64.Російсько-грузинська війна 2008 року і Україна

Росі́йсько-грузи́нська війна́ 2008 року — збройний конфлікт між Грузією з одного боку та Росією і сепаратистськими угрупуваннями Південної Осетії та Абхазії з іншого. Війна розпочалася навколо збройного протистояння в Південній Осетії у серпні 2008 року. У військових діях проти Грузії, крім регулярних збройних сил Південної Осетії і Росії, брали участь ополченці з Росії і Абхазії. Сторони звинувачували одна одну у провокуванні бойових дій. У ніч на 8 серпняпісля обстрілів грузинських сіл, збройні сили Грузії заявили про намір «відновити конституційний лад» на території невизнаної республіки і в результаті боїв зайняли більшу частину Цхінвалі. Того ж дня Росія втрутилась у конфлікт на стороні південноосетинських сепаратистів та ввела війська, в тому числі танкові бригади, на територію Грузії, піддала бомбардуванню грузинські міста, порти та військові об'єкти. Військові дії поширилися далеко за межі Південної Осетії на інші міста Грузії та Абхазію, де з'єднання абхазьких загонів та російських «добровольців» атакували позиції грузинських військ та захопили Кодорську ущелину. Після окупації частини Грузії російськими військами та етнічних чисток грузинських сіл навколо Південної Осетії за участі міжнародних посередників було досягнуто припинення вогню.

У інтерв'ю Бі-Бі-Сі президент Грузії Саакашвілі заявив, що Росія почала агресію проти його країни і закликав міжнародну спільноту втрутитися. На його думку Росія проводить заплановану політику агресії проти Грузії і що Росія має намір захопити цілу територію Грузії. Він також запропонував припинення вогню та початок переговорів між усіма сторонами конфлікту.

• Росія — З початком наступу Грузії на позиції південноосетинських угрупувань Росія звинуватила Грузію у агресії та застосуванні політики геноциду стосовно етнічних осетин у регіоні. Прем'єр-міністр Росії Володимир Путін заявив, що дії російських військ у регіоні були обґрунтованими і необхідними і що вона ввела війська в регіон для захисту власних громадян. Росія також звинуватила Захід у подвійних стандартах стосовно її дій у Південній Осетії.

• Росія також звинуватила Україну у продажі зброї Грузії та заохоченні її до вторгнення в Південну Осетію. У свою чергу, у відповідь на це звинувачення Міністр оборони України Єхануров назвав ці твердження безпідставними, оскільки Грузія не є в списку країн, яким заборонено продавати зброю.

• Президент Росії Володимир Путін визнав, що Росія під час військового конфлікту у Південній Осетії діяла за планом, який був підготовлений Генеральним штабом в кінці 2006-початку 2007 року.

Росія змогла довести свою військову перевагу, основою якої стала чисельна і матеріальна перевага над Грузією. Головним наслідком війни стала спроба легітимізації з боку Росії відрізання грузинських провінцій шляхом визнання їхньої незалежності. Фактичні втрати Грузії склали кілька сільських районів, які за часів СРСР входили в склад автономій, але контролювалися до війни грузинським урядом. Перегляд пострадянських кордонів у силовий спосіб з боку Росії не знайшов розуміння у світі: реакція інших країн показала, що в Росії немає союзників щодо силової ревізії кордонів, попри всі старання російської дипломатії.

Грузія зазнала військової поразки, і на кілька тижнів втратила контроль над значними своїми територіями і стратегічними пунктами. У найнапруженіший момент протистояння постала серйозна загроза штурму Тбілісі для усунення режиму Саакашвілі російськими танками, і на цьому етапі знадобилося енергійне втручання посередників в особі голови ЄС Ніколя Саркозі. Уряд Грузії був підданий західними оглядачами суворій критиці за те, що не передбачив у відповідь на силове вирішення внутрішніх проблем жорстку військову відповідь Росії і несумірність сил.

Сподівання Грузії на підтримку Заходу справдилися лише частково. Захід своїм дипломатичним втручанням справді зупинив розгортання військової операції за найгіршим для грузинів сценарієм і офіційно засудив надмірне використання сили Росією. Але водночас західні країни в умовах поглиблення світової фінансової кризи утрималися від введення прямих економічних чи інших санкцій проти Росії, хоча такі заклики лунали. Рішучішими тут були країни «нової Європи», які на собі знають, що таке російська агресія, і США. НАТО на півроку зупинило співпрацю з Росією і одразу по війні провело символічну виїзну Раду НАТО у Тбілісі. Стриманішу позицію зайняли важковаговики ЄС Франція, Німеччина, Італія з огляду на важливість значного експорту цих країн до Росії.

На думку спостерігачів, війна на Кавказі матиме далекосяжні наслідки, в першу чергу завдяки погіршенню стосунків між Росією і Заходом. Ще на початку конфлікту США застерегли Росію про можливе погіршення двосторонніх відносин між двома країнами. У результаті початку бойових дій були скасовані заплановані навчання з НАТО і альянс підтвердив кандидатуру Грузії як можливого члена альянсу.[98][99]

Війна у Грузії мала значні економічні наслідки: з початком бойових дій різко впали акції російських компаній і відобразилися не тільки на російському, але й на світовому ринку. Також відбулася деяка корекція курсу рубля до долару США, коли іноземні інвестори почали продавати рублі на внутрішньому ринку. Торги на основних російських фондових майданчиках ММВБ і РТС протягом серпня кілька разів зупинялися через падіння індексів для запобігання панічним настроям торговців: загальне падіння індексів РСТ та ММВБ за півтора місяці після війни становило понад 40%.[100][101] Безперервний ріст валютних резервів Росії на тлі нафтового буму змінився падінням: за 30 робочих днів обсяг золотовалютних резервів Банку Росії скоротився на 38 млрд дол., або 6,8%.

Один з головних уроків з грузино-остинської війни полягає в тому, що вже саме перебування російських  військ на території України становить постійну небезпеку для держави.

Ще Джордж Оруел, писав, що за тоталітаризму "мир – це війна". Можливо тому в регіонах СНД, де задіяні російські "миротворці", рано чи пізно починається війна.