Стан національної безпеки України та основні завдання недержавних суб'єктів по її забезпеченню

Останніми роками в Україні реалізований цілий комплекс заходів по удосконаленню забезпечення ЇЇ національної безпеки: розпочато формування бази правового забезпечення національної безпеки, прийняті Закони України "Про державну таємницю", "Про розвідувальні органи України", "Про контррозвідувальну діяльність", "Про боротьбу з тероризмом", "Про Державну прикордонну службу", "Про основи національної безпеки України", ряд інших законів, розгорнута робота з формування механізмів їх реалізації, підготовці законопроектів, що регламентують суспільні відносини у сфері національної безпеки.

Здійснюється цілий комплекс заходів по забезпеченню національної безпеки на підприємствах державної і недержавної форм власності.

Водночас моніторинг стану забезпеченості національної безпеки України надає можливість зробити висновок, що її рівень не у повному обсязі відповідає потребам та інтересам особи і суспільства. І це передусім пов'язано з несформованістю недержавного сектору забезпечення національної безпеки.

Сучасні умови соціально-економічного, Інформаційного та політичного розвитку країни викликають загострення протиріч між потребами особи у забезпеченні безпеки і можливостями держави на надання адекватних послуг.

Суперечливість і нерозвиненість правового регулювання суспільних відносин у сфері забезпечення національної безпеки призводить до серйозних негативних наслідків. Так, недостатність нормативно-правового регулювання відносин у сфері реалізації конституційних прав і свобод громадян на забезпечення особистої безпеки в інтересах захисту конституційного ладу, моралі, здоров'я, прав і законних інтересів громадян, забезпечення обороноздатності країни і безпеки держави суттєво ускладнюють підтримання належного балансу інтересів особи, суспільства і держави у сфері національної безпеки. Недосконале нормативно-правове регулювання відносин в сфері національної безпеки ускладнює формування на території України конкурентоспроможних українських підприємств недержавної форми власності, які б могли надавати якісні послуги із забезпечення особистої та суспільної безпеки.

Неможливість громадян забезпечити власну безпеку, монополія на надання даних послуг підприємствами державної форми власності викликають негативну реакцію української нації, а у ряді випадків призводить до дестабілізації соціальної обстановки у суспільстві.

Закріплені у Конституції України права громадян на безпеку, недоторканність життя, практично не мають достатнього правового, організаційного та технічного забезпечення.

Відсутня чіткість при проведенні державної політики національної безпеки, формуванні і розвитку недержавної складової системи забезпечення національної безпеки, інтеграції системи національної безпеки на системи загальноєвропейської, міжнародної і глобальної безпеки, що створює умови для витиснення українських підприємств, які надають послуги у сфері забезпечення безпеки, із внутрішнього та світового ринку безпеки і деформації структури міжнародного ринку безпеки.

Недостатня державна підтримка діяльності підприємств недержавної форми власності, що надають послуги у сфері забезпечення безпеки як всередині держави, так і ззовні.

Серйозна шкода завдана кадровому потенціалу наукових і виробничих колективів, які функціонують у сфері створення засобів і систем забезпечення безпеки, в результаті залишення цих колективів найбільш кваліфікованими спеціалістами.

Відставання вітчизняних технологій забезпечення безпеки змушує підприємства недержавної форм власності іти шляхом закупівлі імпортного обладнання, залучення іноземних фірм, через що посилюється присутність і залежність від зарубіжних підприємств, які надають послуги у сфері забезпечення безпеки.

У зв'язку з інтенсивним впровадженням зарубіжних технологій у сфері забезпечення безпеки особи і суспільства, а також широким застосуванням відкритих інформаційно-телекомунікаційних систем зросли загрози застосування різного виду хай-тек зброї: інформаційної, екологічної, психологічної проти інфраструктури системи національної безпеки. Роботи по адекватній комплексній протидії цим загрозам ведуться при недостатній взаємодії державної і недержавної систем забезпечення національної безпеки. Спостерігається недостатнє залучення підприємств недержавної форми власності до розроблення засобів космічної розвідки і радіоелектронної боротьби, психотропної та психотронної зброї.

Ситуація, що склалася в сфері забезпечення національної безпеки підприємствами недержавної форми власності, потребує нагального вирішення таких завдань, як:

• розроблення основних напрямів державної політики у сфері забезпечення національної безпеки підприємствами недержавної форми власності, а також заходів і механізмів, пов'язаних із реалізацією даної політики;

• розвиток і удосконалення недержавної системи забезпечення національної безпеки України, яка реалізує єдину державну політику національної безпеки, включаючи удосконалення форм, методів і засобів виявлення, оцінки та прогнозування загроз і небезпек національній безпеці України, а також системи управління ними;

• розроблення і подання на розгляд компетентним державним органам цільових програм забезпечення національної безпеки України;

• розроблення критеріїв і методів оцінки ефективності систем і засобів забезпечення національної безпеки України, а також участь у сертифікації цих систем і засобів;

