33.Пошуки і.Мазепою європейських союзників.

Про напрями зовнішньополітичної діяльності Мазепи певною мірою свідчать Коломацькі статті. На початку гетьманування він вважав, що зможе втілити свої задуми щодо України тільки в спілці з Москвою, відносини з якою, на його переконання, мали будуватися на засадах українсько-московського договору 1654 р. За підтримки Москви Мазепа сподівався поширити територію Гетьманщини на відвойовану від Польщі Правобережну Україну, а також на степову смугу вздовж Чорного та Азовського морів, якою володіли Крим і Туреччина. Питання вибору іншого союзника на той час не визріло, оскільки Мазепа не довіряв Польщі та негативно ставився до союзу з Кримом і Туреччиною.

У 1700 р. розпочалася Північна війна. Втягнута у війну Україна потрапила в трагічну ситуацію. Вже 1700 р. для ведення бойових дій проти шведів було відправлено 17 тис. козаків. У виснажливому протистоянні, як правило, гинуло від 50 до 70% складу козацьких формувань. Війна принесла збільшення податків, примусові фортифікаційні роботи, нескінченні реквізиції харчів, розміщення в Україні російських військ, фактичне припинення зовнішньої торгівлі. Перемога будь-якої із сторін у російсько-шведському протистоянні означала загибель Української держави. Так, якщо перемогу здобували Карл XII і його ставленик Станіслав Лещинський, то Україна як союзник Росії дісталась би Польщі, а у разі перемоги Петра І і його протеже Августа II українські землі чекав поділ між Росією та Польщею. Отже, в обох випадках Україна втрачала навіть надію на автономію. Все це відбувалося в умовах зростання невдоволення українського народу. Ситуація вимагала радикальних дій. У 1705 р. І. Мазепа розпочинає таємні переговори із союзником Карла XII — польським королем С. Лещинським, а навесні 1709 р. укладає угоду зі Швецією, яка передбачала відновлення державної незалежності України. Цього ж року гетьман виступив як союзник шведів у вирішальній Полтавській битві та зазнав поразки.

Та все ж на політичні рішення І. Мазепи, крім зовнішніх обставин, певний відбиток накладали особисте честолюбство, амбітність, прагнення до влади, матеріальні інтереси. Проте об'єктивно дії І. Мазепи були спрямовані на пошуки способу збереження української автономії в умовах кризової ситуації. Внутрішньополітичні прорахунки (простаршинська соціальна політика, постійне протистояння із Запорозькою Січчю та ін.) не дали йому змоги консолідувати українське суспільство, а жорстка протидія зовнішніх сил остаточно поховала плани гетьмана зберегти свободу, незалежність та соборність усіх земель Української держави.

34.Європейський погляд на Україну. Г.Л. Де Боплан “Опис України”. Проспер Меріме “Богдан Хмельницький” та “Українські козаки”.

Знаменитий «Опис України, або областей королівства Польського розташованих між кордоном Московії і Трансільванії» Гійома Боплана був задуманий як пояснення до карт, але фактично перетворився на самостійний твір. «Опис України» став результатом 17-річного перебування автора на українській землі та всебічного її вивчення.

«Опис» викликав велике зацікавлення в Європі, перекладався різними мовами

«Опис України» Боплан починає з Києва, який автор називає «одним з найдавніших міст Європи». Він описує місто, храми святої Софії і святого Михайла як очевидець. Київ, за Бопланом, це справжній центр великої країни, яка торгувала з усіма сусідами. В Києві «є університет, або академія, що знаходиться при Братській церкві», багато соборів і церков, в основному православних.

Книга поділяється на кілька підрозділів: «Ремесла, якими займаються козаки», «Руська шляхта», «Які повинності селян щодо панів», «Про Крим, або край Татарії», «Кримські татари» та інші. З усього населення тогочасної України найбільший інтерес у Боплана викликали козаки, яким відведено два розділи книги. Вони для автора – прямі нащадки давнього Києва та Київської Русі. Боплан розповідає не тільки про війни і походи козаків, їхню відвагу і витривалість, а й про їх мирне життя, заняття хліборобством і ремеслами. «Оповівши про доблесть козаків, – пише Боплан, – доречно буде сказати про їхні звичаї і заняття. Майте на увазі, що серед цих козаків взагалі трапляються знавці усіх ремесел, необхідних людині: теслі для будівництва жител і човнів, стельмахи, ковалі, зброярі, кожум’яки, римарі, шевці, бондарі, кравці та інші… Усі вони вміють добре обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати всякі м’ясні страви, варити пиво, хмільний мед, брагу, оковиту тощо».

Отже, у Боплана козаки виступають не лише вояками, військом, а як верства населення зі своїми характерними рисами і функціями. Це робить книгу унікальним джерелом вивчення козацтва. Боплан описує саме «козацьку Україну», специфічне «пограничне утворення», що виникло на землі, відвойованій у Дикого Поля. Саме це підтверджують складені ним карти України, на яких не зазначені інші українські «руські» землі Речі Посполитої – Поділля, Волинь, Галичина, заселені тим самим народом, що було добре відомо Бопланові. Козаки у його книзі постають окремим народом – цей погляд був досить поширеним у тогочасних західних писемних пам’ятках. У Боплана козаки поєднують в собі вояків і вільних виробників. Тобто найвища життєва цінність у козаків – це воля, але не в абстрактному романтичному сенсі, а в конкретному – у непідлеглості феодальній системі. У різкому контрасті з козаками зображене селянство, перетворене на напіврабів.

Частину книги Боплан присвятив характеристиці суспільно-політичного устрою, способу і тактики ведення військових дій запорозьких козаків, зокрема, морських походів. Яскраво описує вибори кошового отамана на Січі, приготування до походу на Чорне море, будівництво човнів-чайок та дії козаків проти ворожого флоту. В той час Січ виступала своєрідним щитом проти спустошливих вторгнень кочівників у межі Західної Європи.

Увагу читачів привертає той розділ, де надзвичайно колоритно, емоційно та цікаво описуються побут і звичаї українців, зокрема, весільна обрядовість.

Тривалий час праця Боплана, де подано яскраву картину життя українського народу першої половини ХУП ст., залишалася й дотепер є цінним джерелом інформації про Україну. Звичайно не все в книзі описано достатньо достовірно, частину своїх записів Боплан зробив зі слів сучасників, але це не зменшує її цінність.

Знайомство з історичною пам’ятками такого рівня ще раз переконливо засвідчує, що Україна в усі часи була і залишається великою європейською державою.

Проспер Меріме “Богдан Хмельницький” та “Українські козаки”

 “Перше ґрунтовне знайомство П. Меріме з Україною припадає на 40-іроки [...] Першим його інформатором із питань славістики був Сергій Олександрович Соболевський [...] З листування відомо, що С. Соболевський інформує його про давні й нові видання, постачає його книжками. Не менш корисними для П. Меріме були безпосередні розмови з С. Соболевським. Письменник називає його своїм “великим учителем ”. П. Меріме допомагав знайомитися з російською і українською історичною дійсністю І.С. Тургенєв” . Письменник навіть вивчив російську мову, і ознайомився, “як про це свідчать окремі сліди в листуванні, з українською” .

Першим твором письменника про події української історії став текст “Українські козаки та їхні останні гетьмани” (1854), на який помітний вплив справили раніші за часом джерела (Г. Боплана, П. Шевальє, Ж. Маржере та ін.). Центральне місце в ньому письменник відвів зображенню Визвольної війни 1648 - 1654 рр. та змалюванню постаті гетьмана Б. Хмельницького, хоча й інші події з історії нашого народу не обійдено увагою. До речі, текст побачив світ за кілька років до виходу монографічного дослідження М. Костомарова про Б. Хмельницького. З працею останнього автор детально ознайомився і взяв її за основу при написанні своєї наступної “оповіді” з української історії “Богдан Хмельницький” (1863). Увагу в цьому творі значно детальніше, розлогіше, ніж у попередньому, закцентовано на подіях Визвольної війни і постаті українського гетьмана. Відомо, що Проспер Меріме для своїх творів шукав цікаву, неординарну особистість, однією з яких і був гетьман Богдан Хмельницький. “...Для того, щоб драматичний твір викликав зацікавлення, в ньому слід змалювати видатну особистість” .

Звернення французького письменника до подій Визвольної війни є своєрідним продовженням ряду зарубіжних праць про Б. Хмельницького і добу Хмельниччини. Отже, метою цього дослідження є аналіз семантики образу гетьмана Богдана Хмельницького в “оповідях” Проспера Меріме “Українські козаки та їхні останні гетьмани”, “Богдан Хмельницький”, впливу різних джерел на формування образу.

Жанрові ознаки “оповідей” П. Меріме науковці означили по-різному. Науковий стиль викладу матеріалу майже скрізь замінено на оповідний, текст густо пересипаний переказами, легендами, розповідями про козацтво і його звитяги. Автор не приховував свого ставлення до описаних подій, яке часто є надміру патетичним і схвальним, захопленим. Зважаючи на це, висновуємо, що жанрові ознаки тексту значно ближчі до есе, ніж до наукового ґрунтовного дослідження.

“Оповідь” “Українські козаки та їхні останні гетьмани” хоч і досить лаконічна за своїм обсягом, але охоплює значну кількість знакових подій з історії України. Розпочинається твір із тлумачення походження слова “козак” і закінчується гетьмануванням Івана Мазепи. Також автор звернув свій погляд на особу Б. Хмельницького. Образна структура цього твору представлена історичними постатями (Стефан Баторій, Богдан Хмельницький, Ян Казимир, Юрій Хмельницький, Іван Мазепа, Карл XII та ін.) та “збірними” образами (козаки, жінки, поляки, татари та ін.). Тоді як “оповідь” “Богдан Хмельницький” представила читачам біографію українського гетьмана у хронологічній послідовності: від легенд про його походження до смерті українського полководця. У контексті змалювання цього образу автор звернув увагу і на знакові події історичного та особистого характеру із життя гетьмана. Крім провідного образу Б. Хмельницького у тексті окреслені постаті польського короля Владислава IV, канцлера Оссолінського, гетьмана Потоцького, полковника Барабаша, старости Конецпольського, підстарости Чаплинського та ін.

Образ Богдана Хмельницького, виписаний у першому творі П. Меріме (на формування якого знаково вплинула праця Г. Боплана “Опис України”), знайшов своєрідне продовження у його наступному за часом тексті. Щоправда, друга “оповідь” позначена суттєвим впливом однойменної монографії М. Костомарова, є більш деталізованою, ґрунтовною. Письменник у першій “оповіді” звернув увагу на суспільно-громадські реалії з життя Б. Хмельницького, роблячи значно менший акцент на особистому житті гетьмана, а в другому тексті суспільне і особисте постійно переплітаються, без явного переважання чогось одного. Цікаво, що оповідач (автор) виявляє своє ставлення практично до кожної з подій, у своєрідних підсумках до творів ще раз акцентує на своєму баченні й осмисленні української історії, постаті козацького гетьмана.

Автор надзвичайно позитивно ставився до українського гетьмана. Виписуючи його походження, навіть акцентував на можливому його славному шляхетському походженні.

Проспер Меріме, виписуючи образ Б. Хмельницького, прагнув зрозуміти психологію його дій, тому часто в тексті звертався до його внутрішніх (можливих) думок, переживань, станів, монологів.  Таким чином, автор намагався в деяких ситуаціях показати українського гетьмана різнобічно, хоча часто ще більше при цьому його ідеалізував, інколи прагнув проаналізувати його дії і знову ж - щоб “освітлити”. 

Мудрим, дипломатичним, вірним своїм ідеям і народові, рішучим і запальним, далекоглядним стратегом є Б. Хмельницький за творами П. Меріме. Навіть про союз із Москвою автор говорив підкреслено стримано, виправдовуючи Б. Хмельницького. 

Обидва тексти насичені фольклорними зразками, зокрема, автор виписав у творах легенди й перекази, пов’язані з життям гетьмана Хмельницького чи епохою Хмельниччини. Однією з таких була легенда про можливе отруєння Хмельницького і неминучу через те його смерть. Використання текстів фольклору, давньої української літератури (наприклад, літопис Гр. Грабянки) при змалювання образу Хмельницького створює ореол загадковості і таємничості навколо постаті гетьмана.

Особисте життя Б. Хмельницького виписане яскраво і своєрідно. Автор звернув увагу на одруження Хмельницького (одружувався тричі) і перипетії його стосунків із жінками, його сім’ю та дітей - провідна роль відведена змалюванню синів Тимоша та Юрія.

Цікаво, що вітчизняні науковці акцентують на надмірній ідеалізації постаті Б. Хмельницького П. Меріме, намагаючись пояснити її конкретними фактами.

Твори П. Меріме, присвячені історії українського народу, зацікавили співвітчизників письменника. Я. Кравець зауважує, що “...під впливом дослідження Меріме французький Сенат 1869 року прийняв рішення про впровадження у школах Франції курсу історії України.

Отже, постать гетьмана Богдана Хмельницького у творчості Проспера Меріме є однією зі знакових. Змалювання образу українського керманича в “оповідях” французького письменника є надзвичайно патетичним, велемовним, позитивним. Причини такого захоплення автора Б. Хмельницьким зумовлені його пошуком яскравої неповторної особистості в історії українського народу. Такою особистістю, безперечно, був гетьман Богдан. Автор домислює окремі ситуації, думки свого героя для повнокровнішого, переконливішого зображення його постаті. Це додає образові Богдана Хмельницького неповторного звучання, нерозгаданості, возвеличення.