60. Мукополісахарідози

Мукополісахаридози - спадкові захворювання, обумовлені порушенням обміну речовин, що входять до складу сполучної тканини. Удосконалення біохімічних методів дослідження дозволило уточнити характер біохімічних змін, що викликають мукополісахаридози. На підставі цього розрізняють за клінічним перебігом і біохімічним змінам дев'ять варіантів захворювань цієї групи. Більшість генів, мутації яких лежать в основі мукополісахарідозов, локалізовані в аутосомах.

При патоморфологічної дослідженні виявляються ізмненія різних органів і систем. Порушується структура кісткової і хрящової тканин, судин, внутрішніх органів, сітківки, нервової системи. У нейронах виявляється накопичення борошно-полісахаридів, в результаті чого нейрони гинуть. Тверда мозкова оболонка потовщена, шлуночки мозку розширені, кора головного мозку истончена. При всіх формах мукополісахарідозов зовнішній вигляд хворих щодо подібний.

Друга назва хвороб цієї групи (гаргоілізм) відображає особливості зовнішності хворих, які нагадують виродків (гаргоіли), зображених на соборі Паризької богоматері.

У хворих з народження відзначаються грубі, гротескні риси обличчя: нависає лоб, запале перенісся, широке відстань між очима, великий язик, неправильний ріст зубів. Голова зазвичай збільшена, зростання невеликий, руки і ноги короткі. Грудна клітка деформована, хребет викривлений, пальці товсті й короткі. Часто спостерігаються пупкові і пахові грижі, живіт збільшений в розмірах. Відзначається також збільшення печінки, селезінки, розширення меж серця. У хворих прогресує серцева та печінкова недостатність, ведуча до розвитку асциту (скупчення рідини в черевній порожнині). Поступово знижуються слух і зір. При одних варіантах хвороби інтелект може бути збережений, при інших - знижений.

На ЕКГ виявляються ознаки дифузного ураження серцевого м'яза.

На очному дні виявляється набряк соска зорового нерва з ознаками його атрофії; при офтальмоскопії нерідко визначається помутніння рогівки. Рентгенологічна картина характеризується деформацією кісток черепа, їх ущільненням, порушенням будови довгих трубчастих кісток, змінами в хребцях.

Діагностика тієї чи іншої форми мукополисахаридоза грунтується на даних біохімічного дослідження.

Для лікування застосовують гормони кори надниркових залоз, щитовидної залози, вітаміну А у великих дозах, серцеві та інші симтоматична кошти. Робляться спроби лікування шляхом ведення відсутніх ферментів.

Гетерозиготних носіїв патологічного гена виявляють щодо зниження активності специфічного ферменту. У профілактиці мукополісахарідозов велике значення має медико-генетічекое консультування.

61. Гепетоцерабральна дистрофія

Гепатоцеребральна дистрофія (хвороба Вільсона-Коновалова) - хронічна прогресуюча спадково-дегенеративна хвороба, яка супроводжується ураженням головного мозку і печінки. В печінці розвивається атрофічний процес, у головному мозку - грубі зміни структури клітин підкіркових гангліїв і кори великих півкуль. Хвороба розпочинається в дитячому або молодому віці (10-35 років). Спадкується за автосомно-рецесивним типом, уражає декількох членів сім'ї. Батьки фенотипно здорові.

Клініка складається із симптомів ураження центральної нервової системи і печінки. В одних хворих до появи неврологічних симптомів відзначаються диспепсичні явища, жовтяниця, схильність до кровоточивості ясен (абдомінальна форма захворювання), в інших - виникають і наростають м'язова ригідність, різноманітні гіперкінези, псевдобульбарні симптоми, зниження інтелекту, зміни печінки та райдужної оболонки. Провідним є синдром скстрапірамідних порушень: підвищення тонусу м'язів тулуба, кінцівок, обличчя, глотки, а відтак порушення ходи, ковтання, мови. Паралельно виникають різні мимовільні рухи (тремтіння, атетоз, торсійна дистонія), які посилюються під час виконання довільних рухів. В основі захворювання лежить порушення обміну міді. У хворих виявляють пониження вмісту міді в сироватці крові і збільшення її концентрації в сечі. Вміст в плазмі крові хворих церулоплазміну (білка з властивістю зв'язування міді) зменшений.

Лікування проводять у стаціонарі. Призначають пеніциламін (купреніл) по 250-1500 мг на добу під контролем вмісту міді в сечі, дієту з обмеженою кількістю міді (молочно-рослинна, сир, цукор тощо). Прогноз за умови рано розпочатого лікування сприятливий. Препарати, що виводять мідь, потрібно вживати систематично в індивідуально підібраній дозі вдома під наглядом фельдшера.

Після встановлення діагнозу гепатоцеребральної дистрофії необхідно обстежити всіх рідних братів і сестер хворого. Це дасть змогу виявити членів сім'ї із ранньою стадією захворювання, коли відзначаються лише розлади обміну міді, які легко скоригувати, аби не допустити ураження клітин головного мозку і печінки.