49. Доля України за наслідками Тегеранської та Кримської конференцій.

Тегеранська конференція відбулась 28 листопада — 1 грудня 1943 р. в Тегерані. На ній вперше зібралась «Велика Трійка» — голова РНК СРСР Йосип Вісаріонович Сталін, президент США Франклін Делано Рузвельт та прем'єр міністр Великобританії Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль. Це була перша конференція «Великої Трійки» (СРСР, США, Великобританія) за час Другої світової війни, її спадкоємицями були Ялтинська та Потсдамська конференції. Конференція мала на меті розробку кінцевої стратегії боротьби проти Німеччини та її союзників. Основним питанням було відкриття другого фронту в Західній Європі. В то й же час, обговорювались питання про надання незалежності Ірану («Декларація про Іран»), про початок СРСР війни з Японією після розгрому нацистської Німеччини й де-факто було закріплено за Радянським Союзом право в якості контрибуції приєднати до себе після перемоги частину Східної Прусії.

Основні результати:

• Підписано угоду щодо підтримки Югославських партизанів зброєю та амуніцією, а також спецопераціями.

• Було досягнуто згоди у тому, що найбажанішим був би вступ Туреччини до війни на боці союзників до кінця року.

• Якщо Туреччина вступила б у війну, Радянський Союз її мав підтримати.

• 30 листопада було узгоджено, що операція Оверлорд розпочнеться у травні 1944 року разом з діями у південній Франції.

• Домовились, що військові штаби Великої Трійки тісно співпрацюватимуть.

• Великобританія та США пообіцяли Сталіну, що надішлють війська до Західної Європи протягом весни 1944 року.

• За наполяганням Сталіна, кордони післявоєнної Польщі визначались за річками Одер (Одра) та Нейсе (Ниса) та лінією Керзона.

• Попередньо узгоджено створення Організації Об'єднаних Націй.

• Радянський Союз погодився розпочати війну проти Японії після поразки Німеччини.

Кримська конференція

Кримська (Ялтинська) конференція, що відбулася 4-11 лютого 1945 року, увійшла в історію як переконливий приклад можливості ефективного військового і політичного співробітництва держав з різними суспільними системами. Прийняті нею рішення про післявоєнний устрій витримали перевірку часом. Вони багато в чому сприяли тому, що на Європейському континенті вже два нових покоління користуються плодами мирного життя.

До лютого 1945 року війна вступила у завершальний період. Перемоги Радянських Збройних Сил, а також військ союзників після їх висадки у Франції призвели до того, що Німеччина виявилася затиснутою між двома фронтами. Її близьке поразка стала неминучим. Тому учасники ялтинської зустрічі приділили особливу увагу комплексу питань, пов'язаних із завершенням війни в Європі і з загальною політикою трьох держав при здійсненні умов беззастережної капітуляції Німеччини. Було також розглянуто питання про встановлення верховної влади СРСР, США та Великої Британії стосовно Німеччини, включаючи право її повного роззброєння і демілітаризації, про репарації і інші заходи, необхідних для забезпечення в майбутньому миру і безпеки.

Що стосується проблем післявоєнного устрою, то на Кримській конференції було розглянуто питання про створення Організації Об'єднаних Націй, включаючи ті розділи Статуту ООН, з яких сторони не змогли домовитися восени 1944 року в Думбартон-Оксі.

Найбільш важкою і вимагала значного часу виявилася польська проблема. Потім обговорювалося югославський питання. Учасники ялтинської зустрічі розглянули проблеми Далекого Сходу та умови вступу Радянського Союзу у війну проти Японії. Були також обговорені різні аспекти співпраці трьох держав як у веденні війни, так і в організації повоєнного світу і підписана Декларація про звільнену Європу.

Однак найгостріше в Ялті стояло польське та власне й українське питання, оскільки Сталін вимагав визнати західні кордони СРСР, встановлені радянсько-німецьким пактом про ненапад 23 серпня 1939 р. і договором про дружбу й кордон 28 вересня 1939 року. Цих вимог Сталіна Рузвельт і Черчілль у Ялті задовольнити не наважилися з огляду на непримиренну позицію польського емігрантського уряду, що мав свій осідок у Лондоні. Ласі шматки західноукраїнських та західнобілоруських земель, як і Бессарабію та Прибалтику, Сталін офіційно одержав уже в Потсдамі на останній зустрічі трьох лідерів антигітлерівської коаліції, на якій уже не було Президента CШA Ф. Рузвельта. Після тяжких і напружених переговорів у Криму Рузвельт протримався тільки до весни 1945 p.: 12 квітня його серце зупинилося. Але незадовго до смерті у приватній бесіді він встиг зробити невтішний висновок: "Ми не можемо вести справи зі Сталіним. Він порушив усі до єдиної обіцянки, які дав в Ялті". Трумен, новий господар Білого дому, незабаром прийшов до такого ж висновку. На початку 1946 р. він доручав державному секретарю США Дж. Бірнсу проводити таку лінію поведінки в переговорах із Радянським Союзом: "До тих пір, поки Росія не зустріне твердої відсічі у справах і словах, ще одна війна буде назрівати. Єдина мова, яку вони [росіяни] розуміють - "скільки у вас дивізій"? Я не думаю, що ми повинні і надалі гратися в компроміси".

Щодо українських інтересів у Ялті, то вони виявлялися у принаймні двох основних сферах: щодо її кордонів та участі в майбутній міжнародній організації безпеки.

Звідси випливають і окремі уроки Кримської конференції для України:

1) у ході Ялтинської конференції для України з'явилась надія на остаточне узгодження лінії радянсько-польського кордону з самими поляками після утворення тимчасового уряду Польщі: Україна отримала державні кордони, визнані світовою спільнотою (але, як з'ясувалося, лише не Росією);

2) Ялтинська конференція відкрила для УРСР можливість широкого виходу на міжнародну арену й зробити свій внесок у народження ООН. З того часу, попри обмеженість дій, українська дипломатія отримала добру школу вдосконалення своєї майстерності;

3) незалежність для України в 1991 р. стала наслідком радикального перегляду ялтинського устрою повоєнної Європи. Тому слід робити висновки щодо постійної готовності всіх державних структур до будь-яких несподіванок. Події кінця 2013 - початку 2015 р. - наочне підтвердження цього;

4) національні інтереси надійно захищені за умов їхнього доповнення інтересами світового співтовариства. Незалежна Україна проводить саме такий курс в ООН і надалі повинна його активізувати;

5) попри всі сучасні тенденції до розмивання державних кордонів, відмови від національного суверенітету на користь наднаціональних органів влади, слід завжди мати на увазі прагматичну складову цих процесів, тобто чітко бачити, де і за яких обставин доречніше користуватися національними владними інструментами, а коли надавати пріоритети наднаціональному регулюванню.

Отже, активне залучення України до регіональних і глобальних систем міжнародної безпеки не лише створює авторитет нашій державі, а й відповідає національним інтересам, які сутнісно можна викласти побажанням існування та вільного розвитку в більш справедливому та безпечному світі. Тому сьогодні особливої актуальності набуває питання приєднання України до єдиної ефективної колективної системи безпеки - НАТО, а також можливість відновлення ядерного потенціалу нашої держави.