливостей мозку в габілітації і реабілітації дітей з поразкою нервової системи.
- •85. Принцип габілітації й реабілітації сліпих і погано бачущих дітей.
- •87. Принципи габілітації дітей з дитячим церебральним паралічами.
- •88.Принципи реабілітації дітей із затримкою мовного розвитку
- •89. Принципи реабілітації дітей із заікуванням
- •90. Значення трудотерапії в реабілітації хворих
- •91. Хвора дитина в родині
- •92. Медико- педагогічний персонал – дитина.
- •93. Взаємини лікаря й педагога- дефектолога.
- •94. Лікар-педагог-дефектолог-середній медичний персонал.
- •95. Лікар-педагог- дефектолог-батьки й родичі хворого
- •96.Лікар- педагог- дектолог хворого – оточення хворого.
- •97. Організація лікувально-педагогчної допомоги дітям з нервовими й нервово- психічними порушеннями.
93. Взаємини лікаря й педагога- дефектолога.
Важливою умовою медичної деонтології є правильні взаємовідносини між лікарями, педагогом-дефектологом та іншим персоналом. Про особистості лікаря, про те, яким він має бути в житті, добре сказано в "Аюр-Ведах": будь скромний у житті і поведінці, не роби напоказ своїх знань і не підкреслюй, що інші знають менше тебе, - нехай твої мови будуть чисті, правдиві і стримані. Це ж, безумовно, стосується і педагога-дефектолога.
Між педагогом-дефектологом і лікарем у процесі їхньої спільної роботи встановлюються певні взаємовідносини. Вони грунтуються на спільних позиціях при обстеженні, лікуванні та медико-педагогічної корекції тих чи інших відхилень у розвитку. Ці відносини повинні бути діловими і витікати з інтересів хворого. Важливо, щоб лікар і педагог-дефектолог розуміли один одного і діяли цілком узгоджено. У цьому випадку вони принесуть хворому набагато більше користі.
У процесі обстеження хворого лікар встановлює діагноз, з'ясовує характер патологічного процесу, намічає шляхи корекції дефекту. Потім він проводить відповідне лікування. Лікар роз'яснює педагогу-дефектологів характер патологічного процесу, можливості виправлення того чи іншого дефекту, потім вони разом розробляють тактику педагогічної корекції цього дефекту.
Робота педагога-дефектолога повинна будуватися на основі рекомендацій лікаря-невропатолога або психоневролога з урахуванням неврологічних і психологічних особливостей дитини. У процесі обміну думками лікар і педагог-дефектолог виробляють спільну програму педагогічних занять і лікувальних заходів. Під час спільно проведеного обстеження дитини виявляють його потенційні можливості. Лікар і педагог-дефектолог прогнозують кінцевий результат педагогічних і лікувальних впливів, спільно визначають тактику лікування та дозування занять. Лікар роз'яснює педагогу-дефектологи, за рахунок розвитку яких збережених функцій можна компенсувати відсутні або недостатні функції. Педагог-дефектолог повинен повідомляти лікаря про тих патологічних особливості дитини, які він зміг виявити під час його навчання і виховання. У результаті лікар має можливість вчасно прийняти відповідні лікувальні заходи. Так, якщо під час занять з хворим педагог-дефектолог виявить, що дитина погано зосереджується, млявий і неуважний, лікар може призначити препарати, які роблять на нервову систему стимулюючу дію. Якщо дитина надмірно рухливий, непосидючий, рухово неспокійний, то лікар може призначити препарати, що роблять заспокійливу дію.
Однак педагог-дефектолог не повинен покладати зайвої надії на лікарські препарати. Не все можна коригувати ліками, тим більше вилікувати або виправити. Лікарські препарати створюють фон, на якому робота педагога-дефектолога може виявитися більш успішною. Без постійної наполегливої ??роботи дефектолога лікарські препарати можуть виявитися неефективними.
Лікар і педагог-дефектолог повинні періодично обговорювати результати лікувально-педагогічних впливів, змінювати ті чи інші з проведених заходів, вводити нові методи лікування та педагогічної корекції. Про всі зміни в стані і поведінці хворого педагог-дефектолог повинен негайно ставити до відома лікаря.
