46.Фултон. Виступ у.Черчеля-крапка в долі повоєнної України.

Ідея запросити «найвідомішого англійця» спала на думку президенту фултонського коледжу Макклуеру. Коледж міг виплатити гонорар у розмірі 5 тисяч доларів – велику суму за тодішніми мірками, однак недостатню для того, щоб запросити особистостей на кшталт Черчілля. Утім, відбувся вдалий збіг кількох факторів. У 1945 році Черчілль програв вибори і залишив пост прем’єр-міністра.

Президент США Гаррі Трумен запросив його виступити в рідному для американського зверхника штаті Міссурі, не обмежуючи при цьому англійського гостя у виборі теми. Черчілль прийняв пропозицію, висунувши лише одну умову: його має супроводжувати Трумен. Від гонорару сер Уінстон відмовився. Він болісно переживав свій відхід із поста прем’єр-міністра і бажав продемонструвати, що залишається політиком світового калібру: у статусі приватної особи Черчілль міг висловлюватися різкіше, а виступаючи в американській провінції, а не Вашингтоні, немов надати своїй промові академічного характеру. Після війни ситуація в світі лише заплуталася: антигітлерівська коаліція швидко розпалася, СССР постійно підкреслював свій пріоритет (як головний переможець нацизму й найбільш потерпілий від нього) у вирішенні питань повоєнного устрою, а симпатії західних союзників були радше на стороні «російських союзників» і «дядька Джо»; Англія втратила довоєнний статус провідної європейської держави, а Совєтська армія вже не допустить відновлення втраченої величі. Чи захочуть США (які в той час мали монополію на атомну зброю і були єдиним бар’єром для СССР) взяти на себе відповідальність за європейські проблеми, виступити світовою наддержавою, чітко зайнявши позицію на стримування СССР? Саме тому Черчілль наполягав на супроводі американського президента, публічно ставлячи його перед політичним вибором. Дискусія в різних колах американського суспільства про потребу регулювати атомні проблеми разом із СССР не влаштовувала Черчілля; йому залишалося лише впливати на суспільну думку в США (чим почасти пояснюється різкий тон фултонської промови).

Передбачені Черчіллем структура й характер міжнародних відносин у цілому та совєтсько-американських зокрема протягом наступних 40 років підтвердилися повністю. Черчілль констатував, що від сьогодні «США перебувають на вершині світової сили». Протистоять Америці два головні вороги – «війна й тиранія». Об'єднані Нації не змогли захистити світ, тому було б «злочинним безумством» поділитися секретом ядерної бомби. Щоб стати реальним гарантом миру, Об'єднані Нації повинні мати власні збройні сили, насамперед – повітряні, сформовані на міжнародній основі. «Ми не можемо закрити очі на те, - продовжував він, - що свобод, які мають громадяни в США, в Британській імперії, не існує в значній кількості країн. У цих країнах контроль за простими людьми нав’язаний зверху через різноманітні поліцейські власті такою мірою, що це суперечить усім принципам демократії. Єдиним інструментом, який може запобігти війні та вчинити опір тиранії, є братська асоціація англомовних народів». У майбутньому, заявив Черчілль, постане питання про єдине громадянство. Ще в 1938 році Черчілль доводив необхідність «Великого Альянсу», щоб зупинити Гітлера. Тепер він пропонував такий альянс для протидії Сталіну, назвавши при цьому СССР причиною «міжнародних труднощів»: «Ніхто не знає, що Совєтська Росія та її міжнародна комуністична організація мають намір робити в найближчому майбутньому і чи існують якісь межі їхньої експансії. Я дуже поважаю та захоплююся доблесними російськими людьми та моїм воєнним товаришем маршалом Сталіним… Ми запрошуємо Росію з повним правом зайняти місце серед провідних націй світу. Більше того, ми вітаємо чи вітали б постійні, часті, зрослі контакти між російськими людьми та нашими людьми з обох боків Атлантики. Водночас мій обов’язок, і я впевнений, що й ви цього хочете, викласти факти так, як я бачу сам». Ось як звучить цей виклад фактів чи не в найбільш знаменитій частині промови: «Від Штеттина на Балтиці до Трієсту на Адріатиці, через увесь континент було опущено «залізну завісу». За цією лінією розташовуються всі столиці древніх держав Центральної і Східної Європи: Варшава, Берлін, Прага, Відень, Будапешт, Белград, Бухарест і Софія, всі ці знамениті міста з населенням довкола них знаходяться в тому, що я маю назвати совєтською сферою, і всі вони, в тій чи іншій формі, об’єкти не тільки совєтського впливу, але й дуже високого, а в деяких випадках і зрослого контролю з боку Москви». Небезпека комунізму, стверджував Черчілль, росте звідусіль, «за винятком Британської співдружності та Сполучених Штатів, де комунізм ще в юності <…> у великій кількості країн, далеких від кордонів Росії, у всьому світі створені комуністичні «п’яті колони», які працюють у повній єдності та абсолютному підпорядкуванні й виконанні директив, одержаних із комуністичного центру». Характерно, що в розданий заздалегідь текст Черчілль не включив параграф про «залізну завісу»: це був експромт, який сер Уінстон утаємничував до самого кінця.

Через тиждень Йосиф Сталін у «Правді» прирівняв Черчілля до Гітлера. Так союзники, що спільно здолали нацизм, на довгі десятиліття стали ворогами.