• удосконалення нормативної правової бази забезпечення національної безпеки України, включаючи механізми реалізації прав громадян на забезпечення власної безпеки, форми і способи реалізації правових норм, що стосуються взаємодії недержавної системи національної безпеки і засобів масової інформації;

• встановлення відповідальності працівників недержавної системи національної безпеки за недотримання вимог законодавства у сфері національної безпеки;

• взаємодія з органами державної влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності;

• розвиток науково-практичних основ забезпечення національної безпеки України з урахуванням сучасної кримінальної та соціально-економічної ситуації, реальності реалізації загроз та небезпек національній безпеці;

• участь у розробленні і створенні механізмів формування і реалізації державної політики національної безпеки України;

• розроблення методів підвищення ефективності участі недержавної системи забезпечення національної безпеки у формуванні державної політики національної безпеки;

• створення умов для забезпечення технологічної незалежності

України у важливих сферах забезпечення безпеки, передусім особистої;

• розроблення сучасних методів і засобів захисту особи, суспільства і держави, забезпечення безпеки управлінських технологій, які застосовуються у системах управління екологічно небезпечними та економічно важливими підприємствами;

• розвиток і удосконалення недержавної системи захисту інформації і системи захисту комерційної таємниці;

• створення і розвиток сучасної захищеної основи управління недержавною системою національної безпеки у мирний час, при надзвичайному стані та у військовий час;

• розширення взаємодії із міжнародними і зарубіжними підприємствами, що надають послуги в сфері забезпечення безпеки особи і суспільства;

• сприяння у забезпеченні умов для активного розвитку української інфраструктури безпеки, участі недержавної системи забезпечення національної безпеки у процесах створення міжнародних і глобальних систем безпеки;

• створення єдиної системи фахової підготовки кадрів у сфері управління національною безпекою;

• участь у розробленні засобів космічної розвідки і радіоелектронної боротьби, психотропної та психотронної зброї.

100.Ініціативи створення об’єднання країн Балто-Чорноморського міжмор’я.

«Ба́лто-Чорномо́рська вісь» (Балто-Чорноморський союз) — геополітичний проект, теоретизований багатьма політиками і громадськими діячами зУкраїни, Білорусі і Литви. «Балто-Чорноморська вісь» передбачає створення свого геополітичного регіону впливу між так званим «Західним світом» (США,Канада, Франція, Великобританія, Західна Європа, Австралія) і «Пострадянським сходом», який динамічно обертається навколо Росії (Росія, Казахстан,Білорусь, деякі країни Середньої Азії). Проект створення Балто-Чорноморської осі почав розроблятися українською інтелігенцією на початку 20-го століття^[1]. Зокрема, участь у розробці брали президент УНР Михайло Грушевський, ідеолог українського націоналізму 1930-х Юрій Липа. Екзильний урядУНР покладав великі надії на антиросійський союз разом з Кубанню, Доном, Тереком, народами Кавказу. Юрій Липа розвинув геополітичну доктрину(«Чорноморська доктрина»), вказавши на історичну тяглість орієнтації за віссю Північ — Південь — від Скандинавії та балтійських країн до Чорного моря,Малої Азії та Близького Сходу. З часів Київської Русі, що сформувалась уздовж торговельного шляху «із варяг у греки», через дипломатичні взаєминиХмельницького і Мазепи зі Швецією та Туреччиною, ця ідея не втрачає актуальності і сьогодні.

Геополітики пояснюють економічне та торговельне лідерство Європи наявністю чотирьох "внутрішніх" морів - Чорного, Балтійського, Каспійського та Середземного. Донедавна існувало балто-чорноморське та чорноморсько-каспійське співробітництво (ГУАМ), зараз розпочалося ще й балто-чорноморсько-каспійсько-балканське. А в Україні та за її межами тривають дискусії довкола Спільноти демократичного вибору.

Підстави формування Балто-Чорноморської осі

Фактично єдиними потенційними союзниками України, як і потенційними жертвами російського тиску є наші найближчі сусіди Польща, Румунія і Молдова, а також Грузія,  Литва, Латвія та Естонія. Від російської експансії  прагнуть себе захистити також Азербайджан та Туреччина. 

Грузії та Молдові ніякі міжнародні гарантії та обіцянки США не допомогли зберегти територіальну цілісність і безпеку своїх громадян. Штучно створені російськими спецслужбами невизнані республіки – Абхазія, Південна Осетія та Придністров'я стали постійними інструментами дестабілізації та російського тиску на колишні «братні народи».  Попри усю демократичну та правозахисну риторику про необхідність поважати державний суверенітет, Захід так і не зміг захистити ні Молдову, ні Грузію, ні Україну від російської агресії.

Серйозні підстави для формування оборонного союзу з сусідами регіону є у Польщі, яка вже має історичні приклади «допомоги» західних союзників у 1939 та з 1945 по 1989 роки. У той час, як Німеччина і Франція рахують гроші від партнерства з Газпромом, не вбачаючи у Росії загроз для власної безпеки, для Польщі недопущення просування Росії до своїх кордонів є питанням виживання, що й зумовлює всебічну підтримку офіційною Варшавою України. Польща та Литва є єдиними країнами, які розглядають можливість військової допомоги Україні у захисті від російської агресії. Окрім того, ще в березні, польські дипломати на засіданнях структур ЄС наголошували на необхідності відновлення Україною ядерного статусу, що є ще одним прикладом демонстрації справжніх союзницьких відносин, а не «глибокої стурбованості». 

Рішуче виступає за територіальну цілісність України і Туреччина, яка, між іншим, вже виграла одну кримську війну й має з Росією давні антагоністичні відносини. Захист кримських татар, а також всього тюркомовного та мусульманського населення Російської Федерації, зокрема татар, башкир, чувашів, волжсько-камських булгар, як етнічно-споріднених народів, Туреччина вважає своїм головним цивілізаційним завданням. Зоною спірних інтересів між Росією та Туреччиною є також Азербайджан, Кавказ і тюркомовні мусульманські країни Середньої Азії, які всупереч історичній та культурологічній  логіці потрапили під вплив «русского мира», проти чого активно бореться Туреччина.

Всі ці обставини та спільність інтересів країн Балтійського та Чорноморського регіонів зумовлюють об’єктиві підстави для формування принципово нового військово-політичного союзу на території Східної Європи. Окрім згаданих держав, до нього в теоретично в перспективі могли б вступити Румунія, Болгарія, Сербія, Білорусь (після ліквідації режиму Лукашенка), а також  Швеція та Фінляндія, яка взимку 1939-1940 років також чекала допомоги від західних союзників.

Між іншим, обидві ці держави так і не вступили в НАТО, що робить актуальним для них питання пошуку союзників. У такому Центрально-Східноєвропейському, або Балто-Чорноморському союзі будуть об’єднані більшість слов'янських і православних народів, багато з яких історично й  генетично споріднені, а також мають спільні економічні, культурні та військово-політичні інтереси. Релігійна і мовна різноманітність країн учасниць сприятиме гарантуванню рівноправності кожної держави та не дозволятиме домінувати в Союзі одній з них – так як це бачимо в Нато та Митному Союзі.

Військово-економічний потенціал «Балто-Чорноморської осі»

У соціально-економічному та демографічному аспекті Балто-Чорноморський геополітичний блок міг би стати потужним світовим гравцем, адже наприклад Туреччина займає 17 місце в світі за рівнем економічного розвитку. Інша потенційна учасниця Польща перебуває в межах перших 25 розвинутих держав, що в поєднанні з відновленим аграрно-промисловим потенціалом України може скласти гідну конкуренцію провідним економічним союзам типу ЄС, АСЕАН чи МЕРКОСУР, а Митний Союз Росії та Казахстану за основними сумарними еконономічними показниками цих держав вже сьогодні залишається далеко позаду. Для порівняння – бюджет Бельгії чи Голландії більший за бюджет Росії та Казахстану.

У демографічному відношенні лише 70 млн населення Туреччини, разом з 45 мільйонами українців та 38 мільйонами поляків перевищують 136 мільйонів населення Росії, значна частина якого є тюркомовними мусульманами та сепаратистами.

У військовому аспекті такий союз потенційно перевищуватиме російські збройні потужності і стане вагомим стримуючим фактором у подальших експансіоністських планах Кремля. Військово-морський флот Туреччини, побудований німецькими компаніями є найпотужнішим в регіоні й значно випереджає за озброєннями російські застарілі радянські зразки.

За необхідності і ядерний арсенал може бути в найкоротші строки створений технологічними центрами цих потенційних країн учасниць, від яких європейська спільнота більше не матиме навіть морального права вимагати без’ядерного статусу в умовах власної безсилості перед російським агресором.

Сьогодні Україна в черговий раз за 300 років намагається вирватися з російської зони впливу під гаслами «Назад до Європи», якій українці навіть як дешева робоча сила не особливо потрібні. Під час Революції Гідності, українці гинули і зазнавали побиттів, арештів за прапори Європейського Союзу, у той час як жоден німець чи француз за цей синій шмат тканини і пальцем безплатно не поворухне. А чиновники ЄС натомість ще рік думатимуть та носитимуть папери по кабінетах щодо доцільності запровадження безвізового режиму з Україною.

Фактично ЄС сьогодні більше потрібен країнам Центрально-Східної Європи, аніж наприклад Франції, впливові політики якої обіцяють виборцям вивести свою країну з Євросоюзу, щоб французи не годували грецьких чи прибалтійських «дармоїдів». Отож різниця у інтересах між Західною та Центральною Європою дедалі поглиблюється, при чому країни Центральної Європи стараються бути більшими європейцями аніж французи чи німці, яким об’єднана Європа не є духовною цінністю.

Можливо, Україні варто змінити східно-західний вектор зовнішньополітичної орієнтації, який окрім цивілізаційного розколу держави не приносить ефективних результатів, і почати будувати насамперед військово-оборонний союз з країнами, в яких питання захист від російської агресії як і у нас, стало національної ідеєю.