83.Фактор економіки в боротьбі за політичний вплив у світі на прикладі “азійських тигрів”.

ТУТ: Можна взяти відповіді з таких питань. (81,82, 84, 87)

Там вони перегукуються.

Азіатські тигри — це високорозвинені постіндустріальні країни, щомають високий рівень економічного розвитку. Кожна з цих країн належить допершої хвилі Нових індустріальних країн, оскільки темпами свогоекономічного розвитку вони виділились з групи країн, що розвиваються.Рівень доходів у цих країнах високий. Так, станом на 2011 рік, згідно зданими МВФ, найвищий рівень доходу на душу населення з цієї групи країнутримує Сінгапур з річним рівнем доходу 50714$. Далі йде Гонконг зпоказником 34393доларів. Показник Кореї — 25949долара. Згідно з рейтингу МВФ, рівень доходу Тайваню складає 21592долара на особу.

НУ КОРОЧЕ ЕКОНОМІКА МАЄ В ЇХНЬОМУ РОЗВИТКУ НАБІЛЬШЕ ХНАЧЕННЯ І Т.Д

84.Тайвань: між Китаєм та світом.

Питання відносинТайваню з Китаєм – найболючіша проблема для КНР. Адже, не зважаючи на те, що зв’язки Тайваню з Китайською Народною Республікою постійно зростають, Тайвань є демократичним суспільством. І цим він принципово відрізняється від материкового Китаю. Якщо розглянути своєрідний геополітичний трикутник Китай–Тайвань–США, то КНР вважає, що Тайвань є частиною Китаю. Тайванці думають, що вони незалежні. Сполучені Штати визнають Тайвань як частину Китаю, але захищають його від можливого вторгнення Китайської Народної Республіки. Більшість інших країн дотримуються позиції Америки. Вони хоча й визнають суверенітет Китаю над Тайванем, але водночас мають дружні контакти з Тайванем і успішно торгують з ним.

Попри те, що Пекін уже давно прагне раз і назавжди закрити «тайванську проблему», фактор США і міжнародні правила гри поки що стримують КНР від різких кроків.

Водночас, не зважаючи на міжнародне визнання суверенітету Китаю над Тайванем, Тайвань має свій власний уряд і власну потужну економіку. Тайванські інвестиції вітають у світі. А тайванські громадяни подорожують по всьому світу з паспортами своєї країни. І дуже сумнівно, що вони готові добровільно позбутися свого права жити так, як вони того хочуть.

З іншого боку, Китай не має жодних юридичних прав на Тайвань. Післявоєнні договори не визначали суверенітет КНР над Тайванем, і Пекін навіть не був учасником подібних договорів. А згідно з міжнародним правом території можна передати від однієї держави до іншої за умови підписання та ратифікації договору. І лише в такому разі його виконують.

А отже, жителі Тайваню мають законні підстави на самовизначення, закріплене в міжнародному праві. І жодна інша зовнішня сторона, як-от США, КНР або навіть Секретаріат Організації Об’єднаних Націй, згідно з нормами міжнародного права не може визначати статус Тайваню. Це можуть зробити лише самі тайванці.

Власне, Пекін тому й не «педалює» проведення референдуму на Тайвані з питання возз’єднання з КНР, бо розраховує на те, що у довгостроковій перспективі економічна взаємозалежність і дедалі тісніші відносини Тайваню з Китаєм заохотять бунтівний острів перейти під комуністичне керівництво.

Тайванці не готові відмовитися від своєї автономії, відступитися від західного стилю життя в демократичній і вільній країні. Відмовитися від свободи слова, вільної преси та можливості читати, дивитися і слухати те, що ти хочеш, і говорити те, що ти думаєш. Возз’єднання тоді мало б сенс для Тайваню, якби люди в Китаї мали однаковий з ними рівень освіти і свободи, що найближчим часом абсолютно не проглядається. Водночас для китайської діаспори в регіоні Південно-Східної Азії подібне приєднання мало б сенс. Адже це дало б змогу надалі створити подобу віртуального неформального Великого Китайського Союзу територій, де проживає велика кількість китайських громад. Разом з найбільш «закитаїзованими» Сінгапуром, Малайзією та Індонезією. А це уможливило б Пекіну через численні китайські діаспори мати вплив на керівництво цих країн.

Ситуація така, що Тайвань може отримати реальну незалежність тільки в разі розпаду материкового Китаю. А це явно найближчим часом не передбачається. Тому, можливо, і Тайбей, і Пекін тією чи іншою мірою поки що влаштовує подібна законсервована ситуація невизначеності.

За такої ситуації Тайваню вдається уникати поглинання Китаєм, а КНР дедалі більше намагається прив’язати до себе Тайвань економічно. Для Пекіна політичний чинник нині відіграє куди важливішу роль, аніж економічний ефект від цієї співпраці.

Це добре розуміють і на Тайвані. Як зазначає впливова тайванська газета The Taipei Times: «Економіці Тайваню потрібна глобалізація, а не китаїзація. Економічна стратегія Тайваню щодо Китаю потребує корекції. Відносини між Тайванем і Китаєм щораз більше стають схожими на конкурентні, аніж на партнерські, тому що епоха вертикальної інтеграції через протоку закінчилася. Водночас не можна випускати з уваги того, що китайські центральні й місцеві органи влади намагаються впливати на тайванські ЗМІ, свободу слова і ринки з їхніми політико-економічними зв’язками. Тому Тайваню необхідно створити механізми для забезпечення національної безпеки в політиці та економіці».

Китаю важко бачити незалежний Тайвань ще й тому, що по суті він є Ахіллесовою п’ятою китайського авторитаризму. Цікаво, що під час візиту китайського правозахисника Чень Гуанчена до Тайваню зустрітися з ним не знайшли можливості ні президент Ма Інцзю, ні спікер тайванського парламенту Ван Цзінь-пін.

Сьогодні багато хто на Тайвані побоюється, що відносини Тайваню з КНР стають дедалі тіснішими. Вони висловлюють занепокоєння тим, що загроза щораз глибших зв’язків з Китаєм може призвести в майбутньому до поглинання Тайваню материковим Китаєм.

Крім того, тайванці, які живуть і працюють у Китаї, можуть легко стати жертвами китайської «своєрідної» правової системи. А пропозиції Тайбея відкрити взаємні представництва застопорилися через небажання Пекіна дозволити представникам Тайваню мати доступ до своїх співвітчизників, які затрималися на материку.

Водночас торішня відмова Тайваню дозволити Далай-ламі відвідати острів, на якому він раніше вже побував тричі, видається спробою офіційного Тайбею уникнути гніву китайського уряду, який не визнає легітимності духовного лідера Тибету у вигнанні.

І тому, доки на Тайвані при владі перебуває Гоміндан, Китайська Народна Республіка не застосовуватиме силові методи для возз’єднання. Проте якщо до влади повернеться опозиційна Демократична прогресивна партія і наважиться де-юре проголосити незалежність Тайваню, Китай цілком буде здатен застосувати проти Тайбею силові методи.