73.“Мінський протокол” та варіанти подальшого розвитку подій.

Мінський протокол  — угода про тимчасове перемир'я у війні на сході України, досягнута на переговорах у Мінську 5 вересня 2014 року. В розробці та підписанні мирної угоди брали участь представник ОБСЄ Посол Гайді Тальявіні, Другий Президент України Леонід Кучма, посол Росії в Україні Михайло Зурабов, представники самопроголошених ДНР Олександр Захарченко та ЛНР Ігор Плотницький. Дія перемир'я розпочалась о 18.00 5 вересня.

після укладання перемир'я в ряді міст Донбасу тривали локальні зіткнення, а ситуація продовжувала залишатися напруженою. Також були зафіксовані пересування колон російської бронетехніки, обстріли Маріуполя та спроба штурму Донецького аеропорту.  Об’єктивно аналізуючи третій мінський документ можна сміливо назвати його компромісним, адже ані Україна, ані Росія, ані ДНР та  ЛНР суттєво і не виграли, і не програли від підписання.  По суті Комплекс заходів із виконання Мінських домовленостей додатково розкриває зміст попередніх мінських документів, які як ми знаємо після їх підписання ніхто не збирався виконувати. Отже, головне питання, де гарантії, що після підписання останнього документу у Мінську, мінські домовленості будуть виконуватись? Начебто прийняли також  Декларація президентів   ФРН про підтримку  комплексу заходів по виконанню Мінських домовленостей. Але як сказав сам Президент РФ це «неподписной документ», тому напевне у його розумінні юридичних наслідків він не створює. До речі у Декларації Росія заявила, що поважає суверенітет та територіальну цілісність України, і зараз і багатьох виникнє знову питання при анексований та ні ким невизнаний Крим. Треба розуміти, що головною метою Путіна у Мінську було відстрочення накладання на Росію додаткових санкцій з боку ЄС та США.

74.Встановлення дипломатичних стосунків між Україною та Китаєм. Збільшення впливу Китаю на світову політику та бачення китайським керівництвом місця України в світі.

Характерною ознакою українсько-китайських зв’язків є високий рівень взаєморозуміння і довіри у політичній, торговельно-економічній, науково-технічній, військово- технічній та гуманітарній сферах. Розбудова стратегічної взаємодії з Китаєм є пріоритетним напрямом зовнішньої політики України на сучасному етапі. Схожість підходів щодо актуальних міжнародних питань, відсутність гострих проблем у двосторонніх відносинах, на- явність значного потенціалу співпраці створюють необхідні передумови для її прогресивного, поступального розвитку. Не дивлячись на складну і суперечливу внутрішньополі- тичну ситуацію, оновлена українська влада доклала мак- симальних зусиль для унеможливлення пауз у відносинах з Китаєм, про що свідчить ратифікація 15 травня 2014 року Договору про дружбу і співробітництво між Україною і КНР. Водночас слід наголосити, що керівництво Української Держави надає великого значення неухильній реалізації усіх попередніх домовленостей, в першу чергу тих, що стосуються взаємовигідних економічних та соціальних аспектів. Прагнення пожвавити контакти з китайськими партнерами повинно розглядатися виключно з точки зору прагматизму, який, в свою чергу, спрямований на покращення добробуту населення нашої держави. Китай, в свою чергу, будучи «світовою виробничою базою» зацікавлений у освоєнні українських ринків. У цьому зв’язку було б великим перебільшенням обумовлювати посилення дипломатичної активності якимись внутрішніми негараздами чи зовнішніми впливами, хоча поточне згортання Російською Федерацією торговельно-економічного співробітництва логічно підвищує значення КНР для України як економічного партнера.

В цілому українська сторона зацікавлена й надалі підтримувати високу динаміку діалогу з КНР в усіх сферах взаємовигідного співробітництва, розглядаючи активні двосторонні контакти як потужний фактор ук ріплення регіональної та глобальної безпеки, а також економічного зростання.