38.Політичні погляди Безбородька Олександра Андрійовича.

За 24 роки провінційний чиновник середньої руки Олександр Безбородько досяг усіх мислимих висот в системі імперської бюрократії. Його талант вивів Росію у вищу лігу європейських держав. Він допоміг імперії закріпитись на чорноморському узбережжі, стримав експансію Швеції на півночі та спільно з сусідами-хижаками швидко та цинічно поділити польський "пиріг". Якщо Петро І прорубав для Росії у Європу вікно, то Олександр Безбородько відчинив для неї двері до цього континенту.

Безбородько виступав за зміцнення союзу з Австрією для остаточного розгрому й вигнання з Європи Туреччини. При цьому він вважав за необхідне стримувати британське морське панування спільними зусиллями ряду європейських морських держав за провідної ролі Росії.

Під час англо-американської війни він притримувався політики так званого "морського збройного нейтралітету". Суть її полягала в тому, що коли Англія намагалася організувати морську блокаду США, які щойно проголосили свою незалежність, Росія в 1780 р. виступила з декларацією права нейтральних держав захищати своє вільне судноплавство у всіх напрямках силою зброї.

Але головними питаннями для Безбородька були турецьке й польське. Тут, виключно завдяки дипломатичному хисту Олександра Андрійовича, вдалося досягти майже повного узгодження російської і австрійської позицій. Було прийнято так званий "грецький проект", який передбачав (після остаточного розгрому Османської імперії союзними військами) відновлення православної Візантійської імперії з государем із російського дому.

"Грецький проект" передбачав створення з підвладних Туреччині князівств Молдови й Валахії буферної, залежної від Росії, держави Дакія. При цьому підписаний між Росією і Францією 1786 р. договір нейтралізував останню щодо турецьких справ. У випадку успіху цього плану з територій Балкан, населених переважно греками, болгарами й сербами, мала утворитися велика православна держава зі столицею в Константинополі, що прикривала б Європу від мусульманського Сходу. Про приєднання цих земель до Росії не йшлося, провідні європейські держави, насамперед Англія, цього не допустили б.

Тісні контакти з австрійською стороною, за взаємного прихильного ставлення Йосифа II та Безбородька, таланти якого цей освічений монарх цінував надзвичайно високо, сприяли тому, що в 1784 р. він був удостоєний титулу графа Священної Римської імперії. Незабаром Безбородько був затверджений графом Російської імперії. Міцнішали його позиції у вищих ешелонах влади.

У 70—80-ті роки граф активно брав участь у законодавчій роботі. Багато актів цього періоду, включно з маніфестами Катерини II й іменними указами, були написані ним особисто.

У серпні 1787 р. у відповідь на анексію Росією Тавриди й демонстративний візит імператриці до Криму Туреччина за підтримки Великої Британії оголосила їй війну. На боці Росії виступила Австрія. У ході війни, вже по кількох основних перемогах О. Суворова, помер Г. Потьомкін. Підписання мирного договору з Османською імперією в Яссах було покладено на Безбородька. Він, як завжди, блискуче справився з відповідальним дипломатичним завданням.

Успіхи російської армії і флоту у війні проти Туреччини, здавалося, мусили б дати значні результати. Однак міжнародна ситуація вимагала якнайшвидшого встановлення миру на півдні імперії.

У 1790 р. помер Йосиф II, а його спадкоємці, налякані революційними подіями у Франції, не бажали війни з Туреччиною до повної перемоги. Згідно з цим діяла й англійська дипломатія, прагнучи тісніше пов'язати Австрію і Пруссію французькими справами, а також врятувати Османську імперію від остаточного розгрому.

Крім того, Катерина II та Безбородько розуміли, що Росії зручніше не залишатися осторонь загальноєвропейських воєн, які може викликати Французька революція, а тому з переможеною Туреччиною слід укласти міцний мир, що гарантував би сильний російський вплив. Усього цього й досягнув Безбородько в Яссах. Імперія, забезпечивши стабільність на своїх південних рубежах, звільнила руки для участі в загальноєвропейських справах.

Бачачи пряму участь Пруссії і Австрії у французьких справах, Безбородько вважав, що це зміцнює позиції Росії на переговорах про остаточний розділ Речі Посполитої, де, під впливом французьких подій, 1791 р. теж було прийнято конституцію.

Росія послала війська до Польщі, і Пруссія, мало зважаючи на Австрію, зажадала нового поділу Речі Посполитої, побоюючись, щоб східна сусідка не захопила її всю. Безбородько виявив усю силу свого дипломатичного хисту, щоб забезпечити включення до складу Російської імперії саме українських і білоруських земель.

27 березня 1793 р. було видано написаний Безбородьком царський маніфест про приєднання до Росії Правобережної України з Поділлям і Волинню, а також основних територій Білорусії. Таким чином, у складі Росії було возз'єднано переважну більшість українських земель із православним населенням.

Третій поділ Польщі був останнім заходом, у якому Безбородько брав участь за життя Катерини II.

Усі царські маніфести з 1776 по 1792 p., а також багато пізніших були складені Безбородьком; його ж рукою було написано 387 іменних указів. Він вів активне особисте листування з провідними дворами Європи, російськими сановниками й воєначальниками. Протягом 16 років до імператриці через нього надходили всі справи зовнішньої і безліч справ внутрішньої політики.

Як людина освічена, розумна й загалом доброзичлива, Безбородько не міг не бачити згубного характеру порядків, що панували в Російській імперії за Катерини II й Павла І. Він не був борцем за справедливість чи прихильником соціальних реформ, але, будучи компетентним у соціальній філософії французьких просвітителів, не міг не задумуватися над перетвореннями.

У 1798 р. на прохання племінника Безбородько написав "Записку про складання законів російських", що була своєрідним конспектом нереалізованої канцлером за життя системи законопроектів, спрямованих на реорганізацію устрою держави. З тексту документа видно, що "істинну монархію" Безбородько уявляв родо-становим суспільством із чіткою регламентацією прав і обов'язків людей усіх станів (зокрема й селян) за полегшених можливостей переходу достойних і обдарованих людей із нижчих соціальних категорій до вищих. Представники всіх трьох повноправних станів (дворянства, духовенства і міщан) мали засідати в сенаті (який готує і приймає до розгляду закони) й генеральному суді. Кріпаків мало бути заборонено продавати без землі. "Записка" свідчила про критичне ставлення князя до російського абсолютизму.

39.Україна в планах Наполеона та Александра II.???????

1812 року відбувся похід французького імператора Наполеона на Росію, який закінчився загибеллю майже всієї французької армії. З Українських земель наполеонівська армія зайняла Західну Волинь, де розгромила третю російську армію під командуванням генерала А. Тормасова.

У військово-політичних планах Наполеона певне місце займала Україна. Наполеон звернув увагу на українську проблему, продовжуючи традиційну французьку політику, в межах якої було встановлено таємні контакти з К. Розумовським та лунали виступи в 1795 у Конвенті на захист прав козацької нації. Політичні плани французького імператора щодо України в період підготовки російської кампанії 1811–1812 рр. передбачали відокремлення українських земель від Росії й поділ їх на три частини: Правобережна Україна відходила до Великого Герцогства Варшавського (без Волині, яка була обіцяна Австрії за воєнну допомогу у війні проти Росії), у Лівобережній і Південній Україні планувалося створити дві держави, т. зв. «наполеоніди» під протекторатом Франції (план був розроблений графами А.-М. Бланом де ля Нольтом д'Отерівом і Г. М. де Монгейяром).

Одна з них мала існувати в межах Чернігівщини і Полтавщини, друга «наполеоніда» — на Південній Україні в межах Катеринославщини, Донеччини, Херсонщини, Таврії і Криму, Українське дворянство було незадоволене планами Наполеона стосовно передачі Правобережжя Польщі і це зумовило його лояльне ставлення до російської влади під час воєнної кампанії Наполеона у Росії. Частина українських дворянських кіл, яка притримувалася проросійської орієнтації, сприяла формуванню козацьких кавалерійських частин на допомогу регулярній російській армії (всього сформовано 22 полки загальною чисельністю бл. 25 тис.осіб). Крім того, у складі російської армії воювало бл. 75 тис. українців як ополченці. УБородінській битві 1812 року брали участь Охтирський, Одеський, Чернігівський, Київський і Тернопільський полки. Оскільки воєнні формування викликали особливий інтерес українських патріотів, то згодом ці полки були направлені за кордониУкраїни.

Проблеми України цікавили й імператора Наполеона. У боротьбі проти континентальних учасників антифранцузьких коаліцій – Росії і Австрії – українське питання відігравало помітне місце в його стратегії. Проте, слід визнати, що воно для нього було, з одного боку, складовою частиною більш широкого «польського питання», а з іншого – вразливою національною проблемою російської та австрійської імперій. Тобто, питання як засіб тиску на Австрію і Росію визначало позицію Наполеона щодо України.