28. Вчення Павлова про вищу нервову діяльність.

Кора кінцевого мозку і підкіркові утвори є вищими відділами ЦНС людини. Вони забезпечують рефлекторні реакції, за рахунок яких здійснюються складні взаємодії людини з навколишнім середовищем. Вперше уявлення про рефлекторний характер діяльності головного мозку висловив І.М. Сєченов в 1863р. у своїй праці “Рефлекси головного мозку”. І.П. Павлов розвинув рефлекторну теорію, створив метод об’єктивного дослідження функцій кори великого мозку - метод умовних рефлексів, розробив вчення про вищу нервову діяльність, яке обґрунтовує психічну діяльність людини.

Вища нервова діяльність - сукупність різноманітних форм спільної діяльності кори півкуль великого мозку і підкіркових структур, яка забезпечує взаємодію цілісного організму із навколишнім середовищем (поведінку людини).

В основі вчення про ВНД І.П Павлов поклав три основні принципи рефлекторної діяльності.

1. Принцип структурності - кожній морфологічній структурі відповідає певна функція. Корі великого мозку властива функція утворення тимчасових зв’язків - умовних рефлексів.

2. Принцип детермінізму - рефлекторні реакції є причинно обумовлені, тобто вони детерміновані. Для прояву будь-якого рефлексу необхідна причина - вплив із зовнішнього або внутрішнього середовища.

3. Принцип аналізу і синтезу - аналітична і синтетична діяльність ЦНС здійснюється за рахунок складних взаємовідношень процесів збудження і гальмування. За рахунок аналітичної діяльності кори великих півкуль головного мозку людина може розчленити складні явища і предмети на більш прості і вивчати їх окремо. Синтетична діяльність кори великого мозку, в основі якої лежить утворення умовних рефлексів, дає можливість зрозуміти сутність предметів і явищ в цілому.

Діяльність нервової системи, що здійснює єдність функцій організму і умов його життя, називається вищою нервовою діяльністю; вона складається з умовних і безумовних рефлексів.

За І. П. Павловим ці умовні і безумовні рефлекси і є об’єктивним про­явом психічної, або душевної, діяльності тварин.

Характерною особливістю вищої нервової діяльності є її надзвичайна мінливість, пластичність. Вона здатна тонко і швидко змінюватись відпо­відно до змін зовнішнього середовища, умов життя.

Вища нервова діяльність, ця перша і основна діяльність нервової системи, яка забезпечує єдність Організму і умов його життя, тісно зв’яза­на з другою, нижчою нервовою діяльністю, з об’єднанням роботи всіх частин організму, а саме з об’єднанням і регулюванням роботи всіх внутрішніх органів. Цілком зрозуміло, що вища нервова діяльність, яка визначає поведінку, — рухи тварини, скорочення скелетних м’язів, — неможлива без узгодження з нижчою нервовою діяльністю — роботою серця, кровонос­них судин, органів дихання і травлення, залоз внутрішньої секреції та інших внутрішніх органів.

Вища нервова діяльність притаманна всім тваринам, які мають нервову систему. На відміну від тварин, людині властива не тільки складна вища нервова діяльність, але і вища форма психіки — свідомість, яка є відо­браженням суспільного буття в мозку людини. Людина (доросла чи дитина), на відміну від тварин, здатна до вольових, свідомих цілеспрямо­ваних Дій.