70.Геополітична ситуація, яка складається в умовах російсько-української війни

Протягом 2014 року, внаслідок активної реалізації Росією своїх геополітичних планів з відновлення контролю над пострадянським простором, сталися радикальні зміни в розвитку військово-політичної обстановки у світі і навколо України. Окупація Криму Російською Федерацією, військова агресія на сході України і загострення протистояння Росії із західними країнами безпосередньо позначилися на політичних, економічних і оборонних процесах в Європі і Євразії.

Як заявив на початку січня цього року Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, конфлікт в Україні загострив ситуацію з безпекою і стабільністю в Європі і «реанімував примари холодної війни». Головним об'єктом в протистоянні Росії і США-НАТО-ЄС стала Україна, яка, з одного боку, є основною ціллю російської експансії Росії, а з іншого — має принципово важливе значення для Заходу з точки зору стратегічного стримування Росії. Агресивна російська політика на європейському континенті повернула у світову політику поняття «війни» як інструменту не лише для вирішення політико-економічних проблем, але і для перегляду територіальних державних кордонів. При цьому основні інститути міжнародного управління (ООН і її Рада безпеки) не змогли відповісти на нові виклики. Усі елементи системи європейської безпеки (НАТО/ЄС, ОБСЄ, ПАРЄ і інші структури) також виявилися не готовими гарантувати стабільність на континенті.

У той же час, різка реакція західних країн і міжнародних організацій на конфлікт в Україні стали несподіванкою для Москви. Вона сподівалася на повторення ситуації 2008 року, коли її напад на Грузію викликав лише символічну реакцію у відповідь США, НАТО і ЄС. На відміну від подій на Кавказі, збройна агресія Російської Федерації проти України була сприйнята Заходом як порушення усієї системи світової і регіональної безпеки, а також як загроза своїм інтересам. Враховуючи це, США, НАТО і ЄС розпочали реалізацію комплексу заходів зі стратегічного стримування Російської Федерації в політичній, економічній сферах і сфері безпеки, а також з політичної і фінансово-економічної підтримки України.

Вжиті західними країнами масштабні заходи протидії Росії багато в чому нагадують ті, що свого часу призвели до розпаду Радянського Союзу. При цьому активно і послідовно використовувався інструмент політико-економічних санкцій — припинення співпраці з Росією у рамках «великої вісімки», Ради «РОСІЯ-ЄС», Ради «РОСІЯ-НАТО», ПАРЄ і низки інших організацій; відмова від співпраці у військовій і військово-технічній сферах; обмеження доступу РФ до західних кредитів, інвестицій і технологій; заборона на в'їзд до західних країн широкому колу російських чиновників, причетних до збройної агресії проти України, і блокування їх рахунків; блокування роботи на американському і європейському ринках низки банків і підприємств, наближених до керівництва Російської Федерації (передусім в енергетичному і оборонному секторах). Економічний тиск на Росію значно посилився після того, як США (спільно з Саудівською Аравією) спровокували стрімке падіння цін на нафту, що є основним експортним продуктом РФ, а також джерелом наповнення її бюджету і валютних надходжень.

Зі свого боку Росія у відповідь вжила комплекс заходів дії і тиску на США і ЄС — стала жорсткішою російська політика відносно Заходу; були вжиті контрсанкції щодо продуктів харчування американського і європейського виробництва; робляться активні спроби внести розкол в стосунки як між деякими європейськими країнами, так і між Євросоюзом і США; посилився енергетичний шантаж Європи (погрози переорієнтовувати газові потоки на східний (китайський) напрям і демонстративна відмова від реалізації проекту «Південний потік»). Для компенсації своїх втрат від скорочення співпраці зі США і ЄС в торговельно-економічній і кредитово-інвестиційній сферах, а також для запобігання міжнародній ізоляції, Москва активізувала стосунки з іншими країнами, передусім з КНР, Індією, Бразилією, Аргентиною, Туреччиною і Венесуелою.

Посилилося протистояння між США, НАТО, ЄС та Росією і у сфері безпеки. Внаслідок того, що Російська Федерація для досягнення своїх зовнішньополітичних цілей вирішила вдатися до військових методів, західні країни і міжнародні організації, надаючи підвищену увагу питанням безпеки Європи, підготували відповідні зміни в завданнях і характері діяльності НАТО і оборонної складової ЄС. Було також вирішено наростити військову присутність США і Північноатлантичного союзу в країнах Центрально-Східної Європи, Балтійському і Чорноморському регіонах. Своєю чергою, Росія розпочала посилювати угрупування своїх військ на Західному напрямі, а також активізувала провокаційну діяльність проти країн Балтії і Скандинавії із застосуванням ударної авіації (у т. ч. стратегічних бомбардувальників) і бойових кораблів. На тлі об'єднання НАТО і країн Європейського Союзу навколо ідеї протидії зростаючій російській загрозі, посилилися протиріччя між країнами колишнього СРСР і, незважаючи на гучні реляції, загострилися проблеми в «проросійських» інтеграційних об'єднаннях.

Усе це разом узяте призвело до посилення напруженості у військово-політичної обстановці у світі, Європі і безпосередньо навколо України, а також позначилося на інших аспектах міжнародних відносин, в т. ч. позиціях і діях провідних країн світу. При цьому велика частина світової спільноти підтримала Україну і засудила анексію Криму, що фактично призвело до міжнародної ізоляції режиму В. Путіна. Так, на відміну від інших міжнародних конфліктів, коли Китай традиційно підтримував Росію (в лівійському, сирійському, іранському і інших питаннях), офіційний Пекін виступив за збереження територіальної цілісності України і не визнав російську анексію Криму. Більшість провідних країн т. зв. «третього світу», в т. ч. Бразилія, Аргентина, ПАР і Туреччина також підтримали територіальну цілісність України, проте не відмовилися від співпраці з Росією. І навіть більше, скориставшись ситуацією, що склалася, ці країни активізували торговельно-економічні зв'язки з Російською Федерацією. В той же час дії Росії проти України (у т. ч. анексію Криму) підтримали лише деякі країни, що традиційно перебувають у сфері російського впливу і мають розбіжності в стосунках зі США і ЄС, зокрема, Венесуела і Сирія.