78.Описати досвід Китаю для України в запровадженні ринкових механізмів. Діяльність в Китаї вез; уроки для України.

На рубежі 1970-1980-х рр.. виявилася відсталість і низька ефективність китайської економіки, яка перенесла «великий стрибок» і «культурну революцію». Необхідні були принципово нові рішення. І одним з них стало рішення перейти від замкнутої моделі розвитку до більш відкритої. Оскільки перевести відразу все господарство країни на рейки такої відкритості було, природно, неможливо, для цієї мети були обрані окремі вільні економічні зони (ВЕЗ) у східній та південній приморських частинах країни.

Дипломатична тактика, покликана забезпечити реалізацію стратегічних інтересів Китаю, була розроблена наприкінці 90–х років минулого століття. Вона ґрунтується на трьох засадничих ідеях: мультиполярності, мирного розвитку і перетворення Китаю на відповідальну велику державу.

До створення вільних (спеціальних) економічних зон Китай приступив в кінці 1970-х рр.. При цьому був використаний досвід інших країн і територій Азії. Висуваючи ідею створення вільних економічних зон, було розраховано головним чином на залучення капіталу заморських китайців, і потрібно сказати, що вона себе повністю виправдала: у наступний період 75-80% всіх інвестицій в Китаї належали саме їм.

Основні цілі створення ВЕЗ полягали в наступному:

1) максимальне залучення іноземного капіталу, передової техніки і технологій, створення підприємств у наукомістких галузях промисловості;

2) розвиток зовнішньоекономічної діяльності та забезпечення більш широкого включення країни в міжнародний географічний поділ праці, збільшення експорту та валютних надходжень;

3) використання ВЕЗ як шкіл передового досвіду у функціонуванні сучасного виробництва та управління ним для всієї решті території Китаю;

4) підйом соціально-економічних умов у ВЕЗ до рівня, досягнутого в Гонконзі, Сінгапурі та інших НІС Азії;

5) використання дешевої і надлишкової робочої сили, яку має Китай.

Відмінна риса ВЕЗ – автономія місцевої влади від центрального уряду у вирішенні таких питань, як установа підприємств з іноземною участю, встановлення для іноземних вкладників різного роду пільг у сплаті прибуткового податку, спрощення процедури отримання віз. Держава також надає ВЕЗ значну самостійність у проведенні зовнішньоторговельної діяльності та контролі за нею. Словом, спеціальні економічні зони були задумані як свого роду економічні «оазиси» з особливим режимом господарювання.

З початку створення ВЕЗ у Китаї пройшло вже три десятиліття. За цей час політика щодо цих зон удосконалювалася. У

Китаї сформувалася така складна багатоступенева система вільних економічних зон, подібної якій немає ні в одній іншій країні світу. Тому й типологія їх відрізняється досить великою складністю, включаючи понад 15 різного роду підтипів таких зон. Деякі з них збігаються з прийнятою у більшості країн типологією, а деякі відображають чисто китайську специфіку. Але найголовніших типів виділяють три.

Світова практика організації і функціонування спеціальних економічних зон свідчить, що вони створюються для досягнення різноманітних цілей.

По-перше, головною метою створення вільних економічних зон є більш глибоке включення країн у процес розвитку міжнародного поділу праці. Мова йде про збільшення випуску конкурентоздатної продукції на експорт і забезпеченні таким шляхом росту їхніх валютних надходжень.

По-друге, ВЕЗ потрібні також для насичення внутрішнього ринку зацікавленої країни високоякісною продукцією.

По-третє, організація спеціальних економічних зон передбачає більш глибоке включення в МРТ не тільки по виробничій лінії, але й в області туризму, культури і санаторно-курортної сфери, що, утім, також веде до збільшення валютних надходжень.

По-четверте, ВЕЗ покликані забезпечити прискорене впровадження у виробництво вітчизняних і іноземних науково-технічних розробок з подальшим використанням їхніх результатів у всій національній економіці країни.

По-п’яте, однією з цілей створення спеціальних економічних зон для країн, що розвиваються, є навчання і підготовка кваліфікованих робітників, інженерів, господарських і управлінських кадрів.

По-шосте, важлива мета організації ВЕЗ – стимулювання економічного розвитку якоїсь території конкретної галузі виробництва.

Нарешті, по-сьоме, в окремих країнах ВЕЗ розглядаються як регіональний метод модернізації економіки в умовах її переходу від адміністративних принципів функціонування до ринкового. Приміром, у Китаї спеціальні економічні зони носять експериментальний соціальний характер.

Економічне зростання Китаю обумовило неабияке збільшення його впливу, що визнає навіть беззаперечний світовий лідер – США. Американська пропозиція стати “відповідальним лідером” разом з іншими великими державами є привабливою, але звужує поле маневру для Китаю, який прагне зберегти самостійність у здійсненні зовнішньої політики. У будь-якому разі на близьку і середню перспективи очевидним є те, що Китай не дотримуватиметься агресивної зовнішньополітичної лінії, оскільки внутрішня ситуація вимагає від нього співпраці з іншими великими країнами. Разом з тим подальше економічне зростання об’єктивно розширюватиме ареал політичного впливу Китаю та поглиблюватиме його суперництво з основними конкурентами – США, Японією, Індією